Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Мій грифон розвив крейсерську швидкість, і я помчав на північ до себе додому. По дорозі назад я зробив маленький гак і вже на заході сонця прилетів на те місце, де були затоплені кістки морського чудовиська. Мені хотілося подивитися як солона вода руйнує скелет монстра.

Легка Вуаль Темряви на грифоні дозволила мені непоміченим приземлитися в сутінках неподалік від морського міста-фортеці. Декілька розбитих кораблів уже витягли на берег, але більша частина ще залишалася в морі, і, можливо, залишиться там назавжди.

Використовуючи Магічний Зір, я уважно вивчив місце загибелі морського дракона. М'яса на кістках уже не було, але сам кістяк лежав цілим. Я ще раз обдумав ідею оживити монстра. Можливо, коли у мене накопичиться багато мани, я займуся цією справою. Незрозуміло, навіщо мені це треба. Але, може в майбутньому мені це якось знадобиться.

Поки я розглядав морське дно, мою увагу привернула статуя на березі, якої раніше тут не було. Вона стояла рівно на тому місці, де була прив'язана княжна. Я сів на грифона і підлетів ближче, а потім почав здивовано оглядати скульптуру.

На невеликому постаменті стояв високий атлетичний хлопець. Скульптор добре попрацював над його анатомією, було видно практично будь-який м'яз, оскільки одягу на статуї зовсім не було. У правій руці юнак тримав короткий римський меч, а лівий ухопився за шию довгої та товстої змії. Вона обвивала праву ногу і тулуб молодого чоловіка.

Напис на постаменті говорив: "Пам'ятник невідомому герою". Це правильно, подумав я. Справжній герой завжди має бути невідомим чи принаймні мертвим. А то раптом виявиться, що в молодості він працював сутенером, а зараз займається некромантією. Якось не зручно вийде перед молодим поколінням, яке має брати з нього приклад.

Ось тільки якщо судити за співвідношенням розмірів юнака та змії, то не зрозуміло в чому ж тут подвиг. Прирізати невинну тварину, це швидше живодерство якесь, а не героїчне діяння. Хоча з іншого боку, якби монстр був удесятеро більше за людину, то можна було б подумати, що це пам'ятник саме чудовиську.

Ще одна невелика деталь в статуї мені не подобалася, це розмір її члена. У такого м'язистого адоніса він виглядав крихітним, майже дитячим. Могли б і більше зробити, образився я, шкода їм чи що?

- Все тобі не подобається, ні розмір чудовиська, ні розмір члена, може тобі критиком піти працювати? - раптом запропонував мій розум і додав, - ми тут даремно марнуємо час.

Я був змушений погодитися з його голосом, сісти на грифона і вирушити далі.