Повсякденність Дракули

Вени на громіздкому тілі доктора Кардіометріні ледве помітно потрясувались. Єдине вціліле око сіпалось не в змозі нормально сфокусуватись на полі свого зору. Ганс тричі клацнув щелепами та заговорив, сівши на кривий трон із чорного вольфраму:

- Деякі речі потребують... виправлення, Містере Секс. Твій провал в Канігсбурзі особисто мені не важливий. Але він важливий для репутації нашого бренду. Люди несуть нам гроші за ефективне знищення вампірів. А я... потім ці гроші перетворюю в справжню науку. Розумієш?

Він любив говорити масштабно та плутано. За довгі роки його безумство значно прогресувало. Його щелепи знову почали клацати. Містер Секс мовчки стояв та слухав. Знав, що потрібно перетерпіти безглузді балачки, поки бос дійде до справи. Ганс не зізнавався, але він завжди відтягував конкретику, бо боявся з нею зіткнутись. Цей ірраціональний страх робив його поведінку непередбачуваною.

- Ми... колись давно я створив цей орден, щоб помститись ворогам, - продовжив доктор. - Це був прагматичний підхід. Тепер я накопичую ресурси. Мені байдуже на вампірів. Але має бути не байдуже тобі, Містере Секс. Бо ти своїми діями маєш заробляти репутацію та ресурси мені.

- Я зрозумів, - заговорив Містер Секс. - Що вам від мене потрібно саме зараз?

Ганс тричі клацнув щелепою. Від неконтрольованого бруксизму його зуби давно сточились та стали схожими уламки битого скла.

- Мені надійшов лист, в якому анонімні люди із уряду просять зачистити "верхівку" Канігсбургу від вампірів. Кажуть, якийсь кріт-вампір валить їхніх чиновників і ніхто не може його спіймати.

- У вас є багато спеціалістів. Я чув Містер Грім нещодавно був у Канігсбурзі.

- Не дратуй мене, паскудо! Я знаю, що облажався з ним. Це мій провал. Але ти... ти вже знайомий з місцевими правилами. Ти знаєш банду Кірвента, ти ж так і не вбив тоді їх. Почни з них.

Містер Секс хмуро схрестив руки. В нього не було жодного бажання вплутуватись у цю справу. Готовий був до будь-якого покарання. Болю він не боявся. Спокійно міг прийняти навіть жорстокі тортури, які тут роблять на четвертому поверсі.

- А якщо я скажу "ні", то що тоді? - припідняв голову мисливець.

Ганс, видно, чекав на таку відповідь. Його довга тонка рука піднялась та клацнула пальцями. Загостреними та кістлявими. Справа від нього розкрились сталеві двері. Двоє мисливців-хрестоносців штовхнули в приміщення обстрижену дівчинку. Це була Еллі. Вона впала на коліна та закрила руками обличчя. Її одяг був брудний та подертий. Вся шкіра в синцях.

- Якщо ти кажеш "ні", - око Ганса почервоніло та стиснулось, - тоді я зжеру її разом з кістками. В мій шлунок спокійно влазе більше сорока літрів поживної маси. Я заміряв.

Містер Секс чекав якоїсь підлості від свого боса, але точно не такої. Це було жорстоко. Доктор Кардіометріні добре знав, що на мисливця можна натиснути таким способом. Той завжди надто сильно співчував дітям-шукачам.

- Гаразд. Я поїду в Канігсбург, - зітхнув Містер Секс. - Кого ви дасте мені в шукачі?

- Нікого. Сам рознюхуй, сучаро, - гримнув бос.

- Тоді я не гарантую на якісний результат.

- Ну і я тоді не гарантую, що не повідриваю цій малій манді всі руки й ноги.

Йому довелось погодитись. Довелось знову стати інструментом, яким він себе вже давно не бачив.

Його стара зброя все ще була в ідеальному стані. Механічний жилет із захованими під передпліччями ножами, обріз зі срібною шрапнеллю, срібний зазубрений кинжал - цього завжди достатньо щоб звалити навіть десяток вампірів самотужки. Я радий, що помер задовго до того, як з'явились мисливці. З Містером Сексом я б не потягався.

