Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Особняк Примуса Аспера був розташований за п'ятнадцять хвилин бистрої ходьби від будівлі міської адміністрації. Ми прийшли туди у супроводі п'яти воїнів із загону швидкого реагування. Будинок начальника Корнелії значно поступався особняку іншого народного трибуна Луція Помпонія, склеп якого ми таємно відвідували з квестором.

Це була лише двоповерхова будівля з невеликою ділянкою, обнесена невисоким цегляним парканом. Поруч стояли будинки набагато більше. Натомість усередині ми виявили велику кількість озброєних людей, чоловіків тридцять. Це була особиста гвардія Примуса Аспера, і солдати з загону швидкого реагування були її частиною.

- Є зброя? - спитав нас один із військових, що стояли на посту перед входом до будинку.

Ми з Корнелією відповіли негативно, дівчина показала порожню кобуру, але нам все одно не повірили і швидко обшукали. Нічого не виявивши, нас повели до будинку, а потім ми спустилися до підвального приміщення. Тут знаходилася простора зала, стіни якої були обвішані різноманітною зброєю.

Примус Аспер був одягнений у лляну безрукавку. Він стояв у центрі зали і лупив пудовими кулаками товсту колоду, обмотану конопляною мотузкою. Від його потужних ударів колода сильно тряслася, і глухий звук розходився по всьому залу. Трибун почервонів, а на його товстих руках здулися жахливі м'язи. Коли ми зайшли до зали, він перервав своє заняття, витер мокре обличчя махровим рушником і сказав своїй охороні:

- Зачекайте зовні, поки я буду говорити.

Після того, як ми залишилися одні в залі, він спитав:

- До мене дійшли новини, що ви спіймали М'ясника, чи не так?

- Так, - коротко відповіла Корнелія.

- Він сказав вам щось? - знову запитав Примус Аспер, пильно дивлячись на дівчину.

Корнелія зробила невелику паузу, витримала погляд свого начальника, а потім відповіла:

- Ні, не встиг, ми грохнули його під час затримання. А зараз плануємо провести допит мертвого тіла за допомогою умінь Олександра.

Дівчина кивнула в мій бік. Трибун про щось задумався, неспішно пройшовся вліво-вправо, а потім сказав:

- Це зайве, я віддам наказ про кремацію тіла.

- Але навіщо? - насторожено здивувалася Корнелія.

Примус Аспер зітхнув, знову глянув у вічі дівчини і відповів:

- Щоб більше ніякий унікум, на кшталт Олександра, не зміг його допитати.

- Ви намагаєтеся щось приховати, - ствердно сказала Корнелія.

Аспер ще трохи постояв і подумав, а потім відповів:

- Гаразд, я справді вас сюди покликав, щоб поговорити.

Народний трибун знову глянув на дівчину і сказав:

- Я хочу, щоб ви, Корнеліє, приєдналися до нас.

- Це до кого? - насторожено уточнила квестор.

- До людей, яким не подобається політика нашого імператора, - відповів трибун.

Корнелія була трохи спантеличена такою відповіддю і здивовано перепитала:

- А що не так із політикою Гальби?

Примус Аспер знову глянув на дівчину і пояснив:

- Вся його стратегія м'якого стримування – це повна нісенітниця. Вона приведе нас до неминучого краху. Ви знаєте, що зараз у Тімерії голод та громадянська війна?

- Так, я чула про це, - м'яко сказала Корнелія.

- І що наш улюблений імператор збирається робити в такій ситуації? - поставив риторичне запитання Аспер і сам на нього відповів: - він хоче відправити туди кораблі із зерном, щоб запобігти голоду.

Примус Аспер обурено розвів руками і продовжив:

- Це просто якась ганьба! Хіба він не розуміє, що має справу із примітивними варварами? Вони поважають лише грубу силу, а будь-яку ввічливість чи будь-який прояв гуманізму вважають за слабкість. Ці дикуни відіжруться на наших хлібах, а потім знову рушать свої війська в наші землі і будуть палити наші міста.

