Повсякденність Дракули

Що має статися в момент, коли владу в свої руки бере людина, у якої немає жодної сили? Я маю на увазі фізичної, надлюдської. Якийсь могутній вампір міг би спритно маніпулювати людьми, прибирати всіх ворогів і без особливих проблем захопити владу. Але цього не трапилось. І не траплялося.

За свою багатовікову історію вампіри практично ніколи не займали високих положень у людському суспільстві. Були винятки і ми до них дістанемося, але у моєму поточному висловлюванні зараз зовсім інша мета. Вампіри від природи схильні до егоїзму і вічно бажають утвердитися за рахунок інших. Їхня анатомія буквально вся побудована на паразитуванні. Без людської крові всього за кілька поколінь вони виродилися б у безпорадних потвор.

Справжня влада будувалась на міцних надійних зв'язках. На умінні повести всіх людей у правильному напрямку. Така неймовірна влада продовжуватиме жити як ідея навіть після смерті свого носія. Вона вічна. Подібну істину чітко сформулював собі Матвій Карський. Звичайна, не особливо розумна, не особливо красива людина. Він вірив, що його ідея вища за нього самого і житиме навіть після його смерті.

Матвій вдивлявся у вікно свого кабінету. Життя Канігсбурга виглядало таким спокійним і безтурботним. Це місто точно знало про все, що відбувалось у нього за лаштунками. Воно просто відмовилося звертати увагу на це. На цей гнійний нарив, яким бачив його Карський.

Саме тому, Матвій вирішив, що настав час розкрити цю рану. Завдати невеликий біль місту, але зробити це лише для того, щоб він нарешті помітив, що довгі роки його пожирала хвороба. Перестав безглуздо ігнорувати недуг, який називали вампірами.

Карський вірив, що можливо їх позбутися раз і назавжди. Він чудово розумів їхню неймовірну небезпеку, тому й діяв абсолютно обережно. Але скоро все мало змінитись. Не можна завжди сидіти в тіні. Матвій дивився на місто і знав, що незабаром воно оголить свої пазурі. Пазурі, яким судилося розкрити цей брудний паразитичний нарив на людській цивілізації.

- Збирайся, коханий, - сказала позаду його дружина. - Нас уже діти чекають. Що ти там виглядаєш?

- Ой, вибач, - відвернувся він від вікна, - трохи задумався про своє. Звичайно, поїхали.

Цього дня в його планах не було жодних темних помислів чи спроб зробити щось жорстке. Матвій просто хотів провести час із сім'єю. Поспілкуватися з кожним, щоб відчути ідилію та умиротворення перед тим, як все може розсипатись. Він вірив у свій план, але боявся, що доведеться пожертвувати чимось важливим, кимось близьким.

Незважаючи на соціопатичний тип особистості, Матвій Карський сповідував раціональне співчуття. Він будував міцні зв'язки, перетворюючи їх на свою найсильнішу зброю.

Сім'я в цій системі, звичайно ж, не була зброєю. Вона була щитом, який гарантував безпеку і спокій у житті пухкуватого чоловіка середнього віку із заможного класу.

- Тату, пішли на ковзанку! - покликав його син.

- З радістю.

Матвій погано справлявся з ковзанами і постійно падав. Після третього провалу його коліна почали сильно боліти.

- Ти такий незграбний, татку, - засміявся син.

- Так, - усміхнувся Матвій, підводячись після чергового падіння, - не будь як я. Будь обачніше.

Після ковзанки, всією родиною вони пішли у кіно. Цього дня була прем'єра великого блокбастера "Обездолені потрошителі 2". Як для Матвія, так це просто дурний бойовик, але діти дивилися із захопленням, тому він теж був радий.

А пізніше увечері - зустріч із друзями в барі. Випивання алкоголю під хорошу розмову було б чудовим завершенням дня. Утрьох вони сіли за невеликий столик і набрали собі келихи з пивом.

- Ти сьогодні весь день якийсь дивний, - сказав один друг.

- Так, - кивнув Матвій. - Незабаром у моєму житті будуть великі зміни. Від очікування аж мова віднімається, ось я сильно і не балакаю.

- Дружина вагітна? - запитав другий друг.

Матвій засміявся.

- Ох, ні. Новими дітьми мене вже не злякаєш. Народився б третій, я б тільки повів плечима.

- Тоді що там у тебе таке?

- Хех... не скажу.

Перший друг покрутив головою.

