Повсякденність Дракули

Погляд Матвія відкотився в сторону. Коли від нього щось вимагали, це завжди викликало лише нудьгу та невдоволений розпач. Наче його виривали руками з камери власного комфорту. Він любив тільки, коли все йшло за його власними вимогами.

- Не питай мене, - сказав Матвій. - Я не хочу зараз ні про що говорити.

- Ну а я гадаю, доведеться, - вампір нахилився над ним. - Містер Грім мені необхідний.

- Навіщо? Він з першої ж нагоди знищить тебе.

- Мені начхати. Я прийшов дізнатись, де лежить його голова. І ти... скажеш мені. Бо так буде краще для нас обох.

Карський знову поглянув на співрозмовника. В нічній напівпітьмі можна було окреслити лише мутний огрядний силует. Він не бачив його лиця, але знав, що воно хиже цілилось в його слабке виснажена тіло. Матвію нічим було торгуватись, і нічим було захищатись.

- Гаразд, - зітхнув він. - Але знай, Герберте, я вже не керую положенням. Та голова тепер може бути де завгодно.

- Кажи тоді те, що знаєш.

Герберт віддалився від чоловіка. Підійшов до скляної шафки з пакетами переливної донорської крові. Всі групи, резус фактори, рівень цукру та гемоглобіну - все було підписане. Прямо справжній шведський стіл для вампіра. Обирай під свою дієту все, що хочеш. В наші суворі часи такого не було. Я разів десять смоктонув кров хворого сифілітика. Саме тоді й пошкодував, що у вампірів немає блювотного рефлексу.

- Федерали закрили голову в якійсь приватній лабораторії, неподалік від будівлі муніципального суду, - розповів Матвій. - Це останнє, що мені відомо. Після експертизи її могли потім затягти куди завгодно.

- Угу, - кивнув Герберт, висмоктуючи вже третій пакет.

- Вони ж могли навіть знищити її, Герберте. Твої пошуки можуть виявитись безглуздими.

- Так, так, - старий продовжував спустошувати запаси.

Він добре знав, що в місцевих складах є ще багато таких пакетів, тому й не переймався, що Карському не вистачить. Та й взагалі, переливання йому вже було не потрібне. Тіло почало загоюватись силами власного імунітету та кровотворення.

- Тобі краще знайти якогось іншого мисливця, - додав Матвій.

- От якщо попадеться, тоді й погоджусь, - повернувся назад Герберт. - А поки буду працювати з тим, що є.

- Як там твоє здоров'я? - спокійно спитав Карський.

- Та поганенько. Не можу спати, лежачи на потилиці. Таке відчуття, наче ось-ось трісне.

Матвій кивнув.

- Знайомо. В мене коли тиск стрибає здається, наче циркуляркою череп пиляють. Я прикладаю компрес із ромашки до потилиці - допомагає.

- Треба буде спробувати, - сказав вампір.

Він підійшов до вікна та, вставши однією ногою на підвіконні, завмер. Надворі затих вітер. Ніч була теплою та спокійною. Десь із лісової товщі пробивалися рідкі крики нічних птахів.

- Дякую, Матвію, - сказав Герберт. - Зустрінемось пізніше.

- Це точно, - заплющив очі чоловік, - зустрінемось.

Старий вампір за мить зник із кімнати, залишивши після себе лише брудні відбитки мокрих черевиків.

Наступний день почався продовженням тої тягучої тиші. Десь на фоні, в провулках, на самотніх дорогах, в підвалах йшла боротьба, але не тут. Не в поліцейському відділку Канігсбургу. В робочій столовій на першому поверсі, зі сторони парковки, четверо патрульних грали в покер з Лунко Бомбою. Агент гучно реготав та активно жартував.

- Між іншим, я ще зі шкільних часів король Блек Джеку, - підняв брови Лунко.

- Ми тут також не лохи, - сказав один із офіцерів. - Профі є не тільки у ваших високих кабінетах.

- Граємо на шаурму, - додав інший поліцейський.

- На дві шаурми, - підморгнув агент.

Лунко перетасовував карти повільно, але технічно. Йому спішити було нікуди. І це я зараз не про гру. За останні два дні Бомба вбив чотирьох ненадійних чиновників в мерії міста, тому загрози для нього не було. Чолов'яга вмів насолоджуватись перемогами.

- Якщо у нього випаде стріт флеш, я проковтну свою фуражку, - сказав поліцейський.

- Якщо у мене випаде стріт флеш, я сам проковтну твою фуражку, - посміхнувся Лунко. - Щось рука сьогодні трішки не та. Ех... хоч би не облажатись.

В столову увірвався комісар Ордон Степаненко. Вигляд скупченого натовпу навколо столу з азартними іграми ледь не розірвав його. Він витер хусткою залите потом обличчя. Тяганина з рапортами висмоктала з нього всі соки.

Ордон кинувся до столу та розвів руками в сторони своїх підлеглих.

- Що тут у вас відбувається?

- Обідня перерва, - відповів врівноважено Лунко.

- Агенте Бомба, можна вас на хвилинку?

- Так, звичайно.

Лунко, не поспішаючи, встав з-за столу та слухняно відійшов за комісаром. Інші поліцейські продовжили грати без нього. Коли ці двоє віддалились в коридор, Ордон стурбовано заговорив:

- Згори сипляться листи. Нас підганяють. Нацгвардійці вже другу перевірку проводять в нашому відділку.

