Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Заскочив я туди останнім, тримаючи на взводі темні закляття і прибуваючи в повній готовності покласти всіх лицем в могилу. Але незважаючи на цілу купу озброєних людей, поки що нічого страшного тут не сталося. Кричала лише одна особа.

Він був одягнений у витончене вбрання, на його обличчі красувалася коротка випещена борідка, а на поясі висів меч у дорогих піхвах. Відразу було видно, що це людина благородного походження. Магічний Зір показав, що у аристократа є гарна спорідненість до життя, але до повноцінного мага він не дотягував. Попри те, що він був на дві голови вищий за маркізу, у них були схожі риси обличчя. І я дійшов висновку, що це є її брат.

- Єлено, ваша поведінка неприпустима, - кричав він на маркізу, - як ви посміли привести цих пройдисвітів у мій дім і займатися тут розпустою, як якась шльондра!

- Це і мій дім теж, - холодно відповіла маркіза, - і не вам вирішувати, з ким мені проводити час, краще займайтеся вихованням своїх численних коханок.

Вона сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги і повністю натягнувши ковдру до підборіддя. Айгор сидів поруч, на краю ліжка, злегка закриваючи маркізу від усіх присутніх. Він був повністю оголений, а широко розставлені ноги стояли на підлозі і не приховували огляд на його могутнє господарство. Айгора це анітрохи не бентежило, він уважно розглядав людей, що його оточували.

Ще дорогою сюди, я дав йому чіткі вказівки, нічого самому не робити і починати бійку тільки за прямої загрози життю маркізи або собі. Чотири озброєні особи навели на нього списи, кінчиками майже впираючись Айгору в горло, але самі стояли на безпечній відстані. Ну як вони наївно вважали. Вочевидь, нападники злегка побоювалися гігантських розмірів і могутньої статури мого брата.

Ще двоє людей схопили мене за руки, коли я зайшов, і спробували скрутити. Протягом довгих двадцяти секунд вони докладали неймовірних зусиль. А коли сили у них скінчилися, вони просто залишилися тримати мене за руки, важко дихаючи і вдаючи, що з самого початку так і планували. Один із них приставив до мого горла меч і крізь зуби погрозливо прошепотів:

- Тільки смикнись, голову відріжу.

Сварка між маркізом та маркізою тривала.

- Я голова нашого роду, - кричав маркіз, - ви повинні виявляти повагу до мене!

- Ви голова, але всіма справами займаюся я, - відповіла Єлена, - це моя ідея - приїхати сюди, я укладаю договори, також я веду фінансові підрахунки і організовую наше майбутнє підприємство. А чим ви займаєтеся як голова роду? Крім того, що ставите підпис під документами та марно витрачаєте наші гроші?

Маркіз трохи зніяковів, але швидко відновив свою попередню самовпевненість.

- У мене тут не менш важливі справи. Я просто не можу вам цього сказати, тим більше при сторонніх, - маркіз кивнув у наш бік, а потім трохи замислився і додав: - Гаразд, з вами Єлена я розберуся трохи пізніше.

Далі він уже говорив, звертаючись до своєї озброєної охорони.

- Виведіть цих жиголо, - маркіз зробив паузу і з ненавистю подивився на величезний член Айгора, - і повісьте в саду.

Що? На мить я трохи закляк, бо зовсім не очікував такої розв'язки для цієї сімейної драми.

- Хвилинку, - сказав я, - ви не в себе вдома і не у своїх володіннях. У нас тут римське право. Навіть король не має влади вішати людей, без відповідного рішення суду, лише милувати. Ви будете мати великі неприємності.

А сам подумав, що неприємності у них почнуться прямо зараз, якщо маркіз і далі продовжить буянити. Після моєї фрази до маркіза швидко підійшов стихійний маг другого рангу і тихо зашепотів йому на вухо:

- Нам не потрібні додаткові клопоти, їхня смерть викличе зайві для нас ускладнення.

Маркіз заскреготів зубами і процідив:

- Добре, дайте їм по п'ятдесят ударів нагаєм, нехай надовго забудуть сюди дорогу.

Я відчув, як у мені прокинулася злість.

- Ми сюди прийшли на запрошення маркізи де Тріарнон, і якщо ми тут небажані гості, то ми просто підемо, - зробив я ще одну спробу вирішити конфлікт миром.

Аристократ подивився на мене як на тумбочку, що вміє говорити, а потім закричав на свою охорону:

- Якого демона ви його слухаєте, я вже відав наказ! Виконувати!

Одночасно з його словами я струсив двох охоронців, що висіли на мені, і жбурнув їх під ноги маркізу, а сам вихопив магічну зброю і прицілився у цього кретина. Частина охорони встигла відреагувати на мій перший рух і зробила крок уперед, але зупинилася як укопана, дивлячись на мою чарівну паличку. Стихійний маг так само витягнув свою зброю і прицілився у мене. На мить всі завмерли у напрузі.

- Чого встали? - грізно спитав маркіз свою охорону.

- У нього зброя, - тихо пояснив маг.

- А у вас що? - закричав аристократ, - муляжі з пап'є-маше?

При цьому маркіз демонстративно розвернувся до мене спиною і розвів руки в жесті німого запитання, повністю ігноруючи мене і націлену на нього зброю. А потім миттєво витяг свій меч і стрімко завдав удару, цілячись мені в руку, з одночасним розворотом корпусу в мій бік. Всі рухи були чіткими та швидкими.

Тільки зі мною такі фокуси не проходять. На мені вже давно було накладено Магічну Концентрацію, і я бачив усе в цій кімнаті та помічав будь-які дрібниці. Навіть чув, як у товстого охоронця бурчать кишки від нервової напруги.

Коли мої очі зустрілися з очима маркіза, я вистрілив у нього Іскрою Темряви. Я вирішив його не вбивати, адже мені теж не потрібні неприємності. Ретельно вимірявши його магічний опір, я вліпив йому такий заряд темряви, від якого маркіз втратив координацію. Він випустив меч і сів на дупу, не втримавшись на ногах. Я одразу перевів магічну зброю на мага, який за цей час лише встиг раз кліпнути очима.

Знову виникла напружена пауза, що переривалася лише стогонами маркіза, який сидів на підлозі і тримався за серце. Інші охоронці розгублено дивилися то на мене, то на їхнього господаря, то на мага. Нападайте, думав я, мало кому мало дістанеться. Я вже був досить злий і ладен був вести вогонь на поразку.

- Ідіть, - тихо, але виразно сказав маг.

Я кивнув Айгору. Той підвівся з ліжка, повністю ігноруючи спрямовані на нього списи, і одягнувся. За п'ять хвилин ми вже виходили з головної будівлі. Раптом відчинилося вікно на другому поверсі і з нього визирнула Єлена.

- Айгор, - пошепки покликала вона і кинула вниз червону троянду.

Я вирішив трохи підіграти маркізі, і мій брат спіймав квітку витонченим рухом, а потім пішов на вихід з особняка, жодного разу не озирнувшись.