Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Насамперед я став вибирати собі пристойний готель у центральному районі міста. Знайшовши відповідну будівлю, я зайшов і спитав про можливість зняти там кімнату на місяць. Мені показали невеликі, але хороші апартаменти. Недорогі добротні меблі, чудовий вид із вікна. Тільки не було ванної кімнати і туалету. Коли я запитав про це, мені пояснили, що митися можна в сенатських термах неподалік звідси. За вхід туди беруть невелику плату, оскільки вони фінансуються з державної скарбниці. А туалет розташований на цокольному поверсі готелю. Я попросив показати його мені.

Це було приміщення середніх розмірів, по центру якого стояли дві кам'яні чаші. Там в оцтовому розчині вимочувалися йоржики з губкою для підтирання. Уздовж лівої та правої стіни було кам'яне піднесення з отворами, на які треба було сідати відвідувачам. Під ними проходив каналізаційний жолоб із проточною водою з акведука. На підлозі кімнати була викладена мозаїка із двома дельфінами. Жодних перегородок тут не було передбачено в принципі.

Я здогадувався, що римляни дуже товариські люди, і був готовий митися в громадських термах, якщо тут так заведено. Але я був категорично не згоден відвідувати туалет одночасно з іншими людьми, сидіти навпроти якихось незнайомців і слухати їх світські бесіди.

Після невеликої розмови з працівницею готелю, я вирішив зняти величезний пентхаус на останньому поверсі. Ці апартаменти були призначені для багатих аристократів та мали окрему ванну кімнату з туалетом. Також тут були додаткові приміщення для прислуги. Пентхаус мав вихід на невелику терасу з чудовим краєвидом на кам'яні будови центрального району міста. Крім того, тут були невеликі пожежні сходи, що проходили по задній стіні готелю. Пожежний вихід окремо закривався на ключ, який видали мені після оплати.

Літня тераса (посилання на ілюстрацію)

Заплатив я за цю розкіш римськими срібними монетами - денаріями, які я передбачливо обміняв ще у Стоунграді. У самому Римі курс обміну барбуських монет був значно нижчим.

Повечеряв я у таверні на першому поверсі готелю. До вечора ще було багато часу, і я вирішив не відкладати справу, заради якої приїхав у Рим, та рушив до будівлі міської адміністрації, де розташовувалися римські магістрати.

На вході я пред'явив королівську грамоту від самого Конона Яросного з його гербом у вигляді перехрещених дворучних сокир та корони між ними. Грамота була спеціально написана латинською мовою і мала багату прикрасу із золотих вензелів. Цей документ справив враження на солдата, який чергував на вході, і він одразу відправив мене на третій поверх та вказав номер кабінету, куди мені слід було звернутися.

Піднявшись мармуровими сходами, я почав шукати потрібний кабінет. Широким коридором назустріч мені йшли три воїни. Очолював їх високий офіцер, який швидко йшов уперед, не звертаючи ні на кого уваги. Люди в коридорі відходили вбік і поступалися йому дорогою. Я також присунувся до самої стіни і йшов майже торкаючись її плечем.

Але це не допомогло уникнути зіткнення. В останній момент римський воєначальник вирішив зрізати кут і різко ступив убік, ніби не помічаючи мене.

- А може, він дійсно тебе не помітив, - підказав мені мій розум, - у твоєму серці занадто багато темряви. Вона приховує від розсіяної уваги та пасивно діє як легка Вуаль Темряви.

Офіцер зачепив мене плечем. Зреагувавши на зіткнення, відразу ж спрацювало моє закляття Ляльковик. На воїна це справило ефект, наче він налетів плечем на кам'яну стіну. Його розвернуло на місці, і він ледве втримав рівновагу, щоби не впасти. Почулися здавлені смішки людей, які поступалися йому дорогою. Я не хотів провокувати конфлікт, тому легенько кивнув збентеженому офіцеру і сказав:

- Прошу мені вибачити.

І далі пішов коридором.

- Даремно йдеш, - прокоментував мій розум, - Люди іноді нічим не відрізняються від звірів, а ця особа зараз перебуває у стані підвищеної агресії. Якщо ти просив вибачення, значить слабкий і визнаєш свою провину, а тепер ще й утекти хочеш.

Мій розум мав рацію. Офіцер одразу розлютився, у два стрибки наздогнав мене та грубо розвернув до себе, схопивши за плече. Правою рукою він намотав мій комір на кулак і притягнув мене до свого обличчя. Люто сопучи і бризкаючи слиною, воїн почав щось говорити:

- Ах ти...

Але я його не слухав. Відразу ж лівою рукою я затис кулак воїна і повернув його кисть у зворотний бік, звільняючи сорочку від захвату та водночас правою штовхнув агресора від себе. Від мого поштовху офіцер зробив незграбний крок назад і гепнувся на дупу. У коридорі вже ніхто не сміявся, навіть усмішок не було.

