Повсякденність Дракули

Запальничка спалахнула. Тоненький язичок вогню дбайливо поцілував дно чайної ложки. Кристалики героїну почали плавитися.

- Це новий, я ще не куштував, - сказав Іван.

Його залишили у квартирі за головного, щоб тримав решту "гостей" у вузді і не допустив заворушень. Як ми бачимо, він не дуже-то й відповідально підійшов до справи. Може здатися, що в його стані він сам наробить справ, але не варто його недооцінювати.

Відчувся чийсь м'який подих. Дивна незнайомка полізла до нього цілуватися.

- Гей, я не по чоловікам, - відвернувся Іван.

- Я дівчина, придурок.

- Ой, вибач. Я просто не можу розібрати.

Вона жорстко схопила його за обличчя і почала витріщатися в очі. Вона сподівалася, що він зможе її впізнати, адже ніяка вона не незнайомка. Це його колишня дружина, яка вирішила переселитись до нього після того, як втратила власний будинок через борги. Також наркоманка. Нахлібниця, але Іван був дуже м'якотілим, щоб це розпізнати.

- Ти правда мене не впізнаєш?

- Я знаю, що це ти, просто не можу розібрати обличчя, - спокійно відповів Іван.

- Гаразд, хрін із тобою. Головне, що тут можна жити за рахунок інших і тобі нічого за це не буде. Круто!

- Ну ти головне не галасуй сильно. Хазяїн цього не любить.

Дівчина пішла на кухню, до старої плити та викрутила газ на максимум. Іван не зрозумів цієї дії. Це був... дуже несподіваний перехід від розмови, з її боку. Хоча, у цих діях була своя логіка. Специфічна, але була.

- Що ти робиш? Їжу хочеш приготувати?

- Ні, - сказала вона. - Мені просто подобається дивитися, як газ заповнює кімнату. Приємно відчувати цей запах, розумієш?

Конфорка тихо зашипіла. Гіркий газ почав повільно росповсюджуватись навколо. Зіниці дівчини збільшилися від очікування. Незабаром у кімнаті всі повинні були попадати, задихнувшись.

Іван не став це терпіти і швидко перекрив конфорку.

- Гей, не роби цього. Це небезпечно.

В іншій кімнаті якийсь "торчок" прийшов до тями і почав яро обурюватися на те, що стіни в будинку брудні. Світлі шпалери безповоротно забруднили вже давно, але нікого це раніше не турбувало чомусь. А саме тепер це спричиняло щирий негатив.

- Мені не подобається цей бруд!

– І що? – спитав Іван.

– Так жити не можна, – сказав мужик. - Але в мене є рішення. Мій батько говорив, якщо хочеш відчистити шпалери, натирай їх соляркою.

Він дістав каністру і почав активно обливати стіни. Горюча рідина хльостко розтікалася шпалерами, пропропитуючи їх їдким запахом.

- Зупинися! – схопив його за руки Іван.

- Я ж роблю якнайкраще. Не заважай мені!

Їхній конфлікт переріс в обмін штовханнями. Від подібної бійки, у мужика вивалися сірники з кишені. Біда. Самотній сірник, який раптово спалахнув, виглядаючи із коробки, ось-ось збирався торкнутися підлоги. Тої самої, яка вкривалася калюжами солярки.

Краєм ока Іван помітив трагедію, що безжально насувалася до підлоги, і одразу кинувся вниз. В останню мить він встиг перехопити коробку і врятував будинок від жахливої ​​пожежі.

– Фух, це було близько.

У цей момент у кімнату зайшов ще один чоловік. Він гордо поставив руки в боки і сказав:

- Знаєте, я в дитинстві мріяв стати вогнеметником. Здається, настав час втілити мрію безневинної юності.

Іван навіть не став чекати, чим здивує цей клоун. Він мовчки вирубив негідника одним ударом. Той аж перекинувся через диван і закотився в куток.

- Отже, слухайте мене! - вирішив він гучно пояснитись, після всіх цих підлих "вивертів". - Навіть не надумайте щось зробити з цією квартирою! Не чіпайте тут нічого! Не підпалюйте нічого, заради бога!

Що ж, вони начебто послухалися. Щось там кивнули, пробурмотіли. Ці люди не дуже ініціативні. Навряд чи вдасться довго тримати всх їх під контролем.

І саме в цю мить і сталось непоправиме. Жахливий гуркіт промайнув за вікном. Зовні відбувалась якась метушня. Іван схопився за підвіконня і визирнув назовні.

Велетенський танк їхав вулицею і безжально чавив машини, які опинялись в нього на шляху. Сталеві гусениці впевнено тягли цього монстра до будинку. З вежі виглядав чоловік у дерев'яній перуці. Так, то був Блоу Джоб. Йому остаточно зірвало клепку. Тепер він прагнув кривавої помсти, навіть не зважаючи на загрозу розкриття.

