Повсякденність Дракули

Матвію Карському довелось платити за своє рішення вдруге. Спочатку перед жорстокими федералами, а тепер - перед жорстокими вампірами. Поки його везли в першому багажнику, він вже змирився із тим, що доведеться чимось жертвувати. А коли потрапив у другий, то змирився, що жертвувати, скоріше за все, доведеться ще більше. Потреба в "Аварійному Плані" збільшувалась.

Автівка зупинилась біля лігва вампірів. Матвія затягували на дах у мішку, потім проштовхували через шахту ліфта, спускаючи буксувальними тросами, а коли він потрапив у головну залу, його котили по підлозі ногами, наче мішок цементу.

Кірвент сидів на дерев'яному троні та поглядав у годинник на руці. Його люди затримались. Просто перед поверненням, вони витратили хвилин п'ятнадцять на вечерю, висмоктавши всю кров з нещасних федералів. Коли ще випаде можливість поживитись людьми?

- Притягли, нарешті, - сказав він, дивлячись на відлупцьований мішок.

- Його ледь не прикопали в лісі федерали, - пояснив Лассард.

- Він хоч живий?

- Та живий, живий, просто подертий трішки.

- Добре. Вивалюйте його з мішка.

Вампіри схопили мішок за два края та витрусили Матвія на підлогу, головою вниз. Шкіра на лобі тріснула від удару. Він простогнав тихо під носа.

Потім, хитаючись, підняв тулуб та присів на одну ногу. Чекав на напружену розмову. Кірвент дивився на нього, стримуючи звірячу лють. Наче готовий був у будь-яку секунду відірвати голову зраднику одним ривком.

- Ти влип, Карський, - сказав ватажок вампірів.

- Я знаю, - кивнув Матвій.

- Ні... не знаєш. Може тобі задається, що ти там в себе в голові все прорахував, але ти навіть гадки не маєш, що я буду з тобою робити.

- Будеш мене катувати?

Кірвент сердито засміявся та стукнув кулаком по підлокітнику.

- Ти нас всіх так підставив...

- Я знаю. Так вийшло, пробач.

- Назад ти більше не повернешся. Тебе більше ніхто не знайде. В цьому хаосі, що зараз твориться в місті, наврядчи про тебе згадають. А якщо й згадають, то швидко забудуть.

Матвій підвівся на ноги. Його біленька сорочка розмішала на собі криваві бризки з розводами бруду та пилу. Лице почало пухнути від синців, але страху на ньому не було. Тримався він залізно, хоч і усвідомлював смертельну небезпеку, що була перед ним.

- Ну не знаю, - озирнувся навколо Матвій, розвівши руки, - валіть тоді вже мене. Досить цих балачок.

Кірвент спокійно підійшов до нього впритул. Навалився на нього гірким поглядом, стискаючи губи. Він втомився від того що на посту лідера в нього все валиться з рук. Ворогів потрібно карати особисто, і час для цього настав.

Один стрімкий удар розпоров Матвію живіт. Він одразу ж осунувся на коліна та вперся розбитим лобом в коліно вампіра.

- Скажи тільки одне наостанок, - тихо мовив Кірвент, - навіщо все це? Яка тобі вигода від того що ти зруйнував світ?

Палаючий біль паралізував чоловіка. Він старався його ігнорувати, але м'язи не слухались. Вони напружились як струни. Біль розколов свідомість на уламки, але Матвій силою намагався зібрати їх до купи. Сльозові залози тремтіли, але жодна сльоза не покотилась з повік.

- Я роблю добру справу, Кірвенте, - важко процідив він. - Людям стане краще без вас. От і все. Ніякого одкровення тут немає.

- Ну що ж... - зітхнув ватажок, - таке добро дорого коштує. І тобі доведеться за нього заплатити.

Матвій відчув, як ікла вчепились йому в спину. Якийсь випадковий вампір накинувся на нього. Потім вгризлись в нього ще раз, справа, в плече. Потім зліва, під ребрами. Вони витягували з нього кров майже по літру за секунду. Через мить його обліпило ще троє вампірів. Тиск в судинах почав стрімко падати. Артерії здувались та морщились.

Кірвент спокійно спостерігав, як на його очах об'ємний чоловік кілограмів на сто двадцять перетворився на висушений виноград. З нього вицідили кров досуха. Очі бідолахи посіріли та застигли.

- Викиньте цього засранця. Я гадаю, він усвідомив свою помилку.

Тіло Матвія Карського запхали назад у мішок та швидко виволокли з лігва до міського парку. Викинули під дерево та закидали гілками. Сховали грубо, не так, як наказував Кірвент. Майже будь-який перехожий міг би знайти бідолаху.

І його знайшли. Бо за ним слідкували. "Аварійний План" справді знадобився. Ламаючи кущі, в парк заїхав чорний мікроавтобус без номерів. Водій затиснув гальма, пускаючи автівку в скрипучий занос по мокрій траві. Колеса зупинились прямо біля мішка з тілом.

Бокові дверцята мікроавтобуса відчинились і група з шести людей в білих балаклавах та халатах вистрибнули назовні. Довгий мисливський ніж розпоров мішок. Вже синього Матвія висмикнули звідти та поклали на носилку в салоні.

Бригада лікарів одразу підключила до трохи теплого тіла крапельниці з кров'ю. Апарат штучного дихання почав пролазили в сухий рот. Роздерту рану на животі прийнялись швидко обробляти антибіотиками та готуватись до накладання швів.

