Повсякденність Дракули

Хоч би як Герберт не намагався уникнути правосуддя, нічого в нього не вийшло. Істрана пов'язали федерали, а потім подзвонили і йому.

- Пане Аристархус, це федеральний агент Леонард Голівуд, нам потрібно терміново поговорити з вами. Ваш друг зараз перебуває у нас під ув'язненням. Назвіть своє місце розташування, ми за вами виїдемо.

Ці слова пролунали як грім серед ясного неба. Як блискавка, що пробивала самотню вербу серед голого поля. Що сталося? Як вони на нього вийшли? І взагалі, що їм відомо? Герберт спробував утішити себе, що може це було просто якесь непорозуміння. Може ті хлопці помилково вирішили, що причиною вибуху був Істран.

- Ем... добре, я готовий з вами зустрітися.

До кімнати зазирнула Олена.

- Щось сталося? - спитала вона.

- Так, - відповів Герберт. - Щось сталося.

У його голосі пролунала ледве помітна нота розпачу. Олена одразу її зчитала. Все-таки, вона психотерапевтка і дуже емпатична людина.

- Тебе хочуть ув'язнити? - підійшла вона ближче.

- О, ні. Я сподіваюся, що ні. Просто Істран попався. Я не знаю чому, і не знаю, що він може їм наплести.

- Гаразд... А то я вже подумала, що ти попався.

Герберт обурено глянув на неї.

- Тобі досі не йметься? Я думав, ми порозумілися. А ти все ще хочеш закинути мене за ґрати.

- Ні, вибач, - зітхнула Олена, - я просто не знаю, чого від тебе чекати. Я ніколи раніше не стикалася з такими, як ти.

Герберт опустив носа. Не варто гаяти час, потрібно якнайшвидше зустрітися з федералами. Раптом вдасться якось вирулити цю ситуацію. Найголовніше, щоб ніхто не впізнав справжню особу Герберта.

Через деякий час він вже сидів у кабінеті для допитів.

Агент Леонард Голівуд жбурнув на стіл фотографії шлангу. Я міг би тут вставити сальний жарт про дітородний орган, але не робитиму цього.

– Що це? - роздивлявся знімки Герберт, сидячи за столом.

– Це у вашій квартирі валялося. Я думаю, ви вже здогадуєтеся, до чого ми йдемо.

Здогадувався. Сильно здогадувався.

- Я... навіть не знаю, що вам сказати. Я збентежений.

- Ми теж, - додав Леонард. - Звичайно, справа про вбивство електриків вже закрита, і ми не маємо до неї жодного відношення, але такі докази ігнорувати не можна.

- Ага... на старості я зовсім втратив пильність. Хрін знає, як ця річ потрапила до мене в квартиру.

Леонард поправив краватку і попрямував у бік дверей. Повертаючи ручку, він сказав:

- Нехай краще з вами обговорять це ті, хто у темі.

У кімнату зайшли Єва Карт та Наскіс Пласкіс. Герберт зрозумів, що їм тепер також відомо про шланг у федералів. Оце облом, звісно.

- Мені шкода, що довелося висмикнути тебе з твоїх справ, Герберте, - сказала Єва, - але це справді важливо.

- Так, - погодився Наскіс. - Діду, якщо цей наркоша Істран залякує тебе - просто скажи нам. Ми швидко вирішимо цю проблему. Я одразу зрозумів, що з цим хлопцем щось не так.

- Просто розкажи нам усе, що знаєш, - доповнила Єва. – І ми допоможемо тобі. Істран тебе не чіпатиме. Він зараз затриманий.

Вау, вони справді вважали Істрана небезпечним. Десь усередині Герберт відчув порив до сміху, від цієї ситуації. Дуже забавно, що по-справжньому небезпечна людина навіть не викликала жодних підозр. Старому це тільки на руку. Хоча, з іншого боку, все-таки шкода, що могутній вампір примудрявся викликати лише жалість у свій бік. Це, по-своєму, принизливо.

Герберт ляснув себе долонею по лобі.

