Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Ми з Алісією вирушили до мене в готель і піднялися в апартаменти. Коли я відчинив двері, то виявив, що бардак повністю прибрали. Звичайно, мертвої дівчини тут теж уже не було. Зате було щось інше.

Коли ми зайшли до спальні, то побачили, що на моєму ліжку лежить Корнелія і міцно спить. Алісія задумливо підійшла до ліжка, уважно подивилася на сплячу дівчину, потім повернулася до мене і спокійно сказала:

- Олександре, я поки що не роблю жодних висновків.

Вона трохи посміхнулася і додала:

- І я вірю, що у вас немає коханки. Але мені цікаво, як ви це все поясните.

Я теж підійшов до ліжка, трохи нахилився над сплячою і тихенько покликав:

- Корнеліє, прокиньтеся.

Корнелія миттєво прокинулася, вона з подивом глянула на мене, на Алісію, на мої апартаменти, а потім нарешті зрозуміла, де вона знаходиться.

- Олександре, де ви пропали? - запитала вона, - у мене є важливі новини, а я ніде не можу вас знайти.

Вона ще раз глянула на Алісію, і їй стало незручно. Її обличчя стало трохи рожевим.

- Дозвольте вас представити, - сказав я, - це моя напарниця, квестор Корнелія Деціус, ми разом ведемо розслідування серійних убивств.

Потім я вказав на Алісію і додав:

- А це моя дівчина, Алісія фон Брейн. Я випадково зустрів її в Римі та запросив до себе додому.

Вважаючи, що ми закінчили з формальностями, я запитав у квестора:

- Як ви сюди потрапили?

- Показала свій жетон на рецепції, й мене привели до цього пентхауса. Через те, що я не змогла вас знайти, я вирішила трохи почекати і, схоже, заснула.

- А що за новини? - знову поцікавився я.

Корнелія запнулась і невпевнено подивилася на Алісію, яка слухала нас з безпристрасним виразом на обличчі. Правильно зрозумівши причину цієї затримки, я поручився за свою дівчину:

- Алісія є магом вищого рангу, має допуски до багатьох державних секретів Римської імперії, і вона вміє тримати язик за зубами. Сміливо кажіть, я повністю їй довіряю.

Вищий ранг моєї дівчини справив враження на Корнелію.

- Добре, - відповіла вона, - вчора я ходила на старий патриціанський цвинтар і познайомилася там з місцевим сторожем. Дивна людина, схожа на божевільного. Але мені удалося його розговорити. Для цього ми навіть разом розпили пляшечку червоного вина. Під великим секретом він мені повідомив, що раз на місяць його цвинтар відвідує сам бог смерті, Танатос.

Корнелія зробила багатозначну паузу, а я поцікавився:

- Як же виглядає цей бог?

- Сторож зазвичай у такі дні ховається у своєму будиночку. Але кілька разів, на повний місяць, він зумів добре роздивитися нашого загадкового приятеля.

Квестор ще раз зробила паузу і продовжила:

- А виглядає він так, як ви його описали, Олександре. Високий прекрасний юнак, повністю оголений. За спиною у нього два чорні крила. На цвинтар він прилітає пізно вночі. Сторож не роздивився його очей, бо до смерті боявся, що Танатос помітить його. Але це вже не має значення. Збігів і так достатньо.

Коли Корнелія закінчила свою розповідь, настав мій час пояснювати, де я пропадав протягом доби, і чому вона не змогла знайти мою персону. Уважно вислухавши мене, Корнелія роздратовано почухала перенісся.

- Отже, тут було вбивство? - здивовано перепитала вона. - І я, квестор, нічого не знаю про це.

Вона трохи задумалася і зробила висновок:

- А це вже справжня містика.