Повсякденність Дракули

Пройшов місяць. Первинний хаос знайшов для себе деяку форму порядку. І це справді неочікувано. Цивілізація не рухнула, хоча похитнулась добряче. Незалежні від вампірів уряди сформували антивампірську коаліцію, а ті, які з ними працювали, створили нові системи маскування та конспірації. Особливо в умовах щоденних ДНК тестів, які легко проявляли інородну природу вампіра під час аналізу.

І все це працювало через одне місце. Комісії були продажними. Нові скандали та насильство все одно спалахували кілька разів на тиждень. В одному місці викрили вампіра на високій посаді, що підняло стихійний протест. В іншому, розстріляли невинного слюсаря, якого прийняли за вампіра через його дивні збочення та фетиші. В третьому - народні виджиланте готували штурм, але використовували для цього неякісну саморобну вибухівку та поховали себе під завалами.

Світ перейшов від стадії істеричної параної до стадії систематичного самоприниження з серйозним лицем та діловими підписами на безглуздих паперах. Головна різниця була в тому, що за місяць вампіри, у сприйнятті суспільства, перетворились із дикої катастрофи в неприємний гидкий фон. Вони вже не міфічні монстри із фільмів жахів, а скоріше просто надприродні терористи.

До цього божевілля пристосувались усі: і люди, і вампіри. Кожного ранку, обидві сторони прокидались вже з холодною головою, в очікуванні проблем від опонентів.

Автомобіль Наскіса зупинився біля закритої стоянки далекобійних вантажівок. Чергове робоче розслідування - потрійне вбивство із застосуванням зброї. Кількох молодиків застрелили в спини посеред ночі. Коли сторож-пенсіонер прибіг на місце злочину, вбивці давно зникли.

Наскіс переступив через огороджувальну стрічку, привітався з двома штатськими, що пильнували місцевість, та направився до Єви, що якраз допитувала сторожа. Природа починала тепліти - навколо розгортався пізній квітень. Це змусило детектива закотити по лікоть рукава на своїй чорній сорочці.

- Це точно все, що ви бачили? - Єва поглянула в очі сивому сторожу.

- Ну... один із негідників ходив з гаком гарпуна замість руки, а у другого штани були порвані так сильно, наче він надів на ноги авоську.

- Хм... добре. Я запишу це.

Наскіс схопив напарницю за руку та відвів в сторону. Зняв чорні окуляри та повісив за пазуху. Вона не розуміла його таку ранню стурбованість.

- Забий на це діло, - заговорив детектив. - Хлопців завалили сини сторожа, він відмазує їх.

- Чому ти так вирішив? - спитала Єва.

- Бо місцевий дільничний вже заарештував їх.

- Так а може він помилився.

Наскіс помотав головою.

- Це неважливо. Типова мокруха, скільки таких щодня відбувається? Тим паче, що це ніяк не пов'язано з вампірами.

- А тебе тільки вампіри і хвилюють, - схрестила руки Єва.

- Так, бо це не жарти. Ми в конкретній небезпеці.

Його зацикленість на них, в ту мить, сильно бентежила Єву. Вона іноді навіть дратувалась від цього, не усвідомлюючи, до чого це могло її привести.

- Заспокойся. Тобі потрібно розвіятись, - сказала вона.

- Агент Лунко Бомба - вампір, - прямо оголосив Наскіс.

Єва ледь не випустила з рук телефон.

- Що ти... Як ти дізнався? Це правда?

Наскіс обережно поглянув по сторонах.

- Я поки не можу цього довести. Але я вже трішки слідкував за ним. Він веде себе дивно.

- Це не законно, - стурбовано сказала Єва. - Тебе могли заарештувати.

- Так і є. Я дуже ризикував, але встав на слід. Нам потрібно вивести негідника на чисту воду.

Єва сперлась спиною об фуру, в якій ще три тижні тому перевозили замороженого лосося. Корпус нагрівся на сонці, припікаючи спину навіть через біленьку блузку.