- Господи, не смішіть мене. Істран мирний. Він взагалі не в темі. Швидше за все той, хто сховав той клятий шланг, помер під час вибуху квартири.

А от зараз до нього дійшло, що так можна спритно вирулити ситуацію на свою користь. Можна все скинути на Блоу Джоба.

- А що як ті хлопці на танку якраз підчищали сліди і вбили його?

- А навіщо це робити так помпезно? - резонно зауважив Наскіс. - Можна було просто підловити за рогом з ножем у руках. Танк – це надто ризиковано.

- Показова страта, - похмуро сказав Герберт.

Детективи розсміялися, схопившись за животи. Він не зрозумів, що в цих словах було для них кумедне. В його голові все звучало грізно і суворо.

- Ти переглянув надто багато фільмів, Гербе, - сказала Єва. - Хоча цю версію скидати з рахунків не варто.

- Так, - кивнув Наскіс, - раптом ці недоумки теж люблять подивитися трешове кінце вечорами.

У сусідній кімнаті допитували Істрана. Тяжкий кулак врізався йому в щоку. З розбитої губи хлюпнула кров. Другий удар прилетів з іншого боку. Голову відкинуло назад. Він був уже весь у синцях.

- Зізнавайся, паскудо, на кого ти працюєш?! - сердився агент. - Твій дружок уже зливає тебе прямо за цією стінкою.

- Досить мене бити! Я нічого не зробив.

- Я не впевнений у цьому. Тому б'ю тебе авансом.

Авжеж, влип хлопчина конкретно. Але, як не дивно, він все одно був радий. Як же добре, що наш товариш не взяв із собою у парк пістолет. Отоді б бідолаха отримав ще жорсткіше по обличчю. І викрутитись точно б не вийшло.

- Гей, ви там хоч би мою біографію погортали! - обурився Істран. - Я, між іншим, завжди був зразковим громадянином.

- Якщо не брати до уваги вживання героїну і дезоморфіну.

- Зразковим громадянином з нюансами. Ну, блін, я не злочинець! Більше того, я зав'язав із речовинами.

Агент зітхнув і сів у крісло. Він уже втомився півтори години бити скрученого хлопця, який навіть здачі дати не міг. Якось це все негарно. Та й реально, він зовсім не виглядав як злочинець.

До кабінету заглянув Леонард Голівуд.

- Гей, друже, детективи дещо з'ясували. Кидай цього коня, у нас з'явилася нова версія.

Завдяки Герберту, їм разом з Істраном, вдалося відвести від себе підозри. Ті довбані електрики померли вже давно, але навіть із могили не давали спокою своєму справжньому вбивці. Хоча, він сам у цьому винен, тут ні дати, ні взяти.

А от якраз підставний убивця вже втомився відсиджувати чужий термін. Його термін у в'язниці йшов до свого завершення.

Справа в тому, що Едуарду Малиновському прийшов таємний лист від Блоу Джоба: "Еде, твоя робота виконана. Можеш не витрачати далі час на відсидку. Вибирайся звідти, ти мені терміново потрібен. Розумію, за ґратами ти можеш спокійно пити кров та калічити людей, але залиш розваги на потім. На кону доля всього нашого клану!"

Прочитавши послання, він зім'яв папірець і проковтнув його, щоб не залишати слідів. Не дуже розумне рішення. Наступні п'ятнадцять йому хвилин довелося провести біля так званої "параші", через жорстке отруєння чорнилом. Але, так чи інакше, доказ все-таки був знищений у шлунку вампіра.

- Гей, ти хріново виглядаєш, - підійшов співкамерник. - З'їв, щось не те?

- Ага, - важко прошепотів Едуард, - так і є.

Щоб вибратися на волю, потрібен був добрий план. Він зібрав усіх тюремних товаришів та почав обговорювати подальші дії.

- Отже, - заговорив Едуард, - у нашій в'язниці є простора мережа вентиляційних шахт. Я хочу пролізти через них на волю.

- А ти не надто великий для цього?

Надто великий. Велетенська "шафа" з широкими плечима, ось хто він.

