Повсякденність Дракули

Насправді, якщо ви достатньо уважні, то могли помітити, що доктор Кардіометріні якось надто швидко прибув у Канігсбург. З моменту отримання ним повідомлення до вбивства Лунко Бомби пройшло менше однієї доби. І у цього... є причини.

Він стояв на прибережній станції та, тримаючись за перила, вдивлявся у холодні темні хвилі Атлантичного океану. Непідвладний суворий вітер шкрябав його викривлене тіло. Для нього це було терпимо. Ганс звик до перманентного фізичного дискомфорту.

На станцію його доставили зі штабу вертольотом. Корабель був давно готовий до відплиття.

- Ні, - хмуро сказав він, - так діло не піде.

- Чому? В чому справа? - запитав помічник.

Доктор відвернувся від океану.

- Надто довго. Я не можу собі дозволити витрачати стільки часу. Приготуйте мені літак. Місткий, але щоб був достатньо швидким.

- Тоді... доведеться вибудувати маршрут з урахуванням дозаправки.

- Робіть його прямо зараз, - наполягав доктор. - Я хочу дістатись до Канігсбургу до завтрашнього дня.

Помічник дещо розгубився, але погодився.

- Постараємось вкластись в годину.

- І не забудьте прочистити випускні клапани. Шістдесят чотири відсотки моїх судин пошкоджені або тромбовані. Турбулентність для мене дуже шкідлива. Не хочу злягти в літаку з інсультом.

В трьох метрах від доктора стояла Еллі. Її щільно нарядили в товсті пуховики та замотали обличчя. Поступово починався вечір, цього дня він тягнув за собою сильний вітер.

Еллі здогадувалась, чому Ганс вирішив її взяти. Все через Містера Секса. Вона відчувала, що їхня зустріч неминуча. Це було прикро, але дівчинка вже звикла до свого положення. Еллі - сирота, до восьми років росла в притулку, потім її забрали мисливці в фортецю, де вона прожила наступні чотири роки. Що, відверто кажучи, майже не відрізнялось від притулку, по сприйняттю.

Від Містера Секса вона навчилась самоконтролю і навіть... подавленню власних імпульсів. Що, як для підлітка, доволі важко переносилось.

- Тобто, ми будемо летіти? - спитала дівчинка.

- Доведеться, - кивнув Ганс. - До того ж, в мене слабкий вестибулярний апарат, морська хвороба розчавить мене. Не хочу заблювати всю палубу.

- А я б на це подивилась.

- Не глузуй. Тобі це не пасує.

Разом із Еллі, доктор взяв із собою в подорож ще одну людину на підстраховку - досвідченого, але нелюдимого мисливця Містера Математика. Він вже тридцяти років служив ордену. В нього не було ані друзів, ані просто близьких товаришів. Колеги його сторонились. Саме тому доктор і взяв його у подорож. Послужливий та досвідчений - все, що було треба.

До Ганса і Еллі він підійшов з трьома гігантськими валізами, набитими фіктивними документами, зброєю та шовковою білизною. Він не сприймав синтетику, дуже любив натуральні матеріали. Чорний туристичний рюкзак ледь не валив його на спину. Всередині були три комплекти дідового фаянсу, який Містер Математик завжди з собою брав на удачу. І їв з нього, щоб ніхто раптово не отруїв його посуд.

- О, ми вже зібрались? Круто, - заговорив він. - Ходімо скоріше на корабель, мій шовк дуже боїться настільки низьких температур. Не хочу, щоб мої труси розлізлись.

- Ми летимо літаком, друже, - пояснив Ганс.

- А... правда? Чому? Я взяв каталог "Сто анекдотів боцмана".

- Пробач, але він сьогодні не знадобиться. Часу обмаль.

Мисливець засмутився.

- Ну добре... пішли...

Злітну смугу тут побудували всього п'ять років тому, розмішавши всередині твердого льоду виготовлений Гансом хімічно стійкий цемент та гравій. Вітер замітав її снігом кожні три години. Більша частина часу на підготовку пішла саме на розчистку смуги.

