Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Кастор роздав аквалети своїм учням і наказав їм зробити по сто пострілів у солом'яні манекени, а сам сів на коня і кудись ушився. Я деякий час спостерігав за майбутніми мисливцями на демонів. Вони робили п'ять пострілів, потім усі одночасно йшли збирати стріли, поверталися, міняли воду, запечатували рідину спеціальною замазкою та повторювали по новій. Якщо стріла ламалася, вони брали нову зі спільних запасів.

Магічним Зором я визначив, що вхідна потужність аквалета була у два з половиною рази менша, ніж потужність стандартної Вогняної Кулі, і дорівнювала двом Вогненним Іскрам. А вихідна була ще меншою, оскільки значна частина енергії просто гріла повітря.

Мені більше не було чим зайнятися, я розтягнувся на молодій траві та почав легенько дрімати. Вночі мені вдалося поспати менш як три години, і зараз я вирішив компенсувати цю недостачу. Як то кажуть, солдат спить, а служба йде. Мені ще залишалося служити близько семи років мінус кілька годин.

Розбудив мене тупіт копит і кінське іржання. До табору приїхав ще один маг, а якщо говорити точніше, то це була магеса.

- Кристино, ти запізнилася! - сказала їй перша дівчина маг, яка стріляла разом із рештою учнів.

- Не спізнилася, Юліє, а затрималася, - заперечила їй Кристина, - забула, мені привласнили звання декана, і я тепер головна у нашій групі.

- Звання тобі дали тільки за те, що ти змогла показати на іспиті на один ступень більше, ніж решта, - сказала Юлія.

- Не тільки, я вмію і знаю більше, ніж ви, - впевнено відповіла Кристина.

Далі вони продовжили стріляти усі п'ятеро. Нарешті Кристина зупинилася і вказала рукою на нас із Марком.

- А це що за два писані красені прохолоджуються, поки всі працюють? - запитала вона у Юлії.

- Це наші демони, - відповіла магеса.

- А чому вони такі гарненькі, я думала, у демони беруть запеклих бандитів чи вбивць.

- А вони і є справжні вбивці, - холодно сказала Юлія.

Вона вказала рукою на Марка і пояснила:

- Світлий убив свою наречену, і йому дали довічне.

А потім Юлія вказала на мене і додала:

- А темний убив повію, теж отримав довічне.

Ми з Марком переглянулись. Я подивився на нього Магічним Зором і переконався, що в його аурі немає темних міток, які свідчать про навмисне вбивство.

Кристина рішуче попрямувала в наш бік і зупинилася навпроти нас, широко розставивши ноги. Інші маги кинули стрілянину і пішли за нею.

- Так, так, так, - сказала декан майбутніх мисливців, - хлопчики-зайчики, а ви знаєте, що немає гіршого злочину, ніж убивство жінки, з якою була близькість. Навіть дикі тварини не здатні на таку підлу дію, це суперечить базовим інстинктам продовження роду.

Марк і я мовчали. Я хотів знизати плечима, вбивство є вбивство, причому тут тварини. Тим більше що суд начебто вже виніс нам вирок, але утримався від будь-яких жестів. Навіщо мені тут ще провокувати конфлікт без причини.

Кристина почергово подивилася нам у вічі, але я відвів свій погляд і став розглядати коней на стайні.

- Пропоную влаштувати полювання на цих демонів, - сказала декан, - будемо вчитися стріляти з аквалетів по цілях, що вміють рухатися.

- Ти що здуріла? - серйозно і тихо запитала її Юлія.

- Спокійно, їх же два, один явно зайвий, - заперечила Кристина із ледь помітною усмішкою.

Всі інші маги тупо мовчали і просто чекали, що буде далі.

- Правила будуть такими, - продовжувала говорити Кристина, - виберемо одного з демонів, хай собі біжить, а ми влаштуємо погоню на конях, кому першому вдасться підстрелити, той і виграв.

Вона подивилася на нас і спитала з погрозою:

- Хто з вас швидко бігає? Думаю, світлий маг буде набагато спритніший. Але хай вирішують боги. Кинемо монетку, якщо орел, то світлий, а якщо решка, то темний.

Я глянув на Марка, він сидів блідий з похмурим виразом на обличчі. Потім глянув на Кристину, в її аурі не було наміру вбивати, тільки весела злість. Але, з іншого боку, якщо ти взяв до рук зброю і починаєш стріляти в людину, то цього цілком достатньо, щоб убити, особливого настрою тут і не треба.

- Я не братиму в цьому участі, - твердо сказала Юлія.

- Ми теж, - нарешті сказав один із хлопців.

- Значить всі веселощі дістануться мені одній, - усміхнулася Кристина.

Вона витягла золотий ауреус зі свого гаманця і високо підкинула його вгору. Я легко піднявся на ноги і встиг зловити монету, до того, як це зробила Кристина, подивився їй прямо в очі і сказав:

- Я бігаю швидше.

- Впевнений? - спитала вона без жодного натяку на усмішку.

Замість відповіді я розвернувся до неї спиною і неквапливо побіг у ліс, з демонстративною лінню в рухах.

- По конях, він може втекти! - зло і водночас весело почала кричати Кристина.