Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Стародавні мудреці казали: "Погано що людина смертна, але набагато гірше, що вона раптово смертна". Я був абсолютно згоден із цією сумною істиною. Аналізуючи свою поведінку, я дійшов до невтішного висновку, що можу не дожити, до того часу, коли стану безсмертним. У критичний момент моє передчуття небезпеки може не спрацювати, адже це не дуже надійна річ, і я влізу в якусь скрутну дупу, єдиним виходом з якої буде вихід на той світ.

Найбільше я боюся непомітних механічних пасток. Присутність ворожої магії я відчую і насторожуся. Увага людей, які хочуть мене вбити, попередить мене голосніше, ніж удари дзвонів, які б'ють на сполох. Але що робити з простими пристроями без жодної краплі мани, для спрацьовування яких не потрібна людина?

Наприклад, відчиню я звичайнісінькі двері і відразу отримаю арбалетною стрілою прямо в око. І все, давай до побачення великий і жахливий маг Олександр Флай, передавай привіт Царю Мертвих і таке інше... Це категорично мене не влаштовувало.

Щоб розв'язати цю проблему я зайнявся доопрацюванням закляття Ляльковик. По всій поверхні свого тіла я наніс найтоншу сітку темного закляття. Єдиним завданням якого була миттєва активація Ляльковика, якщо моє тіло почне відчувати неприродну деформацію. Активація має відбуватися повністю самостійно, без моєї участі.

Найскладнішим виявилося підібрати такі параметри, щоб моє тіло все ще залишалося м'яким і податливим як у звичайної людини, а не миттєво перетворювалося на тверду бронзу, при найменшому впливі на нього. Нарешті я досяг деякого балансу. Довелося пожертвувати повною невразливістю. Під час ранкового гоління я ще міг випадково порізати себе, а сильний різкий удар залишав невелику гематому на моєму тілі.

Саме закляття я створив дуже швидко. Темрява слухається мене беззаперечно. Але магічні параметри підбирав протягом двох тижнів, оскільки сам не міг визначити, що буде краще. В останній день я знову змінив баланс закляття. Прокинувшись рано-вранці, я залишив ліжко з сонною Алісією і спустився вниз. Мені не терпілося перевірити результат, що у мене вийшов.

На цей раз перевірка полягала в наступному: я сидів на підлозі, а мій брат тихенько підходив ззаду і кидав мені на голову цеглу. Складність полягала в тому, що необхідно було максимально відсторонитися від дій Айгора і самостійно не включати Ляльковик. Простіше сказати, чим зробити, я настільки звик користуватися цим закляттям, що активував його майже інстинктивно, за найменшої загрози своєму дорогоцінному організму.

Під час нашого випробування прокинулася Алісія та вийшла подивитися, що тут відбувається. Вона накинула на себе легкий короткий халат з ханьського шовку і стала нагорі, на краю сходів, уважно спостерігаючи за нами. Знизу відкривався чудовий огляд на її гарні стрункі ніжки, а крім того під її халатиком більше нічого не було.

Зачарований несподіваним видовищем я зміг нарешті перестати контролювати дії Айгора і несподівано отримав удар цеглою по голові. Автоматично ввімкнувся Ляльковик, я навіть не відчув болю. Працює, радісно підсумував я, і на моєму обличчі розквітла тупа усмішка.

- Крихітко, - звернулася до мене Алісія, - я вже доросла жінка, багато чого бачила, і багато чого можу зрозуміти та прийняти. Якщо тобі чогось не вистачає у наших пристрасних іграх, ти тільки скажи мені.

Вона зробила невелику паузу і закінчила:

- Я навіть можу віддубасити тебе цеглою по голові.

- Ее... ти все не так зрозуміла, - відповів я, - ми проводимо магічний експеримент.

Алісія здивовано підняла одну брову, трохи подумала і знову заговорила:

- Олександре, я не сільська дурочка і трохи знаюся на чаклунстві, а деякі підлабузники взагалі стверджують, що я найсильніший маг нашого століття. Так от, це схоже на будь-що, але тільки не на магічний експеримент.

По її аурі було видно, що Алісія знаходиться в прекрасному настрої, а за її тоном було зрозуміло, що це лише жарт. Задоволена Алісія спустилася вниз сходами та пішла у ванну приймати ранковий душ. А я раптово одержав ще один удар по голові.