Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Я витяг з комірчини Айгора матрац і заніс туди міцний дубовий стілець з моєї лабораторії для бранця, і такий самий стілець з кухні приніс для себе. Моя душа несхвально стежила за цими діями, але так нічого й не сказала. Я мав досить сумнівне виправдання для того, що я планував зробити далі.

Темний маг, якого я збирався допитати з психологічним, а може навіть з фізичним тиском, не був безневинною жертвою. Він убив більше людей, аніж ті двоє вбивць разом узяті. Саме собою це нічого не доводить і ніяк мене не виправдовує. Я теж небезгрішний, і руки у мене майже по лікоть в крові, якщо говорити образно.

Може виникнути питання, яким надприродним чином я дізнався, скільки людей порішив демонолог? На це досить складне питання є проста відповідь, визначив за допомогою Магічного Зору. Ще в Тімерії, коли я розмовляв зі стародавнім живим мерцем Девавратою Грізним, я був вражений його містичною здатністю визначати кількість убитих людей.

Багато міркував над цим, аналізував, дивився на свою ауру та ауру інших людей, і нарешті зрозумів, що з моєю силою відчувати темряву, я теж так можу. Річ у тому, що коли людина має намір вбити і робить конкретні дії для цього, в аурі вбивці залишається ледь помітний темний слід. За такими мітками можна вести вже конкретний підрахунок.

Звичайно, далеко не кожне вбивство залишає особливий слід. Нещасний випадок, або коли людина не знає, що її дії призвели до смерті, не залишають його. Тут потрібний вольовий намір вбити і конкретні дії, що заподіяли смерть.

Поки я ще не можу впевнено говорити про всяких маніяків, для яких убити людину простіше, ніж випити склянку води. Можливо там теж є сліди, але дуже слабкі, які можна помітити тільки після тривалого вивчення аури, і це якщо вбивця усвідомлює, що він скоїв.

Коли комірчина була готова, я приніс туди демонолога, посадив його та застебнув йому руки за спинкою стільця антимагічними кайданками. Ці пристосування я спеціально зробив для Алісії, коли їздив за нею в Тімерію. Заготівля купувалася в лавці для любовних втіх і була оббита рожевим хутром, що зараз мене трохи бентежило, хоча бранець не міг цього бачити.

До речі, говорячи про наручники, звичайні антимагічні артефакти: кайдани, нашийники і так далі, ще та гидота. При спробі створити магічні потоки, вони каламутять ауру чаклуна. Сам маг почувається дуже погано, немов отруєний. Його мучить слабкість, запаморочення, нудота та інші неприємні речі.