Повсякденність Дракули

Хто ж такі ці сумнівні хлопці? Хто ці агресивні нічні мисливці, які дозволяли собі нападати на дитину прямо посеред міста? Так, навколо уже темніло, але такий крок все одно був дуже небезпечним для вампірів.

Підемо по порядку. Хочу вас із ними познайомити.

Довговолосий хлопець розчісувався перед дзеркалом. Він дуже любив свою пишну шевелюру, яка зміцнювалась за рахунок активного пиття крові. Чорні пасма осіли на плечі.

- Тобі не набридло займатися цією хернею, Кірвенте? - спитав його худорлявий товариш, який розвалився на дивані з телефоном в руках.

Цей же злопчина був любителем грати у мобільні ігри. Справжній, так званий, "кит", який бездумно ввалював купу бабла у віртуальний непотріб. Також вампір. Але більш розслаблений та байдужий.

- Я хоча б за собою доглядаю, Ласарде, - хмикнув Кірвент, забираючи гребінець у футляр.

Лассард усміхнувся. Йому випав призовий ящик з безглуздим мотлохом, на який він щойно витратив близько десяти доларів. На екрані застрибали злотисті циферки.

- Мені це не цікаво, - сказав він. – Мені взагалі реальність не цікава. Люблю сховатись подалі від вашого нудного скиглення.

- Ех, шкода, що ми всі в одному човні, - насупився Кірвент, обпершись об край стола. - Блоу Джоб чомусь вважає, що інакше ми всі помремо, тому обов'язково треба триматись тісною спільнотою. Це нісенітниця, вампіри добре виживають поодинці. Я з радістю жив би сам.

- Якби не Блоу Джоб, ми вже були б мертві. Цінуй те, що є.

Як можна зрозуміти з цієї розмови, той Блоу Джоб – лідер вампірської зграї, що ховається від очей людської громадськості у підпіллі. Своєрідна міні-мафія, чиї зв'язки та вплив сягали глибоко всередину темних вулиць Канігсбурга.

- Гаразд, це все фігня, - сказав Кірвент. - Пішли вниз, там, мабуть, зачекалися.

Знизу йшла бурхлива вампірська вечірка. Серед величезної зали, кілька десятків кровопивців насолоджувалися затишним проведенням часу. Зарізана корова висіла головою вниз, зливаючи кров прямо у широкий розкішний акваріум.

Гості відстібали звідти по келиху і, відверто кажучи, не дуже натхненно пили. Тваринна кров далеко не така смачна, як їм того хотілося б. І до того ж не така корисня для здоров'я, як людська. Загалом, мало хоршо в ній, але життя - це підла штука. Не завжди все йде так, як хотілося б.

- А нормальної крові сьогодні не буде? – поцікавився Лассард.

- Ні сьогодні, ні завтра, - сумно сказав Кірвент. - Кажуть, поки що треба почекати з полюванням на людей. Ми привертаємо багато уваги поліції. Особливо після того випадку, коли якийсь хрін завалив чотирьох електриків.

Лассард засміявся.

- Блін, а ти не знаєш, що це за перець був?

- Взагалі не в темі, та й мені начхати. Говорять, Блоу Джоб до нього додзвонився і зробив попередження. Коротше, наші начебто все зам'яли. Від нас поки що потрібно тільки не шуміти і не влипати в колотнечу.

Троє дівчат-вампірок захоплено слухали розповідь якогось лисого хлопця. Це останній, третій із тих самих нічних мисливців. Любитель потріпати язиком. Також любитель робити язиком ще дещо, але це ми вже залишимо на відкуп дівчаток.

- Дівчата, ви не уявляєте, як це жити з гетерохромією. Я почуваюся таким унікальним.

– А що це? - запитала дівчина. - Я наче чула про це, але вже забула.

- Ну... типу очі різні. У мене один блакитний, а другий скляний.

Кірвент підібрався до нього ззаду і голосно поплескав по плечу.

- Це не гетерохромія, дурню. Досить пудрити всім мізки, Авелю.

