Повсякденність Дракули

Герберт умиротворено спав на підлозі поруч із убитим ним же Сергієм. Пігулки діяли. Спокій. Спокій та внутрішнє тепло. Навіть музика, що кричала в сусідній кімнаті, не бентежила.

Але що бентежило по-справжньому, то це стукіт у двері. Жорсткий та настирливий. Мабуть, сусіди. Йому знати цього не хотілось. Думав проігнорувати, але вони продовжували гепати до дверям.

Герберт розплющив очі. У похмурих зіницях засвітилася злість. Він підвівся і впевнено пішов до порогу. Сердито крокував зустрічати "гостей".

- Відчиняйте двері, мудаки! – кричав хтось по той бік. – Спати неможливо! Людям на роботу рано-вранці!

Двері відчинилися. Герберт пробігся поглядом по сусіду - звичайний чоловік. Шкода навіть його трохи. Він не винен, що старий вампір боровся з самотністю, шляхом перетворення свого будинку на галасливий притон.

- Я вас почув, - спокійно сказав Герберт. Скандали йому були не потрібні.

- Ви ж доросла людина. Майте совість.

- Стосовно совісті, нічого не гарантую, але шуміти ми більше не будемо.

Він повернувся до вітальні, розштовхав наркоманів, що танцювали, і підійшов до колонок. Пальці прорізали пластиковий корпус. Герберт підняв їх над головою і з усієї сили кинув у стіну. Іскристі уламки розкидало по всій кімнаті.

- Усім спати, суки! - вигукнув Герберт.

Перелякані наркомани відразу замовкли і почали лягати прямо на підлогу. Холод пробігся по спині сусіда. Він одразу позадкував, поки його так само випадково не "вимкнули".

- Знаєте, я теж, мабуть, піду спати, - різко побіг він додому.

Герберт озирнувся - тиша. Якраз те, що треба. Він усміхнувся і зник у спальні. М'яке ліжко з радістю прийняло його у свої обійми. Слабкість крутила старі кістки, тому він вирішив подрімати ще кілька годин.

- Гей, стій, не спи! - врізався у вухо голос Істрана.

Схоже, що цей хлопець був чимось стривожений. Чим же?

- Там покійник лежить у кімнаті, Герберте! Це нормально?

- Це нормально, - усмішливо відповів той.

Йому було дуже добре. Так хотілося спати. Все інше – звичайні дрібниці. Простирадло засмоктувало старого м'якою ніжністю.

- Ну гаразд, - сказав Істран. - Я тоді двері зачиню, щоб він не красувався. Але ти ж його завтра прибереш?

- Так... без проблем.

Відповів він, уже бурмочучи собі під носа. Сон наздогнав його швидко і рішуче. Герберт взагалі-то навіть не розумів, що він накоїв цього вечора. Але чудово зрозумів уранці, коли прокинувся з тяжкою головою.

- О, Господи! Я завалив мужика просто так! Кляті пігулки! Не треба було так багато жерти.

– Ти ж казав, що це нормально, – почувах підборіддя Істран.

Герберт мовчки, з провиною глянув на товариша. Сергій тоді не мав помирати.

– Я помилився. І облажався.

- Що тоді робитимемо?

У шафі валявся той самий шланг, яким Герберт викачував кров із електриків. Він витяг його і простяг Істрану.

- Допоможеш мені, для початку, висушити цього бідолаху. А потім ми прикопаємо його у лісі.

- Ну... гаразд, - спокійно погодився Істран, чухаючи потилицю.

- Нікому ні слова! - насупився Герберт.

- Останнім часом ти робиш багато поганих речей. Мені здається, це дивним та неправильним. Я не хочу через це проблем.

- Тоді нікому ні слова! Я обов'язково все залагоджу.

Здійснити додаткове звірство шлангом не вийшло. Труп за ніч уже затвердів. Прикро. Хоча варто сказати, що я засуджую цих хлопців. Те, що вони зробили - неправильно. Не слідуйте їх прикладу в жодному разі.

- Гаразд, доведеться ховати його в такому вигляді, - зітхнув Герберт.

У такому вигляді й поховали. Життєрадісні землі лісу прийняли у подарунок покалічений труп. В ньому було багато поживних речовин. Це наче кругообіг життя і смерті в божевільній природі.

Щоб відволіктися від дурних думок, Герберт вирішив заїхати в масажний салон. Непогано допомагав при болях у спині. Особливо, при болях вікової давності. Прийняв його юний усміхнений хлопець із пишними вусами.

- Так, спина у вас, звісно, ​​крива, - сказав масажист. - Хребет вісімкою стоїть. Еге ж...

- Я нещодавно двічі вистрибнув з вікна третього поверху. Не питайте навіщо. Потрібно було.

Масажист повів бровою.

- Ого, це жорстко. Я гадаю, вам варто зав'язувати з подібною акробатикою.

- Я теж так думаю, - погладив хвору спину Герберт.

- Гаразд, лягайте на живіт. Будемо вами займатись.

Старий вампір з хрускотом розклався на столі. Уся його спина була вздовж і впоперек посічена шрамами різної довжини та ширини. Відмітки важкого минулого.

- А ви той ще жеребчик, - сором'язливо відвів очі масажист. - Ми з моїм партнером теж балуємося батогами.

– Що? - здивувався Герберт.

- Хоча, у вашому віці це може бути небезпечним. Будьте обережні. Я знаю, якою сильною може бути пристрасть, але здоров'я понад усе.