Римський воєначальник одразу ж схопився на ноги і витягнув свій меч. Він рішуче зробив крок мені назустріч і завмер, дивлячись на мою магічну зброю. Всі три воїни, що супроводжували його, так само дістали з піхв свої мечі. Усі застигли, навіть сторонні люди затамували подих і не ворушилися.

Я дивився на супротивників із легкою посмішкою. Усміхався я сам собі, бо ситуація рухалася зовсім не в тому напрямку, що я хотів. Для себе я вже вирішив, що оглушу нападників Іскрами Темряви, як тільки вони сіпнуться в мій бік. Для цього я вже виміряв їхній магічний опір, щоб не вбити і сильно не покалічити.

- Негайно припинити! - пролунав громовий голос.

Чоловік що це сказав, вийшов з того кабінету, куди я прямував. Він був не надто високий, але дуже широкий у плечах. Грубі риси обличчя та кам'яне підборіддя справляли враження недбало вирубаної з граніту статуї, яку оживили магічним мистецтвом.

- Ви двоє до мене в кабінет, - наказав він тим самим голосом, показавши на мене й офіцера.

Ця людина ні на мить не сумнівалася у своєму праві віддавати тут накази. Я одразу ж сховав магічну зброю, демонстративно розвернувся до нападників спиною і пішов до кабінету. Офіцер і воїни деякий час вичікували, а потім так само прибрали зброю і пішли за мною.

До кабінету ми зайшли втрьох: його хазяїн, офіцер та я. Солдати супроводу залишилися зовні після легкого кивка римського воєначальника. Чоловік що нас покликав сів за широкий стіл із червоного дерева. А ми лишилися стояти. Він уважно подивився на офіцера і спитав:

- Якщо не помиляюся, то ви командувач першої когорти Латинського Легіону, Сервій Сіліус?

- Так точно.

- Навіщо ви сюди прийшли?

Офіцер виглядав похмурим і злим, але агресію вже не виявляв. Після невеликої паузи він відповів:

- Я прийшов сюди з вимогою негайно звільнити моїх людей, яких ви затримали без жодних підстав.

Магістрат холодно глянув у вічі Сервію Сіліусу і почав пояснювати:

- Підстав для затримання було більш ніж достатньо. Вони були у цивільному одязі, але озброєні мечами. Перебували у нетверезому стані на вулицях міста після комендантської години. Коли їх зупинив патруль, вони відмовилися скласти зброю, довелося викликати підкріплення з бойовими магами. Можете самі порахувати скільки правопорушень вони зробили.

Під час цієї відповіді командувач когортою став червоним і виблискував очима, але мовчав. Я прикинув, що його звання відповідало нашому званню отаман. Перша когорта вважалася найпрестижнішою в легіоні, формувалася з кращих воїнів і була за чисельністю вдвічі більшою за решту когорт. Значить армійська вага цього офіцера дорівнювала вазі Філіпу фон Штраусу, отаману Безсмертного Батальйону.

- Може й так, - сказав Сервій Сіліус, - але затримувати їх ви не маєте права!

- Як тільки ми встановили їхні особи, ми одразу відпустили ваших людей, тож шукайте їх десь у себе в казармах.

Хазяїн кабінету холодно посміхнувся і додав:

- Крім того, всі документи ми надіслали військовому прокурору, хай він далі розбирається з вашими людьми.

Командувач першої когортою та господар кабінету дивилися один одному в очі, а потім останній сказав:

- Якщо у вас більше немає питань, ви можете бути вільними.

Сервій Сіліус ще раз блиснув очима і мовчки пішов.

- Так, тепер перейдемо до вас, - сказав господар кабінету і подивився мені у вічі, - хто ви?

- Олександр Флай, - відповів я і простяг йому грамоту від короля Конона.

Магістрат уважно прочитав її і підняв на мене свій погляд.

- Я Примус Аспер, народний трибун, - представився він.

Магістрат зробив багатозначну паузу і продовжив:

- Перше, що я хочу вам повідомити, шановний метре Олександре, тут вам не варварська Барбусія. Ви знаходитесь у столиці цивілізованого світу. Тут люди спочатку розмовляють, а тільки потім б'ють морди.

- Так і було, але Сервій Сіліус проігнорував мої слова, - відповів я.

Трибун ще деякий час дивився мені у вічі, а потім продовжив:

- Друге. Судячи з усього, ви тут недавно і ще не знаєте, що у нас вели надзвичайний стан. Тому без відповідного дозволу носити зброю заборонено всім. І у вас його нема.

Він відкрив ящик столу і сказав:

- Здайте магічну паличку мені, а коли отримаєте дозвіл у канцелярії міста, я поверну її вам.

Я знизав плечима і зняв кобуру з пояса. Примус Аспер поклав її в стіл і засунув ящик. Магічна паличка була необхідна, щоб підкреслити мій статус мага. Як зброя вона мені зовсім не була потрібна.

Трибун подзвонив у дзвіночок, і до кабінету зайшов його секретар.

- Відведіть метра Олександра до квестора Корнелії, нехай вона введе його в курс справи і з'ясує, чим він зможе бути корисним, - сказав Примус Аспер.