Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Коли я розвіяв чужу магію, Корнелія відразу прийшла до тями і швидко піднялася на ноги. Вона здивовано розглядала густі дерева і машинально рукою лапала порожню кобуру. Нарешті вона повністю прийшла до тями і запитала:

- Як ми тут опинилися? Що відбувається?

Я вказав рукою на мертвого мага.

- Цей крилатий тип приспав вас, а потім переніс сюди.

Корнелія глянула на нерухоме тіло і завмерла. Потім вона подивилася на порожню кобуру і вимовила з досадою:

- Я загубила зброю.

- Думаю, вона залишилася на цвинтарі, завтра можна буде повернутися і пошукати її, - заспокоїв я дівчину.

Корнелія підійшла до тіла крилатого юнака, уважно подивилася на нього і здивовано спитала:

- Від чого він помер?

- Його серце не витримало тягти нас двох, та і я йому трохи допоміг, - скромно відповів я.

Дівчина ще раз окинула поглядом мертве тіло, а потім впевнено сказала:

- Він надто великий, удвох ми його точно не дотягнемо, я викличу підмогу.

Я не став із нею сперечатися, а квестор дістала свій амулет зв'язку та викликала бригаду швидкого реагування.

- Коли повернемося до адміністрації, одразу влаштуємо йому допит, - запропонувала Корнелія, - не хочу, щоб завтра вранці ми виявили, що його тіло також спалили.

Кінний загін допомоги приїхав дуже швидко, через десять хвилин після виклику. Його командир підозріло глянув на труп із крилами і здивовано спитав:

- Демон мене задери, що це за тварина?

- За попередніми даними, це і є М'ясник, - відповіла моя напарниця.

- Той самий? - недовірливо уточнив командир загону.

Корнелія мовчки кивнула.

Коли ми прибули в ділянку, там майже вже нікого не було, окрім людей, зобов'язаних чергувати вночі. Я залишився сидіти в кабінеті, а дівчина швидко побігла кудись у своїх справах, але невдовзі повернулася.

- Зараз є тільки один писар, - сказала вона, - почекаємо, поки він прийде і почнемо.

Раптом до нашого кабінету зайшов командир летючого загону з двома своїми підлеглими.

- Вас терміново хоче бачити Примус Аспер, - сказав він нам.

- Хіба він тут? - здивовано спитала Корнелія.

- Ні, він хоче, щоб ви приїхали до нього в особняк, - відповів воїн.

Корнелія підозріло подивилася на солдатів і перепитала:

- Що за поспіх такий? Хіба це не зачекає до ранку?

- Ні, не зачекає, - категорично заявив вояка, - маю чіткий наказ, доставити вас негайно.

- Добре, зараз я віддам деякі розпорядження і відразу поїдемо, - сказала дівчина.

Вона швидко сіла за свій стіл, дістала аркуш паперу і почала квапливо щось писати на ньому.

- Я ж сказав, наказ доставити негайно, - повторив вояка з натиском.

Корнелія здивовано подивилася йому в очі і відповіла:

- Примус Аспер, мій начальник і може віддавати мені накази, а ви всього лише декан і такого права не маєте, так що заткніться і зачекайте п'ять хвилин.

Воїн стиснув щелепу і зробив крок до Корнелії, але раптово натрапив на мене. Ми вперлися груди в груди. Я дивився на нього безпристрасно, без жодних емоцій, але всередині відчував веселу злість. Битва з крилатим магом розпалила мене, і я хотів ще комусь дати в морду. Навіщо? Та просто так.

Воїн сердито дивився на мене зверху вниз і, мабуть, розмірковував, як бути далі. У цей момент у кімнату зайшов писар.

- Викликали? - спитав він Корнелію.

- Так, підійдіть сюди, - сказала квестор.

Коли він наблизився, вона вручила йому свій аркуш паперу і сказала:

- Ознайомтеся з моїми розпорядженнями та дійте згідно з ними.

Весь цей час десятник підозріло дивився на Корнелію поверх моєї голови. Дівчина швидко стала з-за столу і пішла на вихід. У дверях вона зупинилася і глянула на декана, який продовжував дивитись на листок у руках писаря. Мабуть, йому дуже хотілося знати, що там були за вказівки.

- Ну, ми йдемо? - нетерпляче запитала дівчина, - чи це вже не терміново?