XXVI. Політ.
Залагодивши всі справи і залишивши Айгора вдома за головного, пізно вночі я здійснив виліт. Стояв сильний мороз, але мене гріла енергія стихій, отримана з темної мани через закляття Золотого Перетворення. Я міг не заощаджувати, тому що насухо випив усе, що накопичилося в моєму маносховищі. Оминувши Стоунград широкою дугою, я взяв курс прямо на столицю Римської імперії.
Вранці із-за обрію зійшло яскраве сонце, і я почав бачити, як піді мною пропливають сніжні рівнини та ліси одягнені в сріблясті савани. Через кілька годин мої очі втомилися від сліпучого білого кольору. Прийшла запізніла думка, що добре було б захопити з дому сонячні окуляри. Я заплющив очі і час від часу оглядав місцевість не піднімаючи повік, лише використовуючи Магічний Зір. А після обіду, коли небо затягнулося хмарами, я знову з радістю почав дивитися на світ звичайним зором.
На горизонті з'явився потужний гірський хребет. Його найвищі вершини пронизували низькі зимові хмари, що стелилися туманами по засніжених схилах. Я почав повільно набирати висоту і через деякий час відчув легке запаморочення. Моє дихання почастішало, і мені стало не вистачати повітря. Тоді я знизився, поклав грифона в горизонтальний політ і помчався далі, милуючись скелястою грядою, що потонула в морі білих хмар.
Перелетівши через кілька рядів гір, я почав повільно спускатися, а опинившись під хмарами, раптово виявив, що по цей бік масиву вже почалася весна. Поля та річки були звільнені від кайданів снігу та льоду. Де-не-де почала з'являтися боязка зелень. Чим далі я летів на південь, тим більше бачив цих зелених острівців.
Через деякий час я знизився до висоти п'ятдесят метрів і стрімко мчав уперед, насолоджуючись швидкістю та скорою зміною пейзажу під крилом мого грифона. Мій шлях лежав далеко від людських поселень, я летів прямо до цілі, використовуючи навігаційне закляття.
Несподівано я зрозумів, що вже деякий час не спостерігаю ні птахів, ні звірів. Включивши Магічний Зір я почав уважно оглядати навколишній простір. Живих істот справді не було, не було видно навіть польових мишей, але нічого небезпечного чи надприродного я теж не помітив.
Мій грифон перетнув глибокий яр, з якого несподівано піднялася велика зграя хижих птахів. Вони з лютим галасом кинулися в погоню за нами. Дивні птахи були розміром з беркута, а їхні дзьоби та пазурі відливали мідним блиском. Магічним Зором я встановив, що то були дикі химери. Швидше за все, вони з'явилися під впливом природних джерел життя, без участі людини.
Птахів було дуже багато, і налаштовані вони були вельми серйозно. Такою кількістю ці химери могли навіть розірвати мого грифона-зомбі на дрібні шматочки. Але я не збирався тратити на них темну енергію. Мій грифон трохи збільшив швидкість, і птахи почали потихеньку відставати. Ще деякий час я чув їхні хижі крики, а потім химери зникли з мого поля зору.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!