Авеля викрили на брехні. Йому начхати. Нічого страшного, якщо за це не б'ють. Можна брехати й надалі. Цьому правилу він дотримувався беззаперечно. Через його схильність до обману, ніхто так і не знав точно, як же він втратив своє око.

- О, пацани! – обернувся до них Авель. – У мене є крута ідейка. Не хочете цим вечором пополювати на людину? Справжню живу людину!

Кірвент напружено озирнувся, а потім приклав палець до губ.

- Ч-ш-ш! Ти обережніше із такими заявами. Нас можуть почути.

Дівчата, що стояли за спиною Авеля, були відвернуті ним.

- Ви нічого не чули, ясно? – підняв брову Авель.

Він відвів товаришів подалі від сторонніх вух, щоб детальніше обговорити пропозицію. В їхніх очах він побачив справжню зацікавленість, тож точно був упевнений, що ніхто не відмовиться. Тим більше, коли така можливість випадає настільки рідко.

- Гаразд, у чому моя ідея: сьогодні всі дуже зайняті вечіркою, ймовірно, змішуватимуть алкоголь із кров'ю. П'яне вампірьке падло, ви ж знаєте, це просто сміх, які вони невдахи. Придуркам знайдеться, чим себе зайняти, вони навіть не помітять нашої відсутності.

- А робити що ми будемо? – розвів руками Кірвент.

Лассард просто мовчки сидів у телефоні, але уважно слухав. Продовжував грати та витрачати гроші.

- Я пропоную вийти в якийсь парк, - сказав Авель. - Трохи прогулятись.

- Ну, навіть не знаю, - заговорив Лассард, не відводячи погляду від екрану. - По-моєму, це дуже палевно. Нас швидко знайдуть.

- Ні, не знайдуть. Я знаю деякі малолюдні місця. Так що все на мазі.

Не довго посумнівавшись і прикинувши пару альтернативних варіантів, вони все ж таки зійшлися на тому, що загалом, у парку можна щось наловити. Зачекавши моменту, коли оточуючі добре нап'ються, вони спритно виринули у вікно і пішли на полювання.

Що ж, очікування справдилися, навіть надмірно - довкола реально безлюдно. Парк порожній. Навіть ловити нема кого. Лише самотній вітер гуляв мимо лавок.

- Ні, я, звичайно, не хотів, щоб нас виявили, - сказав Кірвент, - але тут взагалі немає нікого. Це дурня якась. Що ми тут робимо?

- Здається, я чую людину! - смикнув носом Авель. - Хтось іде. Швидко ховаємось, щоб не злякати!

Вампіри застрибнули на три дерева, мало не обламавши гілки.

- О, треба фото зробити, - відкрив камеру Лассард.

- Не ганьбись, - гаркнув Кірвент. - Ми на цих гілках, як кури на сідалі! Я не можу це терпіти. Це якась нісенітниця. Чому ми ще тут?

- Ох, суко, все тобі не так! - розсердився Авель. - Я діло запропонував, ти погодився. Нащо тепер скиглити?

– Тому що ми займаємося лайном!

- Ну гаразд. Не подобається – провалюй! Раз на те пішло, то людина наша з Лассардом.

- Тихо, пацани! - сказав Лассард, ховаючи телефон у кишеню.

Запах теплої пульсуючої крові врізався йому в ніс. Людина зовсім поряд. Залишилося тільки його спіймати. Стрімкі кроки рухались в напрямку голодних вампірів.

- Не треба... шуміти, я вас прошу, - тихо, але наполегливо додав Лассард.

Його розслаблений настрій різко змінився яскравою збудженістю. Все-таки передчуття ситного харчування сильно могло вплинути на вампіра. Навіть на такого закритого та нелюдимого.

- Тримай себе в руках, - попросив його Авель.

- Нічого не обіцяю.

Парком прогулювався хлопчик. Так, то був Андрій. Отак він і зустрівся з цими хлопцями. Отак він і накликав на себе лихо.

- Хлопчику, ти не заблукав? - посміхнувся Лассард.

- Ні, це походу ви заблукали. Клініка для торчків в іншому місці.

