Повсякденність Дракули

Що ж, як би там не було, нового житла Герберт поки що мав. Тимчасово, але все ж таки. А ось про свою машину він забув. Після невдалого паркування Істраном, її забрав евакуатор на штрафмайданчик. Вийшло незручно, м'яко кажучи. Людина втратила дім, а воно он як ще боком обернулось все.

Герберт взяв усі необхідні документи, останні гроші, яких залишилося зовсім мало, і пішов повертати свій транспорт.

Інспектор прохолоджувався у будці, випиваючи дешеве пиво і махаючи сувенірним віялом. Герберт заглянув у віконце:

- Ем... Доброго дня. Я з приводу повернення автомобіля.

- Круте віяло, правда? - посміхаючись, спитав інспектор.

- Можливо. Я не знаю, – відповів Герберт.

- Мені його бабуся подарувала. Дуже гарне.

- Я не розбираюся у віялах. Чи можна мені просто забрати свою машину?

Інспектор хмикнув і сердито відклав віяло вбік. Йому не сподобалося таке знецінення цього гарного подарунка. Все-таки бабуся подарувала. Він сьорбнув з пляшки і встав зі стільця.

- Гаразд, ходімо розбиратися з вашою машиною.

- Гей, чоловіче, що за ставлення? - обурився Герберт. - Бухаєш на роботі і витрачаєш мій час на якусь нісенітницю! Давай поводься нормально, інакше я поскаржуся твоєму керівництву!

- Ти не знаєш моє керівництво, тож мені начхати.

Гербертова Toyota Cresta 1995 року самотньо стояла подалі від інших машин. Її білий корпус уже не такий і білий. Шматочки сажі зробили машину плямистою, як далматинця. На автомийку грошей точно власнику не вистачить, тому хотілося хоча б повернути її назад.

- Ех, блін, а у вас немає послуги відмивання, випадково?

- Якби й була, у тебе грошей не вистачило б, діду.

Що правда, то правда. У кишені Герберта лишилося небагато. Роботу в Макдональдсі він все ж таки втратив і грошам просто ні звідки братися. Можна, в теорії, звичайно, просто брати і викрадати їх у вбитих людей, але це було б занадто низько для "Дракули".

Сяк-так сплативши штраф, він отримав машину назад. Але користі від неї небагато, адже бензину залишилось мало. Варто трохи підзаправитися. Останніх грошей мало вистачити хоча б на пару літрів.

Машина зупинилася біля бензоколонки. Замість уже звичного заправника, стояла якась жінка.

- Це ви сьогодні заправлятимете мене? - визирнув він у вікно.

- Ой, вибачте. Я просто прийшла відвідати свого чоловіка.

Вона з цікавістю придивилася до Герберта. Щось у ньому розгледіла. Її погляд ледве не свердлив його здивоване обличчя.

- А ми, бува, не бачилися раніше? Може, ми знайомі?

Герберт придивився у відповідь. Складно сказати. Через його пам'ять пройшло багато осіб. Усіх не згадати.

- Сумніваюся, - сказав він. - З чого це раптом ми маємо бути знайомі?

- Просто... якесь дивне почуття. Наче дежавю.

У цей момент якраз підійшов заправник. Він виглядав трохи виснажено.

- Ларо, - заговорив він, - ти не злякай мені клієнта. Мені ще гроші заробляти.

- Не турбуйся, любий, він весь твій.

На превеликий подив Герберта, колишнього касира на місці вже не було. Замість нього тепер стояла молода світловолоса дівчина. Здавалося б, така звичайна ситуація - заміна співробітника, а Герберта прям зачепило. Наче якийсь комфортний шматочок колишньої реальності підло підмінили.

- Вибачте, - підійшов він до неї, - а де минулий касир?

- Ох, - зітхнула дівчина, - стався нещасний випадок. Його зарізав сусід-психопат.

А Герберт тоді навіть не сприйняв всерйоз його історію про сусіда. Подумав, що хлопець був просто із дивними загонами в голові.

- Та це срань якась. Як взагалі таке могло статися?

- Чесно кажучи, я вже неодноразово його попереджала. Радила йому звернутися до поліції. Радила покінчити з усім цим. А він... Прикиньте, він сказав, що якийсь недоумок порадив йому старанніше приховувати побої. Це роззадорило його і він попався під ніж.

- Ого... - ніяково почухав бороду Герберт. - паршива вийшла ситуація.

Дівчина глянула йому за спину і побачила його брудну Тойоту.

- У вас машина в сажі. Це хріново, - сказала вона. - Останнім часом у місті відбувається повне божевілля. Танк стріляє в житловий будинок серед білого дня. Якщо ви якось причетні до цього, то не будьте як минулий касир. Зверніться до поліції і розберіться зі своїм лайном.

Герберт розплатився за бензин і наостанок глянув їй у вічі.

- Постараюсь, але нічого не обіцяю.

Що ж, із цього моменту грошей більше не було. Всі запаси та заначки витрачені насухо. Потрібно шукати нову роботу. Потрібно якось відновлювати отримані збитки. Та й соромно виглядати відвертим болоцюгою перед Оленою. Їй Істрана з головою вистачало.

