Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Через кілька днів, погожим сонячним ранком я сидів у себе на кухні, пив міцний гарячий чай і перечитував свій рукопис з додатковими поясненнями щодо створення армії мертвих. У цій частині я вирішив детальніше описати вимоги до магічних кристалів, які необхідно було встановити живим мерцям для накопичення темної енергії.

Поруч зі мною стояв невеликий кошик із маленькими здобними булочками, і я час від часу смакував свіжу випічку з легким присмаком маку, запиваючи її ароматним чаєм. Напевно, варто було б приготувати собі повноцінний сніданок, але я був надто захоплений роботою і хотів якнайшвидше закінчити оформлення пояснювальної записки.

У мої двері постукали, мені довелося перервати читання та піти відкрити несподіваним гостям. На порозі стояла маркіза де Тріарнон. Вона виглядала дуже милою і сліпуче свіжою, це наштовхнуло мене на думку, що маркіза провела не одну годину перед дзеркалом, підбираючи вбрання і роблячи відповідний макіяж.

- Айгора немає вдома, він зараз на чергуванні, - ввічливо сказав я після того, як ми привіталися.

- Я знаю, - відповіла Єлена, - я прийшла до вас. Маю ділову пропозицію.

- Добре, тоді підійматися на другий поверх до мого кабінету, - запросив я її.

Коли ми туди прийшли, я не втримався і спитав:

- Вас вже відпустили із КСБ?

Чарівна усмішка маркізи злегка потьмяніла, Єлена зітхнула і відповіла:

- Так, відпустили, я свідчила під Зіллям Правди, що нічого не знаю про змову проти короля. На щастя Барбусія є правовою державою, і тут громадяни не відповідають за злочини своїх родичів. Мені дозволили залишитися та продовжити свій бізнес.

- А ваш брат? - знову спитав я.

Посмішка маркізи остаточно зникла з її обличчя:

- Мій брат утік, тепер він перебуває у розшуку по всіх країнах, де діє римська юрисдикція. Я не знаю, де він зараз ховається.

Ми трохи помовчали, і тоді я спитав уже ближче до справи:

- Що у вас за пропозиція?

- Віддайте мені Айгора, - сказала Єлена трохи почервонівши, а потім поспішно додала, - я готова заплатити за нього будь-яку розумну суму.

Я уважно глянув у вічі маркізі, вона дивилася на мене з викликом:

- Я не дурепа, і цілком можу відрізнити справжню людину від живої ляльки. Не знаю, якою магією ви примудрилися створити Айгора, але зараз я подібна до Пігмаліона, який закохався у чуже творіння.

Тепер мені довелося зітхнути і дати деякі пояснення:

- Це не я зробив Айгора. Але ви трохи помиляєтесь. Він виглядає як людина, він ходить як людина і думає майже як людина. Я припускаю, що згодом він стане остаточно схожим на людину. Тому я не можу віддати його вам, немов іграшку за гроші. Я хочу, щоб до нього ставилися як до особистості.

Маркіза довго мовчала, вона про щось напружено думала, а потім сказала мені:

- Добре, я буду ставитись до Айгора як до особистості і вийду за нього заміж. Як вам така моя пропозиція?

Я був здивований рішучістю маркізи і уточнив:

- А це не надто поспішне рішення? Що буде, якщо він вам набридне? Припустимо, років через п'ять ви захочете кохання іншої людини?

Маркіза знову посміхнулася мені чарівною посмішкою:

- Тоді ми зробимо те саме, що й інші люди, розлучимося. А зараз ми підпишемо шлюбний контракт, і у випадку розлучення Айгор отримає хорошу грошову компенсацію за втрачений час.

- Ви впевнені? - знову запитав я, - у вас з Айгором не буде дітей.

- Якщо мені дуже захочеться, то я можу когось усиновити або удочерити, - сказала Єлена, - або мати дитину від іншого чоловіка. Не думаю, щоб Айгор заперечував.

Тут я був повністю згоден з маркізою, Айгор ще не настільки людина, щоб перейматися такими питаннями.

- Добре, - сказав я Єлені, - у вас є моє благословення на шлюб із моїм братом.