- Добре, - кивнула вона, - але будемо діяти обережно.

За останні дні Наскіс повністю занурювався у своє таємне розслідування. І його параноя не могла залишитись непоміченою.

Комісар Ордон Степаненко намилював шваброю свій кабінет. Алергія на пил дуже мучила його. Повісивши піджак на службову рушницю, він вже вдруге за ранок мив підлогу.

Потім присів за стіл та витер накопичений піт зі скронь кольоровою хусткою з папугами. Поглянув у вікно - сонце агресивно сліпило очі. Його дуже дратувало, що керівництво видало йому кабінет із сонячної сторони будівлі.

В двері постукали.

- Заходьте, - сказав комісар.

Через поріг переступив Наскіс. Він здогадувався, навіщо його покликали, але сподівався, що новий комісар виявиться розмазнею, об якого можна ноги витерти. Тому сильно не боявся.

- Я прийшов, - сказав детектив.

- Сідай, сідай, - обернувся до нього Ордон.

Наскіс спокійно присів за стіл, розслабив плечі, але внутрішнє був готовий навіть до жорстких наслідків.

- Мені доповіли... - повільно почав комісар, - що ти проявляєш нездоровий інтерес до помічника нашої поліції, агента Лунко Бомби.

- Я просто обережний, пане комісар. Зараз складні часи.

Ордон розуміючи кивнув та висякав соплі у хустку. Потім дотер носа долонею та двічі шмигнув. Алергія на пил постійно нагадувала про себе.

- Це нормально. Я розумію тебе. Але краще не лізь до нього. Інакше, тебе можуть не просто звільнити, а пустити під суд. І я не зможу тебе захистити, Наскісе. У мене хоч і солідний погон, але я не всесильний.

Наскісу нічого не залишилось, окрім як погоджуючись зітхнути.

- Я вас зрозумів. Я більше не буду чіпати агента Бомбу.

Це була брехня. Звичайно, він збирався спокійно продовжити свою роботу. Просто тепер потрібно бути обережнішим, ніж раніше. Бо до цього, стоячи з пляшкою пива під двором тимчасової квартири агента Бомби, він не те щоб дуже сильно приховувався.

Але, я гадаю, ви вже розумієте, що подібна таємна боротьба була не тільки тут, а всюди. Герберт за цей місяць також не займався маячнею, а продовжив пошуки ліків. Для цього йому був потрібен Містер Грім, бо тільки він міг привести його до доктора Кардіометріні.

Однією з ночей, він пробрався на подвір'я Єви та викопав шматки того, кого сам і закопав. Підготувався до цього старий серйозно. Одягнув самий "волоцюжний" одяг, який був у шафі Істрана ще з часів його наркозалежності. Потім вирубив усіх бродячих собак на вулиці, щоб не мішали. Бив не сильно, і поскладав усіх цих тварин у виноградних кущах за автобусною зупинкою.

Перескочив через паркан. Старі спортивні штани з плямами від метадону ледь не порвались. Герберт принюхався - навколо не було живих істот. Чудово. Потім кинувся до ямок із залишками Містера Грома. Кофта Істрана була на два розміри менша, ніж треба, тому рукава затягувались ледь не по лікті навіть від легкого бігу.

Герберт розкопав кожну ямку та витяг всі частини мисливця. Хоча, взагалі-то, для його задумки, йому всі й не були необхідні. Достатньо тулуба, щоб під'єднати до нього голову, щоб Містер Грім почав знову говорити. Старий забрав і інші шматки, щоб приховати так паршиво заховані сліди свого старого злочину.

Повернувшись в квартиру, він запхав людські частини в холодильник, поруч із банками пива та ковбасою. Добре, що Істрана таким вже не здивуєш за довгий час спільного проживання.

До речі, сам сусід, спав у сусідній кімнаті прямо на підлозі. Виснажився після десяти годин корпоративних аудитів в офісі своєї компанії. Музика тихенько грала з велетенських колонок в такт його хропінню.