- Скільки часу ми втратили? - спитав один.

- Дев'ять хвилин та сімнадцять секунд, - поглянув на таймер інший.

- Клінічна смерть. Вже має початись некроз мозку.

- Не при мені.

- Тобі ніхто не доплатись за те, що ти так рвеш сраку.

Другий лікар схопив першого за комір та вдарив лобом в носову перегородку, а потім крикнув:

- Цей мужик платить мені п'ятдесят мільйонів за реанімацію. За такі бабки я витягну його навіть із Царства Аїда!

Побачивши цей лютий норов головного, інші з бригади кинулись жвавіше рятувати пораненого боса. Що ж, яким би відчайдушним себе не зображав Матвій, його жага до життя реальна. Він вправно себе перестрахував, хоч і міг просто померти, якби ідіоти вампіри додумались би заховати його краще.

Але це ще не все, пов'язане з ним. Матвій вправно наслідив тоді своїм виступом. Коли він показав на камеру голову Містера Грома, поліція конфіскувала її в першу чергу. Очевидно, такий великий шматок мисливця не можна було загубити, або показувати випадковим людям, навіть серед силових структур.

Агент Лунко Бомба натягував на себе захисний блакитний комбінезон із захисним шоломом. Застебнув блискавку та поглянув на себе у дзеркало. Йому подобалось розглядати свою широку статуру.

Поруч із ним одягався комісар Ордон Степаненко. Ледь не падав з лавки. Незграбно намагався натягнути важкі захисні чоботи на ноги. Комбінезон щільно стягувався навколо пуза - малуватий виявився.

- Не мій розмір, - сказав він. - Невже у них на складі не було більших.

- Потерпиш, - глянув на нього Лунко. - Нам всього на пару хвилин.

- Навіщо взагалі так наряджатись для разового аналізу?

- Прохання з лабораторії. Вони бояться, що жива голова може бути насичена патогенами.

Відкрились двері герметичної камери, яка відділяла коридор від лабораторії. До керівників вийшов головний судово-медичний експерт та два найнятих біолога зі столичного університету.

- Після огляду, ми обмиємо ваші костюми фізрозчином, - заговорив судмедексперт.

- Це не занадто? - спитав комісар.

- За нашими спинами можлива біологічна бомба. Мені навіть ці методи застереження здаються недостатніми. Так що не скигліть, пане комісар, при всій повазі. Це стосується вашого життя та здоров'я. І нашого також. В мене іпохондрія.

- Слухайся його, - додав Лунко. - У нас мало часу.

Всі п'ятеро вони зайшли в білу добре освітлену лабораторію, в центрі якої на столі лежала жива голова Містера Грома. Його злі очі гризли поглядом людей у комбінезонах. Я йому не заздрю.

Вони оточили його з усіх сторін. Лунко та Ордон почали оглядати голову. Та була налитою, рум'яною без жодних слідів розкладання.

- Ви просто погляньте на це, - сказав судмедексперт, - вона абсолютно здорова. Наче її навіть не відділяли від кровоносної системи.

- Як таке можливо? - спитав Лунко.

- Гадки не маю.

- Так це якась магія?

Спеціаліст поглянув на агента зі зневагою.

- Магії не існує. Це дуже витончена наука. Я б навіть сказав, сучасна алхімія.

Він вказав пальцем на розриви судин в місці розрізу на шиї.

- Погляньте, артерії самі себе закрили всередині, зупинивши кровотечу мікром'язами. В цій голові є своя замкнута система кровообігу. І вона сформувалася, судячи з усього, якраз в момент декапітації.

- І ви кажете, що це не магія? - посміхнувся Лунко.

Ордон не зміг довго роздивлятись насильство та вибіг з лабораторії, заблювавши сірою рідиною шолом з середини. Двері за ним зачинились. В приміщенні залишились лише біологи та агент.

Судмедексперт нахилив голову. Містер Грім нахмурився. Його зуби зчепились зі скреготом.

- Ці м'язи рухаються за рахунок того, що голова продовжує насичуватись киснем не через легені, а прямо через слизову оболонку рота та носа. Це явно якась генетична модифікація за рамками наших технологічних можливостей.

Агент Лунко схрестив руки, дивлячись на це безсмертне чудовисько. Його погляд перекинувся з поглядом мисливця. Між ними була якась дивна взаємна ненависть.

- Потрібно його знищити, - сказав Лунко.

- Що!? - обурився експерт. - Це абсурд! Ми не можемо пожертвувати таким унікальним екземпляром! Він може просунути нашу науку на десятиліття вперед!

Кулак агента пробив грудину судмедексперта та вийшов через спину. Лунко замахнувся тілом, закинувши його собі за спину, через плече. Стиснув з середини міцніше за хребет.

Біологи закричали та почали тікати з лабораторії, ледь не спіткаючись на підлозі. Вони навіть уявити не могли, що федеральний агент виявиться вампіром, що зачищає сліди.

Лунко зробив один ривок своєю могутньою рукою та розплющив тілом судового експерта обох професорів, перетворивши їх на фарш.

- Тепер ти, - обернувся він до Містера Грома.

Той не відводив від нього розлючених очей. Але це було марно. Широка долоня вампіра лягла йому на лоба та стиснула череп, луснувши його на шматки.