Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Мені на пошту надійшло два листи. Одне було із королівської служби безпеки. Мене запрошували з'явитися для надання пояснень. А друге із королівського секретаріату. Це було запрошення на пізню вечерю до короля. Обидві зустрічі були призначені на один день, тільки у різний час.

Я не збирався йти до КСБ і щось там комусь пояснювати. Якщо їм дуже треба, нехай самі йдуть до мене, і ми поговоримо. Але трохи подумав і все ж таки вирішив сходити. По-перше, там зараз нове начальство, і може варто заново налагодити добрі стосунки, а по-друге, мені все одно треба йти до палацу на зустріч з Кононом.

Пізня вечеря з самим монархом - це велика честь, і не кожен аристократ може бути нею відзначений. А багато хто навіть готовий платити будь-які гроші аби отримати таке запрошення. Мені в жодному разі не можна його ігнорувати.

У призначений час я прийшов на прохідну КСБ, і мене попросили почекати. Чекав я більше ніж годину. Якби не зустріч із королем у цьому ж будинку, я б розвернувся і пішов геть. Якщо люди з КСБ надто зайняті, навіщо їх ще додатково турбувати незрозумілими зустрічами.

Нарешті мене відвели до невеликого кабінету, де з цікавих речей був дубовий стіл і портрет короля Конона на стіні. На картині монарх був зображений голим до пояса. Він тримав у могутніх руках величезний дворучний меч, вага якого вигідно підкреслювала мускулатуру короля. Подібний портрет я бачив у кабінеті Єлизавети.

Портрет короля Конона (посилання на ілюстрацію)

- Ім'я, прізвище, рік та місце народження, а також адреса проживання? - запитала мене людина невизначеної зовнішності.

Ага, одразу до справи, подумав я і простяг йому своє запрошення, в якому була вказана ця інформація, три пункти з п'яти. Людина мовчки стала записувати їх до своєї папки.

- Так, а де народилися і скільки вам років? - ще раз повторив він запитання.

- Ви забули представитися, - відповів я йому.

Він холодно глянув на мене.

- Тут запитання буду ставити я.

Знайома фраза, саме так я говорив демонологу Квінту Лівію, коли притяг його до свого дому.

- Можливо, але відповідати на ці питання я не зобов'язаний.

На той час я вже вважав дурною ідеєю нормалізувати стосунки незрозуміло з ким у КСБ. Непримітна особа холодно і уважно дивилася на мене. Я також почав його уважно розглядати. Вік ближче до п'ятдесяти, худорлявий, не надто високий, невелика спорідненість до магії смерті, до третього рангу не дотягує.

- Ви, напевно, погано розумієте, де знаходитесь? - спитав він, коли йому набридло дивитися мені у вічі.

- Так, - легко погодився я, - поясніть мені, де я, хто ви, і навіщо мене сюди запросили.

Якщо цей тип зараз не відповість, то я просто піду. Мені буде цікаво подивитися, що він тоді робитиме.

- Я старший слідчий КСБ з особливо важливих справ, Маркус Цініат, - представився він і продовжив: - Ви тут, бо підозрюєтеся у викраденні людей.

- Яких людей? - насторожено перепитав я.

- А ви багатьох викрали, і мені треба уточнити яких саме? - саркастично спитав слідчий.

- Ні, я нікого не викрадав.

- Як щодо Квінта Лівія? Він стверджує, що ви утримували його проти його волі.

Ну що ж, я вжив заходів, щоб демонолог не зміг мене впізнати, не називав свого імені та приховав свою адресу. Але, схоже, він добре роздивився моє обличчя і дав його докладний опис. А далі КСБ знайшли мене за цим портретом. Тим більше вони мають мій опис ще з тих часів, коли тимерійські спецслужби підставили мене у вбивстві літньої пари. Навіть з огляду на цю обставину я був змушений відмітити, що КСБ добре зробило свою справу.

- Ви помиляєтеся, - відповів я. - Я не викрадав Квінта Лівія, а лише затримав. Цей маг застосував дуже сильне темне закляття посеред міста. Як всякий свідомий громадянин я був зобов'язаний відреагувати та з'ясувати всі обставини.