Наступного дня він приєднався до транспортного екіпажу, що рухався до узбережжя за припасами, та поїхав снігоходом у порт, звідки потім, на суховантажі, був доставлений у Європу. Так його чергове полювання і почалось - із самотньої переправи через половину планети.

В той час в Канігсбурзі якраз росла напруга щохвилини. Місто саме під себе запхало порохову діжку і чекало на вибух. Вампіри та силовики ходили по дуже тонкому лезу.

- Можна будь-ласка перевірити ваші документи? - спитав офіцер СЗР у агента Лунко Бомби, коли той заїхав на службову парковку поліцейського відділку.

- Так, звичайно.

Рука агента пробила живіт офіцера наскрізь. Крик ледве не зірвався з вуст скаліченого чоловіка, як друга рука вампіра знесла йому щелепу одним ударом. Понівечене тіло повалилось на бетон.

Лунко спокійно вийшов з машини та підкурив цигарку. Навколо не було нікого, жодного свідка, саме тому він діяв так відкрито.

- Ти підеш мені на вечерю, - спокійно сказав агент та одним рухом запхав труп у просторий мішок для сміття.

Калюжу крові вивів їдким хімічним розчином, який завжди тримав при собі у бардачку, на такий випадок. Білий аерозоль шкварчав, перетворюючи червоні розводи на чистий пар. Валити людей відкрито дуже небезпечно і Лунко доводилось миритись із цією прикрою істиною. Доводилось жити по правилам конспірації.

Зайшовши в свій тимчасовий кабінет, він одразу наткнувся на комісара Ордона Степаненко, який постійно терся десь поруч. Отримавши пост начальника поліції, той весь час носився з кожним папірцем та вічно переймався за найменші дрібниці.

- Ви ходите за мною по п'ятам, - зауважив прямо агент.

- Є важливі питання, які треба обговорити, - почав тараторити комісар. - Поліцейський бюджет за цей квартал не зможе покрити витрати на ваші директиви.

- Це не важливі питання.

Лунко пройшов мимо нього та встав біля вікна, дивлячись на парковку, де дві хвилини тому вбив людину заради розваги. Саме те місце добре перекривалось чорним автозаком, з жодного вікна його не видно. Бомба добре знав, де краще паркуватись.

- Є речі по-важливіше, - сказав він. - До мене дійшли чутки, що один із ваших детективів незаконно за мною слідкує.

Ордон зам'явся на місці, зціпивши ніяково долоні.

- Так і є, пробачте. Його звуть Наскіс Пласкіс. Я з ним вже поговорив. Він більше за вами не слідкує.

- Ви впевнені? - відвернувся від вікна Лунко. - Хто він взагалі такий? Що це за хрін? Новий лейтенант Коломбо?

- Просто трішки нервовий хлопець. Вам не варто через нього перейматись.

- Такі нервові хлопці першими йдуть на нари. Така наша підла доля. Хто я такий, щоб з нею сперечатись?

Комісар спантеличено підбіг до агента.

- Ні, ні, ні, не займайте його! Якщо проти мого відділку розкриється розслідування, у мене будуть великі проблеми. Арешт Пласкіса - це кінець моїй кар'єрі.

Лунко розуміючи опустив плечі. Не хотів діяти гаряче знову. Йому навіть стало дещо цікаво, чому він привернув увагу якогось випадкового детектива з річною зарплатнею на рівні бухгалтера.

- Я не буду його саджати, Ордоне. Але... щоб я більше ніколи про нього не чув. Він не має бути проблемою.

- Не буде. Обіцяю.

- Чудово.

Раптово в кабінет увірвалась секретарка. Просунувши голову за двері, не заходячи всередину, вона поспіхом сказала:

- Пане Бомба, до вас гість. Каже, що хоче поговорити з вами особисто?

Лунко звів брови.

- А цей... "гість" раптово не детектив Наскіс Пласкіс?

- Що? Ні, це якийсь цивільний. Чорна куртка, довгі волоси, зав'язані у хвіст, якісь дебільні окуляри із золотою оправою. Я його не знаю. Ім'я він назвав на вході, але я не перепитувала у чергового.

- Наступного разу перепитуйте. Завжди перепитуйте. Ми тут не на курорті.