- Стріляй в цю халупу! – наказув він.

Дуло піднялось, застигло і, в ту ж секунду, дзвінкий постріл виштовхнув снаряд у квартиру Герберта. Іван відстрибнув вглиб кімнати, намагаючись врятуватися, але потужна вибухова хвиля відірвала йому обидві ноги і впечатала в стіну.

Та сама вітальня, яка по безглуздій дурості була облита соляркою, спалахнула, як хрумкий сухостій. Беззахисні поранені наркомани кричали в агонії, потопаючи в язиках полум'я. Ті, кому пощастило менше - розкидані шматками по підлозі. Безтурботна ідилія закінчилася. Стеля обвалювалась, густий дим з'їдав все повітря – будинок Герберта повністю знищено.

- Єс, круто! - зрадів Блоу Джоб. – Я зробив це! Ти мав рацію, Герберте, цього разу без бійки. Тепер звалюємо, пацани, поки копи не приперлися!

Асфальт заскрипів під гусеницями. Танк розвернувся на сто вісімдесят градусів і рушив назад. Просаджуючи глибше вже розкатані сліди, вони тікали тією самою дорогою. Їм вдалося втекти з вулиці, перш ніж їх виявила поліція.

І серйозні проблеми на цьому не закінчились. З-за рогу виїхала машина Герберта. За кермом якраз сидів Істран, що їхав з вечірки за кров'ю. Він одразу ж затиснув гальмо, щойно побачив пожежу.

- Ох, зараза!

Голос тремтів. Пульс почастішав. Вигляд палаючої будівлі завжди викликав панічні атаки. Але усередині були його друзі. Не можна зволікати. Не можна піддаватися страху.

Істран вискочив із машини і помчав у будинок. Пожежники ще не приїхали, але злякані мешканці вже прудко вилітали з палаючої будівлі. Істран розштовхував увесь цей натовп, намагаючись пробратися до квартири.

- Пустіть! Пустіть мене!

Серце шалено билося, але ноги й не думали зупинятися. До третього поверху ще дістатися треба. Кожна наступна сходинка посилювала почуття тривоги, але рішучість врятувати хоч когось узяла гору.

Подолавши сходовий майданчик, він побачив, що вхідних дверей більше не було. Їх рознесло на шматки. Величезні вогняні килими застелили всі стіни в будинку. Пожежа вирувала.

Істран прикрив рота розтягнутим рукавом і кинувся всередину. Серед обвуглених останків він виявив ще живого Івана. Його привалило шафою, трохи відгородивши від полум'я. Це бідолаху й урятувало.

- Я тебе витягну! - крикнув Істран.

Іван йому нічого не відповів. Довелося взяти його під руку та тягти до виходу. На жаль, провернути це вже було неможливо. Дверна рама обвалилася, а шматки бетону перекрили шлях до відходу. Пожежа взяла Істрана у пастку. Сталося те, чого він найбільше боявся.

- Що ж робити? Що ж робити?

Адреналін вдарив у голову. Швидко стрибаючи поглядом по оточенню, Істран намагався знайти можливість вибратися. І він знайшов. Вікно в спальні Герберта було цілим. Те саме вікно, з якого він стрибав. Тепер це доведеться провернути і Істрану. Та ще й із живим тягарем на спині.

- Тримайся, братику, зараз буде жорстко!

Нове скло виявилося ще цілим, але Істрану вже було начхати на це. Він вибив його плечем і викинувся вниз разом з Іваном. Почуття вільного падіння та зустрічний вітер остуджували розігріте обличчя. Пожежа позаду - одразу стало легше.

Щоправда, ненадовго легше. Удар об твердий тротуар виламав Істрону ногу. З відкритої рани ринула кров. Він закричав від болю.

- Тихіше, заспокойся, - раптом сказав Іван.

Він встиг прийти до тями, але травми його виявилися критичні. Істран не міг зосередитися на ньому через власний жахливий біль. Він ще не підозрював, що зараз його друг просто вмирав, лежачи на ньому.

- Хто мене витяг? - хрипко спитав Іван. – Хто ти?

- Це я, Істран! Я тебе врятував!

Іван з останніх сил підвівся над другом і подивився йому у вічі. Він не міг впізнати його, але відчував, що це справді він.

- Дякую, Істране.

Його руки підкосило. Болюча тяжкість потягла голову вниз. Іван зісковзнув і впав обличчям на груди Істрана. Його страждання скінчилися. Він помер на місці.

Через кілька хвилин приїхали пожежники та швидка допомога. Із полум'ям швидко розібралися. Усіх поранених встигли опрацювати. Катастрофа тимчасового затихла.

Герберт же, тим часом, корчився в туалеті від отруєння, ще не підозрюючи, що від його будинку залишилася лише солона сажа, що осіла на цеглі.