Лассард сердито стиснув кулаки і зістрибнув із дерева. Кірвент і Авель теж спустилися, щоб не дати йому зробити щось неакуратне. Раптом поруч ще хтось був, не можна просто так бездумно атакувати людину. Багато вампірів поплатилися своїм життям, не знаючи, що на них чекали мисливці озброєні сріблом.

– Що це за приколи? Мамка розмовляти не навчила? - нахмурився Лассард.

Андрій замахнувся кастетом і потужно заїхав тому у щелепу. Рука хлопця болісно вивернулася від зіткнення, а голова Лассарда навіть не ворухнулася.

- Ти сам підписав собі смертний вирок, - спокійно сказав Лассард і підняв пазуристу руку.

- А-ну стійте, виродки! - вигукнув хтось збоку.

Вампіри обернулися і побачили кволого старого, що встав посеред дороги у світлі ліхтаря. Вони одразу зрозуміли, що він один із них. Хоч і якийсь дуже дивний, як для звичайного вампіра.

- Герберте, не треба! – обернувся до нього Андрій. - Вони дуже небезпечні, не підходь!

- Заткнися, - сказав Лассард і різонув хлопчика долонею.

Спритний удар розпоров Андрію живіт. Корчачись від болю, він упав обличчям в асфальт. Тіло почало німіти. Рана горіла вогнем і паралізувала все тіло.

- Це ви даремно! - гнівно кинув Герберт, розбігаючись на вампірів.

Незважаючи на їхню чисельну перевагу, він був готовий дати їм бій. Летів як вітер. Кірвент розмахнувся ногою і чорний чобіт влетів старому просто в голову. У вухах задзвеніло. Герберта відкинуло на кілька метрів.

Приземляючись, він ледве не порвав штани. В очах почало двоїтись.

- Ох... - Герберт піднявся на ноги, - втрачаю пильність.

– Хлопці, обережно, – сказав Авель, – він хоч і старий, але тримається непогано.

- Мені насрати, - розминав кулаки Кірвент. - Я зараз його капітально оброблю.

- Це ми ще побачимо, - усміхнувся старий.

Менше ніж за секунду він наблизився до Кірвента і вдарив його кулаком у груди. Від такої сили, сорочку розірвало на шматки. Вампір полетів у дерево і спиною розламав його навпіл. Потужний стовбур захрустів та склався наче картковий дім.

- Ото дає дідуля! - засміявся Лассард.

Андрій, у цей час, вже знепритомнів від больового шоку. Нерухомо лежав поруч із злими хижаками. Зволікати не можна, інакше він міг померти від крововтрати. Герберт став у захисну стійку, чекаючи атаки у відповідь. Знову кидатись вперед було небезпечно.

- Ну давайте, ризикніть, обмудки!

Два вампіри вистрибнули на нього з різних боків. Серія ударів відразу посипалася на Герберта. Ребра прогиналися під натиском кулаків. Били щедро. Тверді шкіряні берці розривалися на шматки від ударів по спині "Дракули". Вже після пари лютих ударів, вампіри самі зробили себе босими.

Забравшись, Герберт відхилився і схопив Авеля за ногу. Зуби зціпились від гніву. Потужним ривком він виламав коліно у зворотний бік. Вампір закричав від болю, але хватка супротивники і не думала спадати.

У цей час прийшов до тями Кірвент. Скочивши на ноги, він кинувся на допомогу своїм товаришам. Герберт щосили розмахнувся Авелем і всім його тілом зніс Кірвента, що біг на величезній швидкості. Куртки розірвались на дрібну луску. Хльосткий удар підкинув його у повітря.

- Ну ти й погань! – Лассард схопив Герберта за волосся і засадив головою в бетон.

Миттю розповзлись тріщини. Уламки підстрибнули. Тим часом, Кірвент зорієнтувався пролітаючи в повітрі. Його ноги направились до стовпу ліхтаря. Відштовхнувшись від лампи, він вистрелив собою назад. Прямо на льоту, роздратований вампір заніс кулак вище в'їхав Герберту в потилицю, увігнавши його в землю ще глибше, майже по пояс.

Ноги старого почали стирчати наче рогатка. Бій скінчився. Він знепритомнів.