Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Спати мені вже не хотілося, їсти теж. Просто лежав у абсолютній темряві і нічого не робив. Було трохи нудно. Мляві думки текли крізь мою свідомість без жодної мети.

Думав я про магічні ступені. Летиція Алегро, магеса та гладіатор, яка викликала мене на дуель, у приватній розмові зізналася, що отримала на мене анонімне замовлення. У листі вказувалося, що я маю п'ятий ступінь другого рангу темної магії. Дуже цікава деталь.

Магічні ранги це надто груба оцінка магічної сили, і тому римляни запровадили додатковий розподіл. У кожному ранзі було дев'ять магічних ступенів, перший найслабший, а дев'ятий найсильніший. Маг, який підійматися на ступень вище дев'ятого, потрапляв на перший ступень наступного рангу.

Для стихійних магів другого рангу можна намалювати приблизно таку таблицю характеристик:

1 ступінь - запас мани 50 Вогняних Куль або 0.5 об'єму мого Чорного Серця в початковому варіанті.

2 ступінь - 100 Вогняних Куль або 1.0 Чорного Серця

3 ступінь - 150 Вогняних Куль або 1.5 Чорного Серця

4 ступінь - 200 Вогняних Куль або 2.0 Чорного Серця

5 ступінь - 250 Вогняних Куль або 2.5 Чорного Серця

6 ступінь - 300 Вогняних Куль або 3.0 Чорного Серця

7 ступінь - 350 Вогняних Куль або 3.5 Чорного Серця

8 ступінь - 400 Вогняних Куль або 4.0 Чорного Серця

9 ступінь - 450 Вогняних Куль або 4.5 Чорного Серця

Маг першого ступеня першого рангу мав запас 500 Вогняних Куль і був у десять разів сильніший за мага першого ступеня другого рангу.

Магічна сила та здатність поповнювати запас мани зростали пропорційно обсягу магічної енергії. Виходило, що всі маги приблизно однаково відновлювали свій запас мани, за три - чотири дні, незалежно від рівня своєї сили.

Звичайно, були маги, які потребували цілий тиждень або навіть більше, а іншим вистачало проміжку часу менше ніж одну добу. Але що далі від норми в три з половиною дні у більший чи менший бік, то нижча ймовірність зустріти такого мага. Вчені мужі любили називати це явище нормальним розподілом магічної компенсації.

Можна подумати, що магам, які відновлювали свій запас менш ніж за одну добу, дуже пощастило. Але була й протилежна точка зору, яка стверджувала, що такі маги просто не розвинули свій об’єм мани до максимального значення. І за сприятливих обставин він міг бути більше ніж у сім разів.

Якщо підсумувати, то магічний ступінь був у дев'ять разів точнішим показником сили ніж ранг. Заслуга римлян була не в тому, щоб придумати цей поділ, а в тому, щоб створити просту та надійну методику для вимірювання магічного ступеня, і їм це вдалося.

Спочатку таку методику почали застосовувати військові для визначення сили стихійних магів. Виглядала вона приблизно так: бойовому магу вручали магічну паличку з відкаліброваним закляттям Вогняної Кулі. Він робив тридцять пострілів, якнайшвидше, потім у нього вимірювали пульс, порівнювали з пульсом до випробування, і на підставі цих параметрів: час іспиту, пульс "до" і пульс "після", обчислювали його магічний ступінь.

Маг третього рангу міг користуватися на випробуванні закляттям Вогненної Іскри, а маг першого рангу використовував закляття Вогненний Стовп. Щорічно бойові маги, які служили в римських легіонах, були змушені пройти цей тест і підтвердити свій магічний ступінь. Складати іспит можна було скільки завгодно разів, записували максимальний результат, від якого потім безпосередньо залежала платня.

Вищі маги в такі ігри вже не грали, вони мали індивідуальний контракт, їм достатньо було підтвердити, що вони відповідали своєму рангу. Може тут була й інша причина, наприклад, неможливість створити зброю з відкаліброваним закляттям вищого рангу.

Згодом римляни поширили цю систему на світлих та темних магів. Найважче було якось довести, що якесь світле закляття використовує таку ж кількість мани, як і стандартизована Вогняна Куля.

Були й інші аспекти. Наприклад, цивільний маг, який все життя заряджав енергією чарівні ліхтарі, показував гірші результати на цьому випробуванні, ніж бойовий маг. Приблизно на два ступені нижче, хоча вони й дорівнювали за обсягом мани. Все через те, що цивільний маг не звик до такого роду навантажень.

Але ця система спочатку створювалася для військових, і вона їх повністю влаштовувала. У магічній дуелі між цивільним та бойовим магом, другий мав значно більші шанси на перемогу. Отже, з погляду військових, було б справедливо привласнити йому більш високий магічний ступінь.

Якщо взяти мене, то ніхто і ніколи не вимірював мою магічну силу цим способом. То звідки у листі взялася ця цікава деталь? А відповідь була дуже простою, це я сам придумав, що маю п'ятий ступінь другого рангу. А потім ми разом із Кононом вказали цю інформацію у грамоті, з якою я приїхав до Риму.

Летиція Алегро знала мій ступень вже на другий день після мого приїзду. А грамоту я показав лише трьом людям. Це був охоронець на дверях до міської адміністрації, народний трибун Примус Аспер та квестор Корнелія Деціус.

Дівчину я виключив із кола підозрюваних після нашого спільного походу до склепу Помпонієв. Якби вона хотіла зірвати розслідування, то не стала б ризикувати, порушуючи закон, або спробувала вбити мене прямо в склепі. Залишався народний трибун та охоронець. Якби не останній, то я б підозрював виключно Примуса Аспера. Але охоронець все псував.

Наприклад, коли я вийшов із міської адміністрації, то на мене влаштували полювання вісім хлопців, причому вони не мали зброї. Який сенс нападати беззбройним натовпом на збройного мага? Охоронець на дверях бачив, що я при зброї, а Примус Аспер цю зброю в мене забрав. Можна зробити висновок – це народний трибун організував замах на мене, доки я розмовляв із Корнелією.

Але, на цю подію можна глянути і з іншої точки зору. Охоронець побачив мене та одразу доповів моїм таємничим ворогам, а ті організували засідку. Їхні люди були беззбройні, щоб не порушувати закон і не викликати підозри. Вони повинні були побити мене, природно, я став би чинити опір і підстрелив одного чи двох нападників. Ними спеціально жертвували, щоб мене засадити у карцер. Можливо навіть у цей самий, де я зараз лежу.

Охоронець плутав усі мої логічні висновки.