Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Я поплив до берега, сидячи на спині грифона. Вода була дуже холодною, і якби не моя магія, то цілком можливо було підхопити запалення легень. Грифону було все одно, хвороби живих його вже не хвилювали. Хоча точно не знаю, яке здоров'я у живих екземплярів цього виду химер. Можливо, вони дуже стійкі до холоду, враховуючи, що їх вивели для польотів на великій висоті.

На березі я зліз з мого літаючого плавзасобу і пішов до князівни. Лукреція продовжувала сидіти у тій самій позі, закривши обличчя руками. Думаю, подумки вона була вже далеко від світу живих людей. Я почав збирати залишки нашого обіду і складати його назад у сумку. Бутель сидру вирішив залишити дівчині, може він їй ще знадобиться.

Почувши моє шарудіння, Лукреція вийшла з трансу і стала здивовано глядіти на мої дії. Деякий час вона просто мовчала, можливо, ще не до кінця усвідомлюючи, що відбувається. Потім вона трохи насупила брови і тупо запитала:

- А де чудовисько?

- Там, - я махнув рукою на море, - біля тієї скелі. Думаю, досвідчений пірнальник зможе знайти його тіло, якщо добре постарається і досягне дна.

- То воно мертве?

- Ага, повністю та остаточно.

Навряд чи знайдеться некромант, який зможе його оживити, думав я. Звичайно, колишній я зміг би це зробити. А зараз мені треба чекати кілька місяців, поки в моєму маносховищі накопичиться достатньо енергії. Потім потрібно буде брати скриню з кристалами, знімати з неї тону свинцевих обкладок і летіти сюди, щоб провести воскресіння в кілька етапів.

Крім того, є ще одна велика проблема. Звичайні зомбі погано переносять прісну воду, а солона морська вода набагато гірша для них, вона значно швидше вимиває магічну енергію з їх тіл. Значить доведеться робити додатковий захист у вигляді спеціальних заклять по всіх кістках монстра. Технічно я можу це зробити. Проте який у цьому практичний зміст? Отримати морський аналог мого сухопутного Звіра. Тільки навіщо він мені потрібен?

Я зупинив свої химерні роздуми і глянув на фортецю. До нас прямувала велика група людей. Ще перед боєм я відчував, що зі стін міста за нами ведеться пильне спостереження. Тому я не став вбивати чудовисько першим пострілом МСТ, коли монстр ще тільки но плив до берега.

Моя сумка була зібрана, і я міг вільно летіти далі й більше нікого не чекати. Це було б логічне рішення. Як то кажуть, роби добро людям і топи його в морі. А з іншого боку, багато хто це розцінить як втечу і почне думати, раз втік, значить йому є що приховувати. Я вирішив трохи затриматись.

Серед людей, які їхали сюди, я виділив двох чоловіків. Перший був у княжій короні, а другий розпізнавався Магічним Зором як сильний стихійний маг найвищого рангу. Крім цих двох були ще воїни, маги та просто якісь люди, тридцять осіб, не менше.

Делегація зупинилася перед нами.

- З тобою все гаразд, Лукреція? - спитав князь з нерішучістю, і, можливо, певною провиною в голосі.

- Так, тату, - твердо відповіла княжна і піднялася на ноги.

Вона обернулася і вказала на мене.

- Цей герой врятував мене і вбив чудовисько!

Усі почали уважно розглядати мене. На їхніх обличчях були різні вирази, але найбільшим було здивування.

- Невже? - спитав маг найвищого рангу, і в його голосі явно чувся скептицизм.

Він ще раз уважно оглянув мене, намагаючись визначити рівень моєї магічної сили. Очевидно, я не справив на нього жодного враження.

- Як же ти вбив морського дракона? - спитав він із легкою усмішкою.

Начебто нормальне питання, задане людиною, яка зіткнулася з незрозумілою ситуацією. Але мені не сподобався його поблажливий тон і те, що мені треба зараз щось доводити. А може, я повністю не відійшов від запеклості бою, хоч і був зовні незворушний.

- Я сказав дракону, що мій член більше ніж у нього, - відповів я з найсерйознішим виразом обличчя.

Весь цей натовп, включаючи князя і мага мовчки дивилися на мене, на їхніх обличчях промайнув вираз нерозуміння, я збив їх трохи з пантелику.

- Тоді він засміявся, захлинувся водою і потонув, - продовжив я звертаючись до мага, - якщо не віриш, пірнай біля тієї скелі і шукай його труп.

Далі я підняв сумку, розвернувся і пішов, не обертаючись до свого грифона, що лежав біля самої води. Неквапливо сів, причепив свої речі. Мій летючий зомбі почав повільний розгін. Він біг вздовж берега, поступово збільшуючи швидкість і кількість махів могутніми крилами. Досягнувши необхідної скорості, ми відірвалися від землі, я повів його трохи вліво над водою, а потім ми повільно стали набирати висоту.