Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Повернувся я до готелю дуже пізно. На рецепції нікого не було. Трохи постоявши, я вирішив більше не чекати портьє, а відчинити двері до своїх апартаментів Магічним Щупом. Питання з ключами залагоджу завтра вранці. Вже підходячи до дверей, я відчув, щось у номері було не гаразд.

У моєму пентхаусі був повний розгром. Хтось розкидав та перевернув усі речі. Але найгірше було те, що в центрі холу лежав труп молодої жінки. На її шиї було видно сліди від удушення. Дівчина була одягнена у відверте вбрання представниці найдавнішої професії й за життя була досить симпатичною.

Поки я тупо стояв і розмірковував, як мені тепер бути, на сходах почувся тупіт від багатьох ніг. Магічний Зір показав, що сюди біжать озброєні люди, мабуть, міські стражники чи інші правоохоронці.

Моя думка запрацювала активніше. Скоріше за все, це підстава. Мої таємні вороги вирішили усунути мене таким жорстоким способом, вбивши зовсім сторонню людину.

- У нас є три варіанти дій, - сказав мені мій розум, - перший, тупо втекти або піти, використовуючи Вуаль Темряви.

Я глянув на відчинені двері пожежного виходу. Напевно, через них сюди проникнув убивця, а потім пішов. А може, це була група вбивць. Піти – варіант простий і надійний, тільки потім важко буде пояснювати, чому я втік, якщо зовсім невинний.

- Другий варіант, - продовжив говорити мій розум, - приспати охорону, а мертву дівчину допитати.

Теж непогано, можна швидко з'ясувати, хто за всім цим стоїть. Тільки що я робитиму, якщо виявиться, що дівчина перед смертю бачила бога Танатоса, або дасть опис невідомої мені людини, або взагалі нічого не знає.

- Третій варіант, нічого не робити, - закінчив радити мій розум.

Я вирішив зупинитись саме на цьому виборі. У мене є залізне алібі, яке може підтвердити цілий квестор. І всі звинувачення будуть негайно зняті після її втручання. А мертву дівчину ми зможемо допитати згодом.

Час на роздуми вийшов, і в мої двері стали бити кулаками, а може й ногами.

- Відчиніть, це міська варта, - почали кричати за дверима.

Я спокійно підійшов і відчинив двері, там стояло п'ятеро воїнів. Всі вони були з рум’яними мордами і важко дихали, мабуть, бігли ще до самого готелю, а не лише сходами вгору.

- Що у вас відбувається? - грізно запитав один із воїнів, - надійшла скарга, що тут чути звуки боротьби та дівочі крики, ніби її вбивають.

- Не знаю, криків не чув, нікого не бачив, сам щойно прийшов, - сказав я і додав: - але жінку тут справді вбили.

З цими словами я відсторонився і пропустив стражників усередину своїх апартаментів. Вони відразу зайшли і почали уважно оглядатися.

- Значить, кажеш, що нічого не знаєш, - сказав другий стражник, похмуро роздивляючись задушену дівчину.

- Абсолютно вірно, нічого не знаю, - нейтрально повторив я.

- Та чого з ним церемонитися, тут все ясно, як божий день, в'язати його треба, - сказав третій стражник.

У дупі в тебе все ясно, мляво розлютився я, але вголос нічого не сказав. Я міркував над тим, а чи не можуть ці красені бути рядженими вбивцями. Розігрують тут клоунаду, а потім спробують убити мене, коли я буду безпорадним. Мабуть, такий варіант був би для мене подарунком долі. Я б їх швидко взяв за комір і відтягнув би до Корнелії.

На мене одягли антимагічні наручники і відвели до закритої карети, а потім довго везли нічним містом. Магічний Зір показав мені, що везуть мене до конкретної цілі, а не просто катають вулицями Риму.