Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Повернувся я до готелю вже пізно вночі. Портьє видав мені ключ, кинув на мене гострий погляд, а потім одразу відвернувся. Його реакція мені здалася трохи підозрілою. Піднімаючись сходами, я міркував, що це могло б означати. Але загадка вирішилась досить швидко.

Перед дверима до свого пентхауса я зрозумів, що в моїх апартаментах знаходяться якісь люди. П'ятеро абсолютно невідомих мені осіб. Магічний Зір показав, що серед них було два маги. Жінка зі спорідненістю до життя, приблизно початкові ступені другого рангу, і стихійний маг третього рангу. Усі присутні у моєму номері були озброєні короткими мечами.

- Як гадаєш, хто це може бути? - запитав я у свого розуму.

- А що тут думати, зайдімо і спитаємо, - порадив він.

Я відчинив ключем вхідні двері і спершу побачив наставлену на мене магічну зброю.

- Тихо, - наказав невідомий мені маг, - заходь і акуратно прикрий за собою двері.

Коли я це зробив, ще один чоловік приставив до мого горла меч, а другий швидко облапав мій хітон. Потім мене відвели в глиб апартаментів і посадили на одне з крісел. На протилежному сиділа магеса, закинувши ногу за ногу.

- Він без зброї, Беатріс, - сказав їй стихійний маг.

- Треба розуміти ти і є Олександр Флай? - спитала вона мене.

Я подивився їй у вічі та спокійно відповів:

- Так, це я, а ви хто такі?

Беатріс холодно посміхнулася мені, а потім сказала:

- Я голова найбільшої гільдії сутенерів у Римі, і ми прийшли сюди забрати з тебе борг.

- Який борг? - запитав я.

- За вбивство нашої співробітниці, - відповіла магеса.

- Тоді ви прийшли не за адресою, я її не вбивав.

- Саме за адресою, - заперечила Беатріс, - її вбили тут, а тебе заарештували за її вбивство. Гадки не маю, як ти зміг викрутитись, але з нами так просто не буде.

- Ви хочете мене вбити? - уточнив я.

Беатріс дістала сигарету, неквапливо підпалила її, зробила кілька затяжок, а потім тільки відповіла:

- Ні, ми ж не варвари якісь, якщо будеш слухняним зайчиком, залишишся живим.

- То чого ж ви хочете?

Магеса ще раз затяглася, а потім сказала:

- Я бачу в тебе тут розкішні апартаменти, отже ти небідна людина. Наша організація через тебе втратила деякий прибуток, і ти нам його відшкодуєш. Ця сума дорівнюватиме заробітку нашої співробітниці за п'ять років.

Беатріс ще раз затягнулася, потім дістала маленький складаний ніж, розкрила його і кинула мені під ноги.

- Проте не все можна вирішити грошима, - продовжила вона, - за кров треба платити кров'ю. Зараз ти візьмеш цей ніж і відріжеш собі будь-яку частину тіла. Можеш вухо чи мізинець на нозі, мені все одно.

Вона знову холодно посміхнулася і додала:

- Якщо в тебе не вистачить духу, то ми самі тобі щось відріжемо. І швидше за все це буде твій стручок.

- Не боїтеся, що у вас потім будуть проблеми через мій стручок? - нейтрально поцікавився я.

- Не боїмося, ми вже встигли навести про тебе довідки, - грубо сказала Беатріс, - тебе ніхто не знає, ти просто ніхто, тож давай ближче до діла і не тягни час.

Я подивився їй прямо в очі і сказав:

- Скажу вам дві речі. Перша - я не вбивав вашу співробітницю. А друга - пішли геть звідси.

На мить вони завмерли від подиву, але тільки на мить. Я бачив, як в очах Беатріс загорілася злість. Але нічого зробити мої непрохані гості вже не встигли.

- ГЕТЬ! - закричав я.

У свій голос я вклав силу темряви, вклав від душі. Мій нашийник нагрівся і став гарячим.

Всі, крім Беатріс, рвонули стрімголов геть з мого номера. Магеса залишилася сидіти в кріслі, вона знаходилася в прострації. Я неквапом підвівся з крісла, взяв начальницю гільдії сутенерів під руку і потяг її на вихід. Вона не чинила опір. Дотягши її до дверей, я виштовхнув її з номера і зачинив двері на ключ.

Далі я відвідав ванну, поголився і прийняв душ, а потім пішов спати. Завтра, рано-вранці у мене була призначена зустріч з Алісією.