У кімнаті для зустрічей самотньо сидів Кірвент, граючись монеткою. Його спустошений погляд свердлив підлогу. Губи застигли в холодному очікуванні. Поки за дверима розгулював галас, тут був стриманий спокій. Він прийшов особисто побачитись із Лунко Бомбою. У вампірів у місті тепер стало значно більше проблем.

Агент зайшов повільно. Ще за дверима він відчув іншого вампіра. Край його губи зігнувся в легку посмішку. Зайшовши всередину, він взяв стілець з-під стіни та притяг його ближче до гостя. Поставив навпроти та присів.

- Крівенте, цікаво, - заговорив Лунко.

- Нашим зараз туго, Лунко, - сказав Кірвент. - За тиждень вже четверо померли від рук Нацгвардії. Коли люди дізнались про серебро?

Лунко ледь не засміявся.

- Завжди знали. Із книжок, фільмів. Не будь ідіотом. Колись нас мали прижучити. Краще вам навчитись виживати у цьому дурному світі. Я і мої покровителі навчились. А ви?

- Що ми?

- Ви звичайні дикуни. Волоцюги. Невдахи. Яка мені користь від захисту вашої спільноти? Жодної. Так що досить скиглити. Ти ж... у них начебто лідер. Так от і керуй. Все в твоїй руках.

Потім агент нахилився ближче до співрозмовника і додав:

- А до мене краще не лізь. В мій світ для тебе двері закриті.

Кірвент розчаровано відвів погляд та гучно видихнув. Часи, коли Блоу Джоб був головним тепер здались йому прекрасними. Ноша лідерства стала для нього надто важкою. Він ні з чим не справлявся. Підлеглі його не поважали, знайомі помирали майже щодня, рідне місто перетворилось на мінне поле - не залишилось майже нічого хорошого.

- Значить так? - напружився Кірвент. - А що якщо я скажу, що в твій світ двері вже давно виламали? В місто повернулись мисливці на вампірів. Один із них вже встав на твій слід. І сьогодні ввечері, можливо, він вже завітає в твою квартирку.

Лунко відхилився назад та схрестив руки.

- Сука... це хріново.

- Отож-бо. Так що запхай свій гонор у сраку. Ми всі в небезпеці. Нам потрібно триматись разом.

Агент встав зі стільця та погладив долонею підборіддя. Перебирав у голові найгірші сценарії та варіанти їх вирішення.

- Сьогодні ти поїдеш зі мною, Кірвенте, - сказав Лунко. - Покажеш на практиці, чого насправді варті твої слова.

Але потенційний напад на квартиру федерального агента, це ще не все, що очікувалось цього вечора. Деякі важливі моменти були навіть за межами вічних інтриг та розбірок.

Саме цього дня Аліна вирішила привести Андрія до себе додому та познайомити нарешті зі своєю сім'єю. Вона довго на це не могла наважитись, бо розуміла, як родичі-вампіри могли сприйняти бойфренда-людину. Але той час настав. Вона попередила батька заздалегідь.

Тепер вони прогулювались вулицею на шляху до її дому. Андрій сильно нервував. Навколо розквітала весна, ставало все тепліше.

- Знаєш, я трохи боюсь, - сказав він.

- Я розумію, але все буде нормально. Я попередила батька.

- Він не розірве мене навпіл?

- Ні, що ти? Він в мене дуже добрий.

Андрій запхав руки в кармани, щоб кудись їх діти. Так йому стало спокійніше.

- Ви харчуєтесь людською кров'ю, - тихо зазначив хлопець. - Це якось слабо в'яжеться із добротою.

- Та все буде добре, котику, - погладила його по спині Аліна. - В разі чого, я тебе захищу.

Він кивнув, довірившись їй.

- Добре. Буде як буде.

Підіймаючись сходами до її квартири, Андрій відчував, як його серце починало ледь не рватись на шматки. Його плечі тряслись. Він старався стримуватись, повільно глибоко дихати, але це зовсім не допомагало.

Двері відчинились. Вони зайшли в квартиру. На кухні хтось шелестів посудом.

- Це ти, донечко? - почувся чоловічий голос.

- Так, тату, я привела Андрія.

- О, цей той хлопчина. Я зараз вийду.

Почулись швидкі кроки. Андрій дуже боявся побачити того, хто зараз вийде з кухні. Через секунду перед ним з'явився нарешті батько Аліни. Це був комісар поліції Ордон Степаненко.