– Давайте вже перейдемо до справи, – спробував змінити тему старий.

М'які ніжні руки торкнулися спини Герберта.

- Яке у вас тверде тіло. Ніколи такого раніше не зустрічав.

То була правда. Шкіра на цій спині наче кам'яна. Вампірське тіло – це річ дуже міцна. Крім цього, м'язові тканини були рівномірно розкачані. Виглядало так, ніби то не старий маразматик, а професійний атлет на пенсії.

- Скажімо так, - примружився Герберт, - у мене особливе харчування.

- Не підкажіте дієтку? Я б теж був не проти так виглядати. Може тоді зможу витримати більше ударів батогом. Мій хлопець ще сильніше мене покохає!

- Е-е, ну, думаю, якось іншим разом. Там складна система, так одразу й не поясниш.

Зі спини виглядали кілька зламаних хребців. Масажист спробував їх вправити, але вони зовсім не піддавалися. Міцно застрягли.

- Блін, може вам варто звернутися до лікаря? Це виглядає моторошно. З такими травмами не можна ходити!

- Та все нормально, - усміхнувся Герберт. - У мене таке вже сто разів було. Вдар по них молотком.

- Що ви...

- Я сказав удар! Добре лясни, все буде як треба.

Масажист знервовано відвернувся. Таких запитів від клієнтів він ще не мав.

- Якщо я зроблю вас інвалідом, мене можуть ув'язнити.

- Це скоріше я тебе зроблю інвалідом. Давай бий, сосунок! - терпець Герберта закінчувався.

Масажист спритно кинувся до тумбочки. Він обшукав усі полички, але не знайшов потрібного предмета.

– У мене немає молотка. Вибачте.

– У мене є. Покопайся в кишенях. У куртці.

- Навіщо ви носите із собою молоток? – насторожився масажист.

Герберт важко зітхнув. Все доводилось пояснювати цьому наївному новачкові. Одні проблеми.

- Для спини. Саме для хребців. Просто бери його та роби свою справу. І давай без запитань, гаразд?

- Добре.

Стиснувши молоток, масажист обережно підібрався до спини і легенько вдарив по хребцю. Нічого не сталося.

- Ти серйозно? Нормально бий!

Він ударив трохи сильніше.

- Непогано, але можна постаратися і краще.

Наступний удар був уже сильний. Випираюча кістка трохи стала ближче до свого місця.

- Виходить, - зрадів масажист.

- Я ж казав! Я ж казав тобі, хлопче! Продовжуй бити.

Хлопець продовжив бити старого по спині. Молоток гамселив його безперестанку.

- Ох, як добре!

– Вам подобається?

- Так, супер!

З кожним ударом хребці все ближче вставали на свої місця.

- Який кайф! - простогнав Герберт.

– Я дуже стараюсь, – усміхнувся масажист.

У цей момент до кабінету захойшов його хлопець. Побачивши цю сцену, він завмер і відкрив рота. Я солідарний з ним, виглядало не дуже естетично.

- Що ти робиш молотком цьому старому? – занепокоєно спитав хлопець.

- Це не те, про що ти подумав! – відкинув молоток масажист.

- Я боюсь уявити те, про що я подумав.

– Ми можемо про це поговорити.

- У тебе вже йде розмова із дупою цього діда. Прощавай.

Герберт сердито підвівся зі столу. Це його образило.

- Гей, підбирай слова!

Масажист винувато глянув йому в очі і сказав:

- Вибачте, але я маю з ним поговорити.

Він витер руки об сорочку і побіг услід за своїм хлопцем, залишивши Герберта на самоті. Схоже, процедуру закінчено. Що ж, могло бути й гірше. Зате ніхто не дізнався страшної правди про нашого підозрілого дідуся.

Під стелею в кутку висів телевізор. Там йшов якийсь екстрений репортаж. Герберта зацікавив заголовок, тому він взяв пульт і зробив гучність вище. Обговорювали затримання якогось особливо небезпечного злочинця.

- Це правда, що ви впіймали вбивцю електриків? - запитав репортер.

У кадрі стояли детективи Єва Карт та Наскіс Пласкіс. У них брали журналісти інтерв'ю.

- Так, так, - сказала Єва. - Відверто кажучи, він сам нам здався. Це дивно, але всі докази справді підтверджують його провину.

- Як думаєте, навіщо він прийшов здаватися особисто?

- Покидьок хоче слави, - відповів Наскіс, схрестивши руки. - Мене це дратує. Давайте ми будемо якнайменше його обговорювати. Я йому пообіцяв, що по телевізору його не покажуть.

Репортер тихо засміявся.

- Вибачте, але це неможливо. Він – сенсація. Ми крутитимемо про нього репортажі ще кілька днів поспіль.

- Пішли ви на хрін, жадібні до хайпу сволоти! - Наскіс закрив камеру рукою.

Герберт був вражений. Адже... він на волі. Кого вони зловили? І чому він видав себе за вбивцю? Безліч питань посипалося на голову Герберта. Старий вимкнув телевізор та поклав пульт на підвіконня.

Задзвонив телефон. Він неохоче взяв слухавку.

- Слухай сюди, кровопивце нещасний! Ми тебе відмазали. У в'язниці сидить підставна людина. Більше не привертай до себе уваги, інакше ми особисто по тебе приїдемо.

Вони не дали навіть нормально відповісти. Дзвінок одразу обірвався. Герберт задумливо опустив голову. Видно, все не так гладко, як хотілося б. Хтось знав про нього правду.