Близько 15:00 літак піднявся в повітря. Доктор присів біля вікна з келихом французького вина столітньої витримки.

- Ех... був би я молодий, гахнув би грам двісті горілки, - сказав він. - Але моя вирощена в барокамері печінка виявилась слабкою. Доводиться постійно колоти стабілізуючий реагент.

Еллі сиділа навпроти нього. Скинула шапку.

- Якщо ти так страждаєш, то навіщо взагалі жити далі? Ти ж навіть з фортеці майже ніколи не виходиш.

Він надпив вино. Скривився. Не дуже розумів всі ці вишукані смаки.

- Це питання сформульоване некоректно, - сказав доктор. - Якщо ти страждаєш, то ти змушений жити, щоб побороти ці страждання. Я ще не до кінця занурився у власну природу. Колись я точно себе омолоджу.

Еллі награно кивнула, наче їй цікаво було слухати ці безглузді балачки. Доктор десятиліттями лише погіршував свій стан експериментами. Більшість вампірів його віку виглядали молодими і здоровими, але його постійне втручання у власне тіло і зробило його монстром. Він був як гравець в казино, який так глибоко потонув у борговій ямі, що не бачив іншого виходу, окрім як гнатись далі за джекпотом.

- Навіщо ми летимо у Канігсбург? - вирішила спитати Еллі.

Ганс опустив голову.

- Бо там... може бути той, кого вже давно не має існувати. Або якийсь підлий жартівник, котрий знає занадто багато. В будь-якому випадку, те, що мені повідомили не повинно залишатись без уваги. Це дуже важливо. В першу чергу, для мене.

- А якщо без цієї тупої загадковості? По факту скажи.

- Колись давно я був знайомий із Дракулою. Справжнім. Він тоді помер, частково через мене. Але я допоміг йому отримати щось на кшталт вічного життя. Він зміг спостерігати за світом із потойбіччя.

- Якась фігня, по-моєму.

Доктор підпер щоку кулаком.

- Мені неважлива твоя думка. Ти просто балакучий шантаж.

Насправді, дуже зворушливо, що Ганс все ще мене пам'ятав. Але, якщо оцінити все моє перебування тут ретроспективно, то я не дуже задоволений своїм теперішнім існуванням. Краще б я зник назавжди. Опис цієї історії зробив мене своїм заручником.

- А що станеться, коли... ваша робота буде зроблена? Що потім? Ви позбавитесь від мене?

- Можливо, - чесно відповів доктор.

З-заду до нього підійшов Містер Математик з чашкою зеленого чаю. Занюхував пряний аромат.

- Не хочете спробувати цей сорт? - спитав він та торкнувся плеча Ганса.

В цю мить рука мисливця хутко почервоніла та вибухнула по лікоть.

- Ой, що це? - вражено спитав Містер Математик, коли рука повністю відновилась. - Це якийсь ваш новий експеримент?

- Пам'ятаєш, я два місяці тому пришив до спини тіло орангутанга? - почав Ганс. - Так от... схоже, до нього прижились нові залози, які я вирощував під бета-випромінюванням. Тепер моя шкіра виробляє екстракт, який може піднімати температуру іншого тіла до десятків тисяч градусів, якщо до неї доторкнутись. Різке розширення змушує тканини буквально вибухати. Вражаюча штука.

Еллі тривожно втиснулась в крісло та проковтнула слину. Вона кілька разів ледь випадково не зачепила доктора і навіть не усвідомлювала, що весь цей час була на волосині від смерті. І він спеціально раніше її не попереджав. Можливо, йому навіть хотілось, щоб вона випадково вибухнула.

- Ти самий гидкий покидьок, якого я зустрічала, - сказала дівчина, встала з місця та пересіла подалі від нього.

Близько 23:30 літак приземлився в аеропорту Канігсбурга. Пасажири цього "неймовірного" рейсу не могли вийти через головний зал, не могли з'являтись серед свідків. Особливо Кардіометріні.