- Ну, ти й заінтригував. Я тепер теж походу всю ніч спати не буду.

Як ви можете помітити, ми не бачимо імен нікого з оточення Матвія. Все це від того, що здебільшого його зовсім не цікавила особистість цих людей. Йому важливі зв'язки з ними і гарне ставлення, а сама людина, її внутрішні якості, навіть імена - не надто й цікаві.

Вночі Матвій не спав. Дивився в стелю, думаючи як прийматиме на себе весь ризик свого задуму. Інакше вчинити не можна було. Порятунок від вампірів - це найбільше благо, яке зможе відмити усі його численні гріхи.

Що ж, це дуже важливо, але зараз нам варто перенестися в інше місце і на деякий час вперед. По зворотній бік барикад. Кірвент ще не здогадувався, що на нього чекає. Він зовсім забув про те, що за ним завжди стежили та прослуховували.

- Агов, Лассарде, - покликав його до себе Кірвент, - а за нами випадково не стежать чи прослуховують?

Здогадався він швидко.

- Та ніби ні, - сказав Лассард. - Хоча, я не певен.

- Я просто згадав про той день, коли ми витягали турбіну у квартирі Блоу Джоба. Раптом за нами реально спостерігають.

- Було б дуже прикро, якби ми весь час просто ігнорували таку деталь.

Ці побоювання, що раптово виникли, відразу ж себе виправдали. Зовні до їхнього притулку підійшли. Так і не заснувши тоді вночі, Матвій Карський вирішив влаштувати невеликий візит до цих хлопців. Таке нахабство взагалі-то дуже небезпечне, тому він прийшов, звичайно ж, не сам.

Взяв у компанію двох помічників-головорізів, на яких особливо можна не покладатися. Так, для вигляду. А ще був вампір-інформатор, який мав стати провідником. Ось це вже, теоретично, - гарант безпеки та козир у рукаві.

- Чому тут велика купа сміття? - запитав Матвій Карський. - Кайло, ти ж казав, що тут вхід.

Кайло - це той вампір-інформатор. Кволий, але ліва рука була так сильно накачана, що рвала рукав.

- Взагалі ми заходимо через дах, - сказав він, - але ви - люди, і для вас це буде проблематично. Тож ось... чорний вхід.

- Ага, чорніше, бляха, нікуди.

Помічники-головорізи почали розгрібати сміттєві завали. На жаль, це виявилося не так просто. Майже половина мішків була заповнена цеглою. Навмисне, для важкості.

- Боже, як же я спітнів! - застогнав один із хлопців.

- Не скигли! - гаркнув на нього другий. – Нам треба працювати!

Через десять виснажливих хвилин прохід успішно відкрили. Матвій зробив крок уперед. Його серце застукотіло швидше. Усередині могло статися все, що завгодно. Але раптом на його обличчі утворилася посмішка. Він повірив, що зможе вийти звідси живим, незважаючи ні на що.

З кожним метром цього вузького коридору він все сильніше і сильніше наповнювався впевненістю в собі та власних силах. Світло гостьової зали збільшувалося з наближенням. Матвій вийшов на світло. Вампіри не були сильно здивовані, побачивши його, оскільки відчули запах ще на підході.

- Спокійно, народе! - вийшов уперед Кайло. – Він зі мною. Хоче поговорити з Кірвентом.

- Може, він ще хоче поговорити із моїм шлунком? - хтось уїдливо випалив.

- Тримайте себе у руках. Ця людина дуже важлива. Йому не можна завдавати шкоди. І його друзям до речі теж.

Кайло вказав на двох мордоворотів. З густого натовпу вийшла Клара. Її лице малювало явну зневагу до людини. Вона окинула поглядом Матвія і гордо заговорила:

- Навіщо тобі, Кірвент, товстуне?

- Ділова пропозиція, - відповів Матвій.

- Тобі нема чого йому запропонувати. Ну окрім свого життя, звичайно.

- Мені завжди є що запропонувати. Просто дайте мені зустрітися з ним. Все одно ви нічого не втрачаєте. А в разі чого, взагалі зможете без проблем з нами розібратися.

- Що ж, звучить розумно. Гаразд, пішли.

Клара відвела Матвія до Кірвента. Ватажок вампірів сидів у своєму кріслі і з презирством дивився, як наближався Карський. Він одразу зрозумів, що саме ця людина весь час за ними стежила. З одного боку, цей чолов'яга виглядав відверто жалюгідно. Але з іншого... у нього, напевно, були влада і вплив, якщо він міг так спокійно відвідувати лігво кровопивців.