- Відпочивай, друже, - сказав Герберт, вийшовши до нього з кухні. - У мене ще є сьогодні робота.

Далі старому потрібен був Матвій Карський. Тільки він міг розповісти, куди ділась голова Містера Грома після того доленосного телеефіру. Питати таке у Єви та Наскіса дуже небезпечно, якщо не хочеться видати свою справжню природу.

І у такого плану була купа проблем. Карського вже давно ніхто не бачив. Після зустрічі з Кірвентом, його заховали подалі його ж люди. Публічність для нього тепер стала капканом. Навіть одна невдала поява на людях могла стати для нього смертельною. Тим паче, з його станом здоров'я.

Герберта це не зупинило. Він повинен був знайти Матвія понад усе. На кону стояло власне життя. Хвороба все частіше про себе нагадувала. Тепер кожен наступний ранок супроводжувався важким головним болем, який наче різав череп вздовж потилиці. Ліків від нього не було, доводилось вчитись терпіти.

І саме ця тяга до виживання й допомогла Герберту наступити на слід Карського. Тієї ж ночі, він спостерігав за його маєтком. Сидів довго, щоб не засинати. Щоб біль знову не прийшов. І побачив.

Побачив, як через задній виїзд, прослизнула чорна автівка. Це так раз на тиждень Матвію завозили пожитки від дружини. Вона переймалась за чоловіка більше, ні він за неї. І Герберт скористався цим. Він встав на слід. Переслідував обережно, тримаючи дистанцію. Вампірської швидкості було достатньо, щоб не відставати від автомобіля.

Маршрут вів далеко за місто, в північний ліс біля гірського масиву. Дорога була звивистою та здавалась давно закинутою. Машина переїхала через міст із охороною. Пильні чоловіки зі зброєю уважно обдивлялись місцевість. Просто так за автівкою не кинешся, треба бути обережнішим. Тому Герберт стрибнув у воду та переплив річку руками, не потрапляючи охороні на очі. Течія ледь не затягла його у якусь заболочену прірву з побитою баржею на дні, але він вибрався.

Ставши ногами на берег, Герберт викинув мокру кофту та викрутив штани. Хоч він і не відчував холоду води, все одно було неприємно тягати на собі одяг в такому стані.

Машина почала під'їжджати до двоповерхової будівлі закритого пансіонату. Саме тут переховували Матвія. Герберт посміхнувся.

По периметру все огородили сітчастим парканом. Час від часу, вздовж нього проходили втомлені вартові з телескопічними дубинками та дешевими ліхтариками.

Герберт перескочив з дерева на дах. Ледь не послизнувся на рихлій металочерепиці. Почав принюхуватись. Він пам'ятав запах Матвія і швидко зрозумів, в якій конкретно кімнаті, той знаходився. Тихенько поповз дахом до нього.

За цей місяць Карському стало значно легше, хоч він все ще рідко вставав з ліжка. В основному, багато читав книжки та пив по шість разів на день чаї. Все, як рекомендував лікар, який встиг стати мільйонером завдяки ньому.

Матвій лежав на подушці та дивився у вікно на зоряне небо. Сьогодні він не чекав на гостей. Раптово у вікні з'явився чорний силует. Карський напружився та піднявся на один лікоть.

В палату застрибнув Герберт, проскочивши на підвіконня - вікно провітрювалось і було відкритим. Чоловік не міг упізнати його в такій темряві, але той його чітко бачив. Вампірські очі були дещо вражені виснаженим станом відомого мецената та філантропа.

- Ну привіт, Матвію, - сказав Герберт.

Карський впав назад на подушку та зітхнув. Також врешті-решт впізнав свого гостя. Він розумів, що старий не буде його вбивати.

- А, це ти.

Герберт стрімко підійшов до ліжка. Дивлячись на скалічений стан чоловіка, він не шкодував його. Йому просто потрібні були відповіді. І все. Його не цікавила ні мотивація Карського, ні його думка щодо цієї зустрічі.

- Де голова Містера Грома?

Вампірська рука схопила Матвія за плече.