Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Ми приїхали до великого військового табору, розташованого на відстані півтора кілометра від фортеці Зуб Дракона. З табору добре було видно гостру скелю, що височіла над спокійним морем. Нашу колісницю зустрів особисто Сервій Сіліус, командувач першої когорти Латинського Легіону.

- У нас все готово, чекаємо тільки на вас, - сказав він нам.

Далі він розмовляв виключно з Алісією, поводячись з нею, як із почесною гостею. Мене Сервій вважав за краще ігнорувати, хоча будь-якої ворожості я від нього не відчував.

- Ми перекрили всі дороги, що ведуть до фортеці. З боку моря чергує дві бойові галери. Ніхто не зможе скористатися човнами і втекти непоміченим з того боку, - продовжував Сервій, - ми також відправили ультиматум захисникам фортеці, здатися протягом двох годин. Час вже минув.

Утрьох ми підійшли до незвичайної споруди. Назвати це магічним посохом не повертався язик. Це скоріше було схоже на магічний стовп, невеликого діаметра, на вершині якого було встановлено двадцятикілограмовий кристал з гірського кришталю. Магічна зброя була закріплена на великій дерев'яній тринозі, а кут нахилу та повороту стовпа регулювався бронзовими зубчастими колесами.

Навколо триноги було поставлено шістнадцять легких складних сидінь, і біля кожного стояв звичайний магічний посох. Від цих посохів йшли товсті мідні маговоди до чарівної зброї.

- Наша розвідка доповіла, що у захисників фортеці є пара магів першого рангу і зовсім немає магів вищого рангу, - повідомив Сервій Сіліус, - з цієї відстані ми можемо їх безкарно бити скільки завгодно і абсолютно не боятися контратаки.

Алісія і я зайняли вільні місця біля чудо-зброї та приготувалися спостерігати. Сервій Сіліус дав команду, і сюди прийшло шістнадцять стихійних магів. Четверо було першого рангу, а дванадцять магів мали вищий ранг. Якщо чесно, я ніколи раніше не бачив такої концентрації сильних чарівників в одному місці.

Серед цих магів була і Летиція Алегро. Її нога повністю загоїлася, що дозволяло магесі йти легкою пружньою ходою від стегна і абсолютно не кульгати. На одну коротку мить наші очі зустрілися, але дівчина тут же відвела погляд, ніби взагалі не помітила мене.

- У вас із нею щось було? - раптом запитала Алісія спокійним тоном.

Розуму не докладу, як моя дівчина змогла щось помітити. Але, схоже, не тільки я маю деякі надприродні здібності.

- Було, - також нейтрально відповів я, подивився в очі Алісії і додав, - у нас з нею була дуель. Їй заплатили гроші, щоб вона викликала мене на поєдинок і перешкодила моїй участі у розслідуванні злочинів М'ясника.

Я трохи подумав і уточнив:

- Пізніше я поговорив з нею і дізнався, що її використовували у темну. Вона нічого не знала про цілі своїх наймачів.

Маги розсілися навколо триноги, поклали руки на посохи і почали чаклувати. Вони робили магічні вдихи, зачерпували стихійну енергію з астральних каналів у своєму серці та переганяли її через маговоди у великий кристал на вершині чудо-зброї. Тривало це десь п'ятнадцять хвилин. Обличчя чарівників стали червоними, маги важко дихали, і струмки поту бігли їхніми щоками.

- Виглядає дуже просто, як і будь-яка геніальна ідея, - прокоментувала Алісія, - маги вищого рангу формують ударну міць, а маги першого рангу накачують енергією контури закляття, які будуть утримувати цю міць.

Вона легенько посміхнулася і додала:

- А геніальність полягає в тому, що тепер сила зброї не залежить від сили одного мага, а залежить від їхньої кількості. Теоретично можна зібрати хоч тисячу магів і отримати закляття будь-якої потужності.

Кристал магічної зброї поступово почав світитися яскравим світлом. Раптом пролунав короткий оглушливий грім, і нас обдало розпеченим поривом вітру. Вогненна комета зірвалася з вершини магічної зброї і стрімко помчала пологою дугою у напрямку обложеної фортеці. Закляття світилося яскравіше полуденного сонця. Всупереч яскравому дню, у всіх предметів, людей та дерев з'явилася друга тінь. Додаткові тіні синхронно рухалися з польотом комети, але в протилежну від її руху сторону.

- Занадто великі втрати енергії, - тихо прокоментувала Алісія, - але, за такої сили, це вже не відіграє особливої ролі.

Вогняне закляття завдало руйнівного удару по схилу гранітної скелі. Яскравий спалах засліпив усіх присутніх людей. Коли зір повернувся, я побачив, як у небо підіймається величезний вогненний шар, поступово перетворюючись на гігантський гриб із сірого пилу. Одночасно з цим від скелі відокремився невеликий шматок схилу і почав потихеньку сповзати в море, створивши невеликих розмірів цунамі. Морська стихія сильно гойднула військові галери, але, на щастя, кораблі стояли носом до скелі, і їх не перевернуло.

Було видно, як ударна хвиля від магічного вибуху рухається в нашому напрямку, ламаючи старі дерева та зриваючи листя з молодих. Нас ще раз сильно обдало різким поривом гарячого повітря, піднявши з землі купу дорожнього пилу. Багато солдатів збило з ніг і перевернуло всі легкі стільці.

Магічна міць (посилання на ілюстрацію)

Після невеликої паузи люди стали дико кричати, стрибати на місці та обійматися. Всі раділи цій фантастичній силі, яка зараз належала нам.

- Добре, але мало, - знову прокоментувала Алісія, - там товщина гранітної скелі понад сто метрів. Не думаю, щоб захисники фортеці зазнали великої шкоди. Треба скоригувати приціл і бити точно по входу фортеці.

Здавалося, Сервій Сіліус почув її слова.

- Чудово, - голосно сказав він, - оголошую магам відпочинок, повторимо атаку через чотири години.

Раптом один із солдатів гучно повідомив:

- Кристал тріснув!

- Ось зараза, - вилаявся Сервій Сіліус, - артефактори давали гарантію на двадцять пострілів, а ми зробили лише один. Замініть на запасний, і оформіть брак.

Проте чекати чотири години нам не довелося, вже за пів години захисники фортеці підняли білий прапор.