Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Маг життя насипав сіллю велике коло, всередині якого опинилися ми всі, наш намет і багаття. Потім маг наповнив його світлою енергією і коло почало легенько світитися, утворюючи святий бар'єр. Грегор стомлено глянув на багаття, що догоряло, і сказав:

- Шкода, ми не встигли заготувати достатньо дров, а ніч тільки-но почалася.

- Це наша найменша проблема, - відповів я. - Деймос вже тут.

Усі з побоюванням почали розглядати темряву за нашим захисним бар'єром. Нічого не було видно, і нічого не вказувало на те, що тут хтось є окрім нас. Але я вже чув легкий шепіт, наче багато голосів одночасно щось говорили на межі чутності. Схоже, інші його також почули, обличчя людей трохи зблідли.

Темрява легенько згустилася за нашим бар'єром і він почав повільно тьмяніти. Грегор одразу додав ще світлої енергії у наш захист. Темрява трохи відступила, а потім згустилася і знову наповзла на бар'єр. Шепіт посилився, його можна було чути вже не напружуючи слух, але слів, як і раніше, не можна було розібрати.

Грегор постійно додавав магію світла в захисний купол. Обличчя у нього було напружене.

- До ранку я точно не протримаюся, - спокійно сказав маг, - не впевнений, що витримаю навіть дві години.

- Трахана тварюка! - крикнула Дора і стала палити на всі боки Іскрами Вогню.

- Негайно припини, - відразу наказав Грегор, - ти зруйнуєш наш бар'єр!

Дора перестала стріляти, але її дії мали погані наслідки. Деймос посилив атаку. Темрява повністю огорнула наш бар'єр, і ми вже нічого не бачили по той бік. Шепіт безлічі голосів посилився і став майже гучним, а потім тисяча голосів сказала одночасно:

- ПРИЙДИ ДО МЕНЕ.

Дора і Грегор навіть присіли від несподіванки, а Пітер схопився як ужалений і ламанувся через бар'єр. Він пробіг кілька кроків, завалився на землю та почав відчайдушно вити. Темрява навалилася на слідопита. Деймос став пожирати його живцем.

Дора підняла руку з чарівною паличкою, прицілилася і влучним пострілом поцілила в голову Пітеру. Він перестав кричати. Магеса додатково зробила ще два постріли. Іскри Вогню підпалили тіло слідопиту, а темрява відступила від нього.

- Не хочу бачити, як це тварюка жере людину, - сказала Дора.

- Вогонь не дасть Деймосу насититися смертю Пітера і стати сильнішим, - додав я.

Голоси замовкли і стало незвично тихо. Ми мовчки дивилися на останки, які щойно були ще людиною. Але це було недовго. Голоси знову зашепотіли, і темрява ринула на наш бар'єр, вона накочувала хвилями і відступала.

- Я ледве його тримаю, - сказав блідий Грегор, - схоже ми його дуже розлютили.

Несподівано бар'єр мигнув і згас. Грегор і Дора з жахом дивилися на сіль, яка більш не світилася. Темрява на мить відступила, а потім рвонула всередину, прагнучи задавити людей. Тільки ці люди були магами, з магічними опорами та своєю власною магічною енергією. Розправитися з ними було не так просто, як зі слідопитом Пітером. Крім того, Деймос припустився помилки, напав відразу на всіх трьох магів і розпорошив свої сили. Дора і Грегор упали навколішки, затиснувши голову руками.

Я лише непомітно посміхнувся пітьмі, що атакувала мене, і підняв руку над головою. У моїй долоні був важкий кристал із гірського кришталю, в якому була накопичена мана світла. Її обсяг дорівнював середньому запасу мага другого рангу, і всю цю міць я негайно використав лише в одному заклятті.

Спалах Світла миттєво перетворив темну ніч у ясний день. На короткий проміжок часу стали добре видно навколишні поля, вкриті білим снігом, руїни вежі на пагорбі та далекі ліси. А потім ніч повернулася на своє місце, тільки тут уже не було дивної темряви, що шепоче багатьма голосами.

Темні закляття майже марні проти живих мерців і темних тварин. Мана смерті, яка миттєво може вбити живу людину, для такої істоти буде як лікувальне зілля. Ось чому ще вдома я перетворив темну ману з мого маносховища на ману світла і залив її у цей кристал. До речі, гірський кришталь та аметист мають однакову твердість, і згідно з магічною теорією, вони однаково добре підходять для зберігання мани. Але практика вперто показувала протилежне, що аметист краще підходить для темної мани, а гірський кришталь для світлої.

- Що з тварюкою? - запитав Грегор, - вона мертва?

- На жаль, ні, - відповів я, - сховалась і зараз зализує свої рани.

- Тоді негайно треба бігти, - сказала Дора, - поки вона не повернулася.

Авантюристка кинулася збирати речі, але я зупинив її, схопивши за руку.

- Бігти марно, - спокійно пояснив я, - попереду ще ціла ніч. Ця тварюка встигне відновитись і наздогнати нас. Навіть якщо нам якимось дивом вдасться дійти до Широкопілля, вона й там нас наздожене. Ми знаємо, де її лігво, наша смерть - це питання її життя.

Дора і Грегор похмуро дивилися на мене.

- Що ж тоді робитимемо? - запитав маг, - відновимо бар'єр і спробуємо протягнути до ранку?

- Ні, зараз Деймос у дуже вразливому становищі, нам треба контратакувати, - сказав я.

- Ха, ха, ха, контратакувати, - істерично засміялася Дора, - а куди стріляти, в який бік?

Вона широко розвела руками і похмуро додала:

- Я нічого не бачу, де його шукати?

- Шановна Доро, я пропоную почати пошуки нашого ворога ген з тієї вежі, - вказав я на руїни.

- А ви впевнені, що тварюка саме там? - уперто заперечила магеса.

- Якщо її там немає, це навіть краще, - відповів я.

Грегор і Дора здивовано переглянулись.

- Як це може бути краще? - запитала дівчина.

Я неквапливо сів біля вогнища і почав підкидати дрова, намагаючись заново розпалити вогонь, а коли з'явилися маленькі язички полум'я, почав розповідати:

- Ця істота потрапила до нашого світу не випадково. Її закликав барон, той самий маг, який жив у башті. Він годував її, мучивши та вбиваючи селян, і, очевидно, хотів використати її для своїх цілей. Отже, у темного чаклуна був спеціальний артефакт, який дозволяв контролювати Деймоса.

- Але як його можна контролювати? - запитав Грегор.

- Можливо, ви бачили кільце, яке вставляють у ніс величезному бику? - задав я риторичне питання. - Використовуючи це кільце навіть маленька дитина може потягнути бика куди завгодно. Кільце завдає бику біль і змушує бути його слухняним. Цей артефакт діє таким же чином на Деймоса. Якщо ми знайдемо його, то зможемо добити цю тварюку.

Грегор та Дора уважно слухали мене.

- А якщо все це - просто ваша фантазія, і ніякого артефакту немає й близько? - запитала Дора.

- Тоді навіщо Деймос стирчить тут двісті років? - сказав я дівчині. - Він не може піти звідси, артефакт тримає його як якір.

Після невеликої паузи Дора знову запитала мене:

- Гаразд, припустимо, артефакт є, але як ми його знайдемо? Цим руїнам же двісті років.

- Я добре відчуваю темряву, - сказав я, - це дає нам непогані шанси. У крайньому разі, якщо не знайдемо артефакту, повернемось до плану, який запропонував Грегор. Створимо захисний бар'єр і будем чекати ранку.