Народний трибун зробив паузу, перевів подих і знову продовжив:

- Та вони потім своїм онукам будуть хвалитися, як спритно обвели нас навколо пальця. Брали наш хліб, говорили слова подяки, а самі тримали дулю в кишені та потай сміялися з нашої наївності.

- А ви що пропонуєте? - спитала Корнелія.

Погляд Примуса Аспера став холодним і жорстоким.

- Вибрати нового імператора, який збере всі римські легіони в єдиний кулак і посуне армію на землі Тімерії. Наше військо має знищити будь-який опір. Усіх непокірних розвісити на хрестах уздовж доріг, як у старі добрі часи. А солдатів, які здалися, та перейшли на наш бік, піддати децимації і вбити кожного десятого.

Аспер зробив маленьку паузу і додав:

- Необхідно, щоб їх кожен новий правитель був зобов'язаний явитися в Рим і максимально принизливим способом просити дозвіл правити у своїх землях. Голим стояти перед імператором чи повзти на карачках із ярмом на шиї, щоб пам'ятати, хто тут є справжня влада. Ось тоді вони почнуть сильно нас поважати, і своїм онукам будуть говорити, щоби боялися нас.

Аспер зупинився, а Корнелія вкрадливо нагадала йому:

- Я поки що погано розумію, як це все пов'язано із вбивствами, які скоїв М'ясник.

Народний трибун замовк, ще походив туди-сюди і заговорив спокійним тоном.

- Для зміни імператора необхідно, щоб римський сенат позбавив його повноважень і призначив нового.

- Тобто вас? - уточнила Корнелія.

- Мене, - впевнено заявив Аспер, - якщо буде достатньо голосів, то все можливе.

- І як ви збираєтесь їх отримати? - запитала дівчина.

- Частина вже є, але цього мало. Решту сенаторів необхідно підкупити. Ми пропонуємо їм те, що люди дуже дорого цінують.

Примус Аспер зупинився, а Корнелія спитала його:

- І що це таке?

- Життя та здоров'я, - сказав трибун, - ми шукали сенаторів, у яких були хворі діти чи батьки, чи їхнє власне здоров'я було під загрозою. А потім пропонували складну операцію, замінити пошкоджені органи на нові - молоді. Калісто міг пересадити будь-який орган - серце, нирки, печінку, навіть легені.

Аспер зупинився і дивно посміхнувся:

- З роками його мистецтво досягло неймовірних висот. Я знаю про один дивовижний випадок, коли одного разу Калісто взяв жінку, що сильно обгоріла, і пересадив її голову на тіло птаха так, що пацієнтка вижила. А собі він зробив справжні крила, втім, ви їх уже бачили.

Корнелія насупилась і запитала:

- Як давно ви з ним знайомі?

- Давно ще з дитинства. Він оперував мене, коли мені було п'ять років.

Усю попередню нашу розмову я мовчав, а зараз вирішив поставити своє перше запитання:

- А скільки тоді йому було років?

- Точно не знаю, мені здається, йому вже тоді було понад сто років, - відповів Аспер, - коли я був дитиною, він виглядав так само як зараз, тільки без крил.

У діалог втрутилася Корнелія:

- Давайте підсумуємо. Цей Калісто і був тим самим справжнім М'ясником, вбивав випадкових людей, спійманих на вулицях Риму, а потім пересаджував їх органи римським сенаторам?

- Цілком вірно, - сказав Примус Аспер, - тільки це були не зовсім випадкові люди, ми намагалися вибирати молодих, здорових і тих, кого особливо не шукатимуть.

- І припустилися помилки, - сказала Корнелія, - коли вбили дочку народного трибуна Луція Помпонія. Після цього почалися народні протести, і з Барбусії приїхав Олександр.

Примус Аспер замовк, подивився Корнелії прямо в очі і відповів:

- Ні, то не була помилка. На її вбивстві наполягав сенатор Ісідор Бахірський. Ми не могли проігнорувати прохання нашого головного союзника.

- А ваші сенатори знали, що ви вбиваєте невинних людей? - знову спитав я.

- Звичайно, знали, в цьому ж вся суть, їх треба було пов'язати кров'ю, - відповів Аспер.