Щоб вирішити цю прикру проблему, Герберт подався на вокзал розвантажувати вагони. Радикально, але надійно. Начальник вийшов на зустріч і здивувався, побачивши нового працівника.

- Блін, а ти не надто старий для такої важкої праці? - окинув його поглядом виконроб.

- Я буду міцніший за тебе, хлопче. Я за своє життя бачив багато смішних салаг, які мене недооцінювали. Усі вони закінчили паршиво.

- Гаразд, діду, не бушуй. Мені так-то насрати, хто працюватиме. Просто не хотілося б, щоб ти ненароком загнувся на ділянці.

Герберт гордовито схрестив руки і посміхнувся.

- Давай показуй вашу ділянку.

Яскравий помаранчевий вагон зупинився. Вміст слід було перенести на склад. Натовп алкоголіків, студентів та інших бідолах зібрався на пероні, щоб заробити легкі гроші. Вони ще не підозрювали їхню справжню вагу.

- Отже, пацани, - почав виконроб, - тут у нас чотириста ящиків із гирями. За кожен ящик двадцять доларів. Це солідні гроші, але й вантаж не пуховий. Гирі по тридцять кг, шість штук на одну коробку.

Присутні знервовано проковтнули слину. Звучало страшно. Але вони навіть уявити не могли, як воно відчувалось. Боляче відчувалось. Тяжко і боляче.

Спина тендітного студента прогнулась під натиском вантажу. Піт струмком заливав зморщений лоб, а коліна маятником хиталися з боку в бік.

- Я відчуваю, як народжується грижа! - волав бідолаха.

- Тримайся, я тобі допоможу! - крикнув його товариш і обламав собі руку, намагаючись підхопити ящик, що сповзав по хребту.

Герберт засміявся і спокійно закинув собі на спину два ящика. Триста шістдесят кілограмів майже не відчувались. Але щоб не видавати свою надприродну силу, потрібно було зобразити слабкість. Хоча б символічно.

- Ага, мужики, важкувато. Ото ми вляпались, – непереконливо сказав він.

- Ого, що це за діла? - обурився якийсь мужик. - Ти взагалі не напружуєшся! Тягнеш їх ніби вони ватою набиті.

- Я просто йогою займаюся. Вона відкриває дивовижні можливості.

Всі навколо вражено спостерігали як сивий старий вільно тягав важкі ящики з гирями. Що ж, фізична праця може давати непогані гроші, коли ти не відчуваєш від неї ні втоми, ні навантаження. Зміна пройшла легко.

Натхненний Герберт повертався додому з грошима та позитивними думками. Він уже й забув про те, що мав серйозний конфлікт з місцевими вампірами. Зараз інші речі стали в пріоритеті.

Сидячи вдома в Олени, Істран купив собі ігрову консоль, звичайно ж за її гроші. У цієї людини точно нічого в кишенях не було і ніколи не зароблялось. Тепер він знову міг безтурботно грати, не думаючи про страшні смерті.

- Гей, Істране, - зайшов у кімнату Герберт, - дивись, що в мене є!

Він кинув в нього пачку грошей із такою силою, що хлопця аж відкинуло в стіну.

- Обережніше, братухо! - захрипів від болю Істран. - Ти мені ледве хребет не зламав.

- Це лише гроші, не парься.

- Ніколи б не подумав, що пачка купюр може завдати стільки болю...

Він схопився за ребра і крекчучи сів на край дивана. Герберт тріумфально стрибнув поруч.

— Та я так взагалі всі вагони можу розвантажити, — радісно сказав він. - Це ж скільки бабла я зможу заробити. Тоді можна й зовсім забути про тих придурків, що знищили наш будинок.

- Ну... молодець, що ще сказати, - притримував спину Істран.

Герберт різко підвівся з дивана, схопив хлопця за плечі і повернув до себе.

- Слухай, тобі також треба знайти роботу! Досить прохолоджуватися!

Істран не хотів працювати. Зовсім не хотів. Він тільки недавно подолав страх перед пожежами, а тут йому підсовували ще один подвиг. Він просто до цього не готовий. Не зараз.

- Навіть не знаю, Герберте. Мені подобається жити за чужий рахунок. Це набагато зручніше.

- А мені не подобається, що ти сидиш у нас на шиї. Пора тобі взятися за голову. Зараз же займися пошуком роботи!

Можна сказати, що Герберт був досить переконливим. Він наполіг, щоб Істран пішов шукати роботу, той і пішов. Тільки незрозуміло куди пішов.

Скажимо так, консультуватись із експертами. У міському парку він сів під деревом з парочкою знайомих наркоманів.

- Пацани, ви не знаєте, де можна працювати? Ну, типу, щоб гроші заробляти.

- Ти збожеволів? Тільки хворий на голову таким займатиметься, - з огидою сказав один.

- Я був про тебе кращої думки, - сказав другий.

Раптом за його спиною з'явилися два федеральні агенти. Вони непомітно підкралися ззаду і поклали Істрану руки на плечі. Його товариші одразу ж зірвалися з місця і в паніці втекли.

- Доброго дня, пане Істран Денінгем. Здається, ми змушені вас затримати.