- Я так розумію, що це ти прослуховував нас, - сказав Кірвент.

- Ого, ви звернули на це увагу? - здивувався Матвій. - А я думав, ви зовсім на приколі.

- Зовсім нещодавно допетрали, на жаль.

Матвій зупинився за три метри від Кірвента.

- Нічого страшного. Я все одно не бажаю вам зла. Для мене дуже важливо, щоб відносини людей з вампірами стали дружнішими.

- Звучить якось каверзно, - насупився Кірвент.

– Так, це так і є. У мене теж має бути своя вигода. Я людина видна і мені потрібно, щоб мій вплив у цьому місті став кращим. Я... хочу, щоб ви допомагали мені розбиратися з моїми конкурентами. Саме тому я привів до вас цього зрадника.

Матвій різко розвернувся і показав пальцем на Кайло. Той обурився від такої несподіванки. Стиснув кулаки та загарчав. Все було просто - чоловік просто вирішив використати вампіра. Вирішив ним пожертвувати заради переконливості власної легенди.

- Що? Якого біса ти мелеш?! - лютував кровопивця.

– Не слухайте його, – сказав Матвій. - Він хотів здати це лігво мисливцям на вампірів. Мені довелося втертися йому в довіру, щоби привести сюди. Ось докази.

Карський простягнув Кірвенту телефон із відеозаписом, на якому Кайло зустрічався з двома мисливцями на вампірів. Звичайно, це було інсценування. На відео - добре загримовані актори. Але виглядало дуже переконливо. Побачивши це, Кірвент гнівно глянув на Кайло.

- Як ти це поясниш?

Той забарився від несподіванки і не міг сказати чогось виразного. Ну а ще він був тупим, це теж зіграло з ним злий жарт.

- Я... Просто це... Не знаю! Це якась нісенітниця!

- Таке у нас не пробачається, - спокійно, але впевнено сказав Кірвент. - Вбийте його!

Двоє вампірів схопили Кайло за руки, заламали лікті та грубо поставили на коліна. Клара підскочила ззаду і різко обезголовила його срібною шаблею. Обмовлений бідолаха був страчений так і не зрозумівши, що весь цей час був лише пішаком у чужих руках.

Карський нічого не відчув, побачивши чергову смерть і йому навіть стало дещо прикро. Роки йшли, а нічого не змінювалось. Він так і не зміг навчитися емпатії.

- Після такого, - обернувся назад Матвій, - я сподіваюся, ви переконалися у моїй лояльності.

— Я й досі в тобі сумніваюся, — сказав Кірвент. - Ти виглядаєш, як хитрий щуряка.

– Це нормально. А що це...

Матвій помітив сумку, що лежала поряд із кріслом Кірвента. Вона трохи рухалася і це виглядало неприродньо.

- Що це там таке?

Кірвент усміхнувся і розкрив сумку, показавши Матвієві голову Містера Грома.

- Це те, щоб буває з тими, хто мене дурить.

- Вражає... Він живий.

- Так, це мисливець на вампірів. Мій трофей.

Яка удача. Карський зрозумів, що можливості самі полізли йому в руки. Потрібно було лише ними скористатись. Він подивився прямо в очі співрозмовнику і висунув свою пропозицію.

- А можна я заберу цю голову?

- Навіщо тобі?

– Це буде символом нашої нової дружби. Я зберігатиму його як нагадування про те, що в цей день, цієї миті ми уклали угоду. Угоду взаємної допомоги.

Кірвент засміявся. Ця пропозиція здалася йому наївною, але кумедною. Він не побачив у цьому жодного злого наміру. Голова мисливця була зайвим тягарем, тому триматись за неї в лігві ніхто не збирався. Вона залишалась тут вже скоріше як жарт.

- Гаразд. Роби з нею, що хочеш. Без решти тіла він все одно просто овоч.

Матвій підняв сумку і заглянув в очі містера Грома. Чистий, нічим не помутнілий гнів заточився в клітці безвілля. Жорстокий мисливець без жодного слова давав чітко зрозуміти, як сильно зневажав людину перед собою. Уявивляв, як розплющить голову Матвієві. Він зовсім не підозрював, що справжня влада перебувала не в силі, здатній розплющувати голови, а в цьому кумедному пухкому чоловікові, який потроху лисів і мило посміхався, дивлячись на відірвану голову.