Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Наступного дня рано-вранці я прийшов у канцелярію і виявив, що мій план має невелику ваду.

- Ваші документи на дозвіл носити зброю десь загубилися, - сказав клерк, - не знаю, як це могло статися. Ми надіслали повторний запит, але вам доведеться почекати. Перейдіть до нас через три-чотири дні.

Отак, у мене дуель за годину, а зброї немає. Я пішов до найближчої крамниці зброї, яка знаходилася на березі річки Тибр. Прийдеться застосувати навички, які я придбав під час моєї першої поїздки до Тімерії. Я збирався дати хабаря.

Трохи пройшовшись по залі, я оглянув зброю на стендах і зупинився навпроти продавця.

- Я подав у канцелярію документи на носіння зброї, але вони будуть готові за кілька днів, - сказав я майстру зброяру, - чи можу я взяти зброю зараз, а дозвіл показати пізніше?

Говорячи це, я відкрив гаманець із золотими римськими ауреусами й показав їх продавцю.

- Я заплачу подвійну ціну.

Продавець виміряв мене поглядом з голови до ніг та назад.

- Юначе, зараз ухвалений закон, який забороняє продавати зброю без дозволу, - заявив він, - закон це закон. Немає дозволу, немає зброї.

Коли я виходив зі збройової крамниці, то почув, як продавець бурчить собі під ніс.

- Ох вже ці варвари, гадають, раз у них є гроші, закони їм не писані.

Я вийшов на набережну і глянув на темні води Тибру. Впевнений, якщо я прийду на дуель беззбройним, нічого страшного не станеться. Знайдеться хоч одна людина, яка дасть мені свій меч. А якщо не дасть, то я обійдуся, просто покажу в поєдинку трохи більше магії, ніж збирався спочатку.

Внизу до берега річки пришвартувався великий човен із рибалкою. Я спустився до нього і запропонував:

- Даю один золотий ауреус за твоє весло.

Рибалка не розгубився і відразу зробив мені ще вигіднішу пропозицію:

- Віддам два весла за один ауреус та десять денаріїв.

- Друге весло мені без потреби, - відповів я і кинув йому золоту монету.

Рибалка спритно її спіймав, навіщось спробував монету на зуб і віддав мені свій інструмент для веслування. Відійшовши трохи далі, я сформував з аури Магічний Щуп і відтяв їм лопать. У моїх руках виявилася важка палиця з гладкою зручною ручкою, яка була добре відполірована мозолистими долонями рибалки.

Дуель мала відбутися в одному з малих залів Колізею, розташованих під головними трибунами. Поки я знайшов його, то трохи спізнився. Це було стандартне, не дуже велике приміщення. Кругла арена з піщаним грунтом була обгороджена кам'яною стіною заввишки один метр, над якою далі були збудовані кам'яні сходи з сидіннями для глядачів.

Усі місця були заповнені. Летиція Алегро справді мала великий фан-клуб. А мій план на те, що більшість глядачів не встигне отримати запрошення чи організувати свій час, щоби прийти, повністю провалився. На вході до зали мене зустріла Корнелія Деціус, яка була моїм секундантом.

- Я вже думала, ви втекли та більше сюди не прийдете, - сказала вона і серйозно додала: - Це було б дуже виваженим рішенням.

- Якби мені загрожувала реальна небезпека, я так би і зробив, - відповів я.

Далі мене обстежив маг, який провів руками над усім моїм тілом і переконався, що я не маю магічної зброї та інших чарівних предметів. Закінчивши огляд, він кивнув секундантам Алегро, і мені дозволили вихід на арену. Я одразу туди попрямував, не зволікаючи, але й без ознак нетерплячості.

Моя супротивниця вже стояла на арені та розважала своїх фанатів якимись жартами. Народ сміявся і жартував їй у відповідь.

Летиція була озброєна стандартним набором ретіарія, роблячи ставку на спритність та швидкість. Зі зброї у неї був тризуб, ловча сітка і кинджал на поясі. З обладунків - шкіряний наплічник та шкіряний наруч на лівій руці, а також широкий пояс. Більше ніякої броні вона не мала.

Інший одяг був ще бідніший. Легкі смужки тканини ледве прикривали стегна та груди Летиції. Вони були такі крихітні, що можна було подумати: магеса спочатку планувала прийти на фривольну вечірку для близьких друзів, а потім випадково потрапила сюди. Тепер я розумію, чому тут зібралося так багато її фанатів.

Коли я вийшов на арену, несучи на правому плечі палицю, пролунав невдоволений шум і свист. Народ голосно кричав "фууу" та інші цікаві слова. Так, сьогодні я не був фаворитом.

- А ось і наш противник, - весело і завзято крикнула Летиція, - справжнісінький варвар з далекої Барбусії!

Люди на трибунах ще дужче загули, а Летиція пішла мені назустріч, крутячи над головою ловчу сітку.

- Виглядає він як голодний студіоз, але зверніть увагу на його велику палицю, улюблену зброю всіх варварів, - продовжувала вона свій виступ.

Коли ми зблизилися, моя противниця зробила крок у сторону і пішла по колу, оминаючи мене збоку і водночас продовжуючи свій стендап:

- Можливо, цією величезною дубиною дрібний варвар хоче компенсувати свою крихітну висюльку?

На трибуні почали голосно сміятися. А в мене з'явилося відчуття нереальності того, що зараз відбувається. Може, мені теж треба піти по колу, махати веслом над головою і кричати якісь жарти у відповідь. Можливо, навіть речитативом, щоб було більш поетично. Адже хто кого пережартує, той і переміг.

Ілюзію розвіяла сама Летиція Алегро. Несподівано вона кинула сітку і зробила довгий випад уперед, завдаючи удар тризубом прямо мені в живіт. Магічна Концентрація дозволила чітко бачити цей рух та вчасно зреагувати на початок атаки.

Майже разом з її рухом уперед, я зробив невеликий крок назустріч та трохи вбік, йдучи з лінії атаки, миттєво скинув весло з плеча і завдав розмашистого удару з боку. Моє весло зім'яло сітку в повітрі, втративши частину енергії, і обрушилося на стегно суперниці. Удар був такий сильний, що дерево переломилося навпіл, а Летиція звалилася на землю як скошена.

Трибуни різко замовкли, і в залі стало надзвичайно тихо. У моїх руках ще лишалася досить важка ломака, і я зробив рішучий крок уперед. Під час удару Летиція випустила з рук тризуб, який полетів далеко вперед, а зараз вона гарячково витягла кинджал з-за пояса, готуючись до захисту. Дівчина спробувала схопитися назад на ноги, але зашипіла від болю і знову впала на пісок.

Магічним Зором я бачив, що у моєї противниці зламано стегно, і зараз вона вже не боєць. Сама Летиція це теж чудово розуміла. Після невеликого вагання вона демонстративно кинула кинджал на землю і голосно крикнула:

- Я здаюсь!

Трибуни здивовано видихнули, а я розвернувся і пішов геть на вихід з арени.