Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Я домовився з Грегором Вайтом зустрітися через день у Широкопіллі. Це було за тридцять кілометрів від Стоунграда. Зустріч була призначена на вечір у єдиній корчмі цього маленького міста. Маг пропонував вирушити туди разом, але я його запевнив, що буду там вчасно. У мене був чудовий засіб пересування у вигляді грифона, і я не збирався марнувати цілий день у рейсовій саночній кареті, сидячі впритул до незнайомих людей. Звичайно, я раніше не бував у Широкопіллі, але відстань тут не дуже велика, і є добре накатана дорога. Навряд чи я зможу заблукати.

Увечері, коли повернувся Айгор, ми повечеряли в таверні неподалік. А потім я зайнявся його шрамами. Цілительство не моя стихія, але я нікуди не поспішав, і це був черговий сеанс із цілої низки запланованих мною. Мені вже вдалося досягти значних успіхів. Жахливі грубі шрами були поступово зрізані моїм найгострішим Магічним Щупом, і на їхньому місці я наростив нову шкіру, використовуючи магію життя. Тепер Айгор виглядав цілком нормально, з невеликими світлими смужками замість жахливих швів.

Треба відзначити, що і погляд мого брата теж змінився. Він став ближче до людського, хоча все ще віддавав чимось потойбічним. А може, я вже просто звик до нього. Залишалося розв'язати проблему із голосом мого брата. Я був упевнений, що інтелекту Айгора цілком вистачає для осмисленої мови. Але мій брат міг тільки ревіти і гарчати, а останнім часом вважав за краще зберігати мовчання.

Швидше за все, барон Франкінштайн сильно напартачив із його горлом, коли створював Айгора. Але тут я був безсилий, потрібно було йти до фахівця, а я не хотів цього робити. Гарний маг життя одразу зрозуміє, що йому привели зовсім не людину, а незрозуміло що, і почне ставити незручні питання, на які я не збирався нікому відповідати. До того ж чим менше людей знає, що Айгор не людина, тим більше людей вважають його людиною і будуть ставитися до нього по-людськи. Ось така логічна тавтологія.

Наступний день я витратив займаючись повсякденними справами, такими як воскресіння мертвих, навчання некромантії та виготовлення алхімічних препаратів. У день від'їзду я добре виспався, поповнив свій магічний резерв з маносховища, і трохи приготувався в дорогу.

Вийшов я з міста вже після заходу сонця. Закляття Нічного Зору дозволить мені добре стежити за дорогою в нічній темряві, коли я буду летіти над нею. А мене та мого грифона вже ніхто не зможе побачити. Про всяк випадок я ще додатково включив Вуаль Темряви.

Летів я на висоті двісті метрів, не надто швидко, але вже за п'ятнадцять хвилин був у Широкопіллі. Приземлився прямо на дорозі перед містом і ще за пів години був на центральній площі, розшукуючи єдину тут таверну.

Це була невелика двоповерхова будівля. Як тільки я зайшов, то одразу помітив моїх наймачів. За далеким столиком у темному кутку сиділо троє людей і про щось тихо сперечалися. Від решти інших відвідувачів вони відрізнялися наявністю зброї та легкої шкіряної броні під хутряними плащами. А крім того, я відразу впізнав Грегора Вайта. Маг життя виглядав трохи розгніваним і засмученим одночасно. Коли я підійшов до них, Грегор одразу представив мене:

- Це той самий темний маг, Олександр Флай, про якого я говорив.

- А чи не занадто молодо він виглядає? - запитала дівчина, яка сама була досить юною.

Я визначив її як стихійну магесу третього рангу. Виглядала вона досить милою і навіть вельми симпатичною. Але тут треба серйозно взяти до уваги те, що я постійно вживаю це відьомське зілля для відновлення репродуктивної функції. Зараз мені всі дівчата стали здаватися надзвичайно красивими та привабливими.

- Олександр є військовим інструктором і користується повагою в армії як темний маг, - похмуро відповів Грегор.

- Тільки нам темний маг не потрібен, - сказав третій чоловік.

Магічної сили я в ньому не виявив. Був він вищий за середній зріст, худорлявий, жилястий і мав якийсь недобрий погляд.

- Підтримую Пітера, ще одна людина у групі буде зайвою. Нам і так мало грошей пообіцяли, - сказала магеса.

- Але ж я розповів вам про пророцтво, - уперто заперечив Грегор.

- Та дурниці це все, - сказав Пітер, - жерці одразу збагнули, що ти авантюрист і влучно вгадали з пророцтвом, вони на цьому пуд солі з'їли.

Магеса подивилася на мене з якоюсь дивною цікавістю, трохи посміхнулася і запропонувала Грегору:

- Якщо тобі так подобається цей Олександр, бери його, але заплатиш йому половину зі своєї частки.

Грегор розгублено глянув на мене, а Пітер промовчав.

Слухав я цю розмову і думав про те, що саме так і роблять усілякі шахраї. Спочатку укладають угоду, а потім, коли людина вкладається у справу, і їй важко повернути назад, починають збивати ціну та переглядати умови. Шоста частина від нагороди – це вже не четверта, яку мені обіцяли. А згодом ще якісь обставини випливуть.

Тільки я ще нічого не витратив, крім п'ятнадцяти хвилин польоту на грифоні. Зараз вийду з таверни, сяду на мого крилатого зомбі і знову буду вдома. Хоча, з іншого боку, я ж сюди прийшов не заради грошей, а щоб урятувати життя цим дурням.

Поки я роздумував, Грегор Вайт твердо подивився мені у вічі і заявив:

- Я віддам усю суму, про яку ми домовлялися, із моїх грошей.

- Добре, - погодився я.

Грегор Вайт мене приємно здивував. Я по-новому, з повагою глянув на цю людину. Мені навіть стало трохи незручно, що я думав про нього недобре.