Я зробив невелику паузу і подивився прямо у вічі слідчому, а потім продовжив:

- І тільки-но я з'ясував, що Квінт Лівій використовував магію для самозахисту, а сам він співпрацює з КСБ і виконує замовлення короля, я його відпустив у цілості та безпеці, а ще повернув йому зброю.

Маркус Цініат невдоволено скривив губи.

- Це робота КСБ, а вас ніхто не просив туди лізти, - сказав він.

- Оскільки КСБ оперативно не відреагувало, тому мені самому довелося зробити це.

Якийсь час ми ще грали в гляділки, але я абсолютно не боявся цих звинувачень. Їх ще треба буде довести у суді. Що дуже сумнівно. Та й навряд чи демонолог піде на це. Витратити купу зусиль і часу, щоб що? Відігратися за десять хвилин страху, які він відчув, коли я його допитував? А як щодо вдячності мені за своє врятоване життя? Думаю, Квінт Лівій взагалі тут не до чого. Він просто докладно описав усі обставини замаху на його життя, а далі вже була особиста ініціатива людей із КСБ.

Нарешті, Маркусу Цініату набридло заглядати в мої зіниці.

- Добре, ми приймаємо ваше пояснення, - сказав він, - але це ще не все.

Він зробив паузу і похмуро додав:

- Ви також підозрюєтеся в нападі на дуже шановану людину та гостя нашої корони, маркіза де Тріарнона. Внаслідок якого він отримав серйозну шкоду здоров'ю.

- Не знаю, звідки у вас ця інформація, але вона абсолютно не вірна, - одразу ж відповів я. - Це маркіз напав на мене, а я був змушений боронитися.

Ось із маркізом було дещо складніше. Думаю, що цей пан цілком може подати на мене до суду. Виграти маркіз його не зможе, але зіпсувати мені нерви і витратити купу мого часу цілком здатний. Хоча, з іншого боку, навіщо це йому? На судовому процесі спливуть ті подробиці, які аристократ навряд чи захоче оприлюднити.

- Я хочу ознайомитися із заявою маркіза, - сказав я після невеликого роздуму.

- Маркіз де Тріарнон не подавав жодної заяви, - сказав слідчий.

- А хто подавав?

Маркус Цініат відповів після невеликої паузи:

- Ніхто не подавав.

Хм... А навіщо він тоді мені голову морочить, подумав я. Маркіз не вважає себе постраждалим і не шукає справедливості. Сенс КСБ тут щось робити. Ми трохи помовчали, і я запитав:

- Це все?

- Все, - погодився слідчий, - підпишіть тут і тут, і можете бути вільним.

Він мені простяг документ, який він заповнював під час нашої розмови. Я почав уважно читати, а потім повернув його.

- Ви спотворили сенс моїх відповідей. Я стверджував, що провів затримання, а ви все одно написали "провів викрадення з метою з'ясування обставин".

Маркус Цініат невдоволено скривився і сказав:

- Тоді вам доведеться почекати, поки сюди прийде писар і перепише протокол допиту, а мені вже треба йти.

- Тоді можете не турбувати себе, я нічого підписувати не буду, - відповів я, - у мене теж немає часу.

Слідчий холодно подивився мені в очі і з натиском сказав:

- Вам доведеться.

Я простяг Маркусові моє друге запрошення на королівську вечерю і дочекався поки він його прочитає, а потім сказав:

- Мені б не хотілося пояснювати королю, що я запізнився з вини такого собі Маркуса Цініата, який плутає слова, коли пише їх до протоколу. Але якщо ви мене затримаєте, то я змушений буду це зробити.

Не чекаючи на його відповідь, я встав з-за столу, забрав моє запрошення і пішов на вихід. Двері з кабінету та двері на КПП я відчинив за допомогою Магічного Щупа. Маг, який сидів на КПП, здивовано витріщив очі, бо вважав, що двері відчинити може тільки він. Все одно я вже показував цей фокус Єлизаветі. А зараз у мене не було жодного бажання чекати, поки мені дозволять піти.