- Не переймайтесь, комісаре, - сказав агент Бомба. - Це лише формальнощі. Ви бачили, як проходять ці перевірки? Їхні солдатики не побачили навіть відкриту коробку конфіскованих кубинських сигар в холі. Їм насрати на цю роботу. Тут нічого боятись.

- Ну не знаю. Ситуація напружена.

- Через тиждень вони звідси зовсім поїдуть. Будуть кошмарити якихось нахабних олігархів, що вчасно не занесли на лапу. Продовжуйте просто слати рапорти нагору, наче тут все прекрасно. Брешіть нашим генералам. Бо вони так само брешуть нам.

Ситуація з перевірками службових органів Канігсбургу за місяць зійшла на нівець. Після перших показових покарань все поступово почало затухати. Багатьом стало байдуже на вампірів, а тим, кому все ще ні - швидко позатикали роти. Лише звичайні люди на вулицях перелякано озирались навіть в ясний день.

Але як би вампіри не вірили у свою недоторканність, час був не на їхньому боці. Мисливці на вампірів готували удар у відповідь. Тепер, після розкриття правди, у них з'явився карт-бланш. До цього, вони пересувались приховано, а зараз - могли діяти відкрито. Це дарувало безмежний простір нових можливостей для розправи над вампірами.

Штаб мисливців на вампірів доктора Ганса Кардіометріні знаходився далеко на півдні. Серед заморожених гір Антарктиди вибивався ще один шпиль. Рукотворний. Це була двохсотметрова залізобетонна вежа фортеці мисливців.

Побудована рабською працею залежних від доктора мисливців, вона вже понад шістдесят років стояла там, де немає навіть радіосигналу. Там, де світ не зможе знайти. Мільйони цигарок було скурено під час будівництва, тисячі спин зірвано, тягаючи цеглу та цемент. Втрачено сотні життів за прокладання трубопроводу, електрики та дороги в ці мертві краї. Через це майже кожен досвідчений мисливець на вампірів був за компанію ще й досвідченим сантехніком та досвідченим електротехніком та монтером.

Задзвенів механічний будильник. Невиспана рука вилізла з-під ковдри, щоб натиснути на кнопку вимкнення. З-під подушки захрипіли. Мисливець не хотів прокидатись, бо його ще вчора попередили про серйозну розмову з керівництвом.

Це був Містер Секс. Його "кар'єра" - якщо цю службу можна так назвати - після від'їзду з Канігсбургу та битви на фермі Блоу Джоба, пішла паршиво. Його понизили в званні та забрали титул хрестоносця. Тепер він був офіцером нижнього рангу, що дуже звужувало його можливості. Він не міг вільно пересуватись по містам, не міг обирати напарників, не міг жити серед людей. Тепер він був прикутий до фортеці майже як раб.

Сходивши в морозний душ та вдягнувши форму, що вже три тижні не пралась, Містер Секс вийшов зі своєї темної металевої келії.

- Як спалось? Поперек не продув? - запитав прибиральник, тягаючи швабру коридором. - Дірки в вентиляційній системі так ніхто і не заварив. Туди щури вже ціляком можуть пролазити. Вітрюган такий, що аж ребра зводить.

- Я мужик загартований, ти ж знаєш, - сказав Містер Секс. - Мені байдуже.

Прибиральник наблизився до його обличчя та перейшов на шепіт:

- Кажуть, Еллі скоро повернеться в штаб. Містер Напас провалився в дробилку для вугілля і більше не буде нею опікатись.

- Мені все одно більше ніхто її не довірить.

- Нічого. Я гадаю, скоро все налагодиться. Весь цей галас у Великому Світі дає нашим великі можливості.

Містер Секс кивнув носом в напрямку головної зали.

- Як там бос?

- Ну... настрій у нього не дуже, - знизав плечима прибиральник. - Ти з ним обережніше. Підбирай слова, як то кажуть.

Мисливець пішов у кабінет керівництва. Він не боявся вже нічого. Не боявся навіть втратити безсмертя. Серце билось спокійно, дихання плавне. Колись він вступив в цей орден, щоб помститись вампірам за смерть сім'ї, але тепер хотів просто зникнути. Йому вже нічого не було потрібно. Він нічого не прагнув.

Рука відкрила двері, ноги завели тіло за поріг. Кабінет доктора знаходився на вершині головної вежі. Панорамні вікна висотою в два поверхи відкривали широченну панораму на гірський хребет Антарктиди. По той бік броньованого скла бушувала буря та мороз нижче мінус семидесяти градусів.

Ганс Кардіометріні дуже змінився за останнє століття. Тепер це був не статний вампір без ока. Ні, він перетворився на м'ясисте червоне чудовисько з гіпертрофованою грудиною, що хилила тіло на бік. Його безкінечні спроби повернути собі око зробили його мутантом, що втратив людське лице.

Пазуристі лапи звисали, шкрябаючи підлогу. Роздутий череп був вкритий виразками та наростами. З пустої очниці виглядали три мозолисті вусики. Він дихав з хрипінням, розперті ребра хрустіли від кожного руху. Намагався приховати потворне тіло за довгим чорним плащем, але навіть так він був більше схожий на криву хвору акацію посаджену на рихлий пагорб.

Не таким я хотів його запам'ятати, з нашої останньої зустрічі. Але таким його зробив весь той час, на який ніхто із нас не заслужив.

- Заходь, - звернувся Ганс до Містера Секса, - я хочу тобою ще трішки покористуватись.