- Не знаю, треба перевірити. Не можна так рано здаватися, — тішив себе ілюзіями Едуард.

Він вирвав руками решітку шахти та спробував просунути себе. Пролізла лише голова. Два величезних плеча вперлися в стіну. Не проходили зовсім. Ніяк. Без шансів.

- Ех, дарма я так сильно накачав руки. Все-таки качком бути іноді паршиво.

Ув'язнені почухали потилиці.

- І що ми тоді робитимемо?

- О, я придумав! - посміхнувся Едуард. - Відріжте мені обидві руки. Тоді я пролізу туди.

Цей план був страшенно радикальним, але ніхто не наважився суперечити такому громилі. Чоловіки притягли два срібних тесаки, але сумніви їх не покидали.

- Ти впевнений, що це добрий план? - вирішив уточнити наостанок злочинець з тесаком.

- Це бездоганний план! Давай роби.

Два потужні удари хльоснули Малиновського по плечах. Кров струмком ринула на підлогу. Це виявилося надзвичайно боляче. Такого результату він не передбачив. Ключиці обламались.

- Який пекельний біль! А-а-а! - волав вампір.

- Але... ти сам попросив.

– Я знаю! Зараза, я знаю! Продовжуйте, виродки!

Вони продовжили. Після недовгої метушні, руки були успішно ампутовані. Умовно успішно. Грубі рвані рани ось-ось погрожували занести інфекцію. Навіть вампіри від цього не застраховані. Це реально страшно.

- Потрібно знезаразити! – кричав якийсь мужик. - Тягніть спирт!

Спирту не знайшлось. Весь випили охоронці. Тому, довелось брати те, що було. Обрубані плечі довелося поливати пивом. Їдкий запах дешевого хмелю заповнив камеру. Шкода, що вони не знали, що пивом не можна знезаразити рани. Але було вже пізно.

- Я все ще відчуваю біль! Зробіть щось із цим! - Едуардове чоло вкрилося потім.

Щоб утихомирити його, ув'язнені притягли морфін. Кінська доза швидко зняла біль. А ще нормальну координацію та здровий глузд також зняла, якщо він там був, звісно.

Щось бурмочучи собі під носа, Едуард поліз у вентиляцію. Як би безглуздо все це не виглядало збоку, пролізти йому справді вдалося. Це мікроперемога для макроістоти.

Він повз вперед, наче дощовий хробок. П'яний і злий дощовий хробак. У вентиляції було дуже душно. Всі тіло покрилось потом.

Знизу лунали чиїсь голоси. Двоє охоронців спокійно курили в коридорі, не чекаючи нічого поганого.

- Ех, зараз би на футбольчик зганяти, - захоплено сказав один.

– Ненавиджу футбол, – відмахнувся інший. - Мій дід буцав м'яч, поки в нього нога не згнила від гангрени. З того часу я терпіти не можу футболу.

Прямо над ними почулося глухе мукання. Пускаючи під себе слину, Едуард застряг просто посеред шляху. Повзти далі майже неможливо. З тіла вилилась вся сила. Разом із кров'ю. Запах хемлю забив усю шахту

- Гей, що там відбувається нагорі? - охоронець підвів голову. - Пивом смердить, наче там алкаш закис.

- Срань якась. А що як це привиди? Я дуже боюся привидів! Мій дід досі приходить до мене у снах і дорікає мені за ненависть до футболу!

Краєм перемеленої свідомості, Едуард зрозумів, що зупинятися не можна. Залишитись тут - дуже ганебна смерть. Він щосили відштовхнувся колінами і продовжив шлях. Наче хворий слимачок, він повз шахтою до виходу.

На жаль, такий бажаний вихід перегороджувався підлим вентилятором. Той байдуже обертався та навіть не думав пропускати.

Едуард сердито подивився на свого механічного ворога і впевнено рушив уперед. Сталеві лопаті трохи порубали йому маківку, вирвали кілька шматків волосся, але здалися під натиском міцної голови вампіра.

Едуард Малиновський незграбно вивалився на волю. Тепер він також у грі.