Прямо біля трапу їх забрав підготовлений заздалегідь фургон. У водія було спецпосвідчення, яке дозволяло йому проїжджати мимо блокпостів. Ганс добре підготувався. Тепер йому потрібно було якось знайти Містера Грома. І ось це було головною проблемою, бо за останні півроку тіло того невдахи пройшло через таке, що його майже неможливо віднайти традиційними методами.

- А я пам'ятаю, що у нього були серйозні проблеми з законом, під час прибуття у місто, - листав досьє Містер Математик. - Можливо він за ґратами сидить? Коли він надіслав повідомлення, він не говорив, де знаходиться?

- Я переслухав те повідомлення особисто, - сказав Ганс. - Містер Грім говорив як обкурений. Або як побитий. Не знаю, дивний в нього був якийсь голос. Наче його змушували говорити.

- Містера Грома змушували? Вау... а тут серйозні люди ошиваються.

- Якщо він ще тут, то можемо почати пошуки з вампірських притонів. Може він там когось рубає зараз.

Фургон зупинився. Схоже, чергова перевірка на КПП. Містер Математик визирнув у віконце до водія та трішки за ним поспостерігав. Потім сів назад.

- Все нормально. Ми діємо в рамках наших юридичних можливостей. Поки що.

Але розмова водія з нацгвардійцем трішки затягнулась. Документи, які той пред'явив офіцеру, не задовільнили того. Тон розмови ставав все грубішим. Ганс нетерпляче почав натирати собі пальці. Йому дуже не хотілось показувати своє потворне обличчя.

Еллі не могла знайти собі місця. З одного боку, їй подобалось, що щось йшло не по плану доктора, але з іншого, це могло обернутись для неї новими проблемами.

Офіцер витяг зброю та направив на водія. Наказав вийти. Водій послухався.

- Я розберусь, - спокійно сказав Містер Математик, чуючи скандал біля кабіни.

Він відкрив легенько задні дверцята фургону та вийшов назовні, щоб не привертати увагу до самого екстравагантного пасажира. Два офіцера стояли біля водія та різко з ним говорили. Це були якісь шишки, що прийшли проводити комісію на посту. Звичайні чергові давно б пропустили машину.

- Пробачте, щось сталось?

- А ви хто такий? - обернувся один із офіцерів.

- Я пасажир цього транспортного засобу.

- Так? Ну тоді покажіть свій паспорт. Чому це ви їздите у вантажній секції, наче коробок пива?

Містер Математик слухняно показав документ та продовжив все пояснювати:

- Ми веземо крихкий вантаж, за ним потрібно постійно наглядати. Тим паче, з такими дорогами. Колеса підстрибують, іноді мені здається, що ми їздимо на ралі. Колін Мак-Рей, пам'ятаєте такого?

Офіцери не зацінили гумор, хоч з документами було все нормально. Всі силовики в місті дуже нервували через постійний хаос навколо.

- Руки на капот, обоє, - наказав гвардієць.

- Так в чому наша...

- Я сказав, руки на капот!

Мисливець занепокоєно підняв брови.

- Тобто... ми не зможемо ніяк домовитись?

- Не зможемо, клоуне, - злісно посміхнувся офіцер, готовий перевищити повноваження.

- Добре.

Рука Містера Математика швидко висмикнула з-під куртки пістолет та випустила дві кулі. Спочатку впав один гвардцієць, потім інший. Два точних влучання в центр лоба.

Потім мисливець спокійно зайшов в кабінку та зробив ще два постріли - розібрався з черговими, що обідали та дивились серіал на смартфоні. Заховавши зброю назад, він, не поспішаючи, повернувся до фургону. Зазирнув до свого боса.

- Проблему вирішено, можемо їхати.

- Прекрасно, - кивнув Ганс. Заради цього він і взяв саме Містера Математика.

Щойно мисливець застрибнув назад у фургон, як рація одного з офіцерів зашипіла:"Прийом! У нас тут повна жесть у поліцейському відділку. Вампіри вбивають всіх підряд! Скоріше сюди, потрібне підкріплення". Ганс і Містер Математик поглянули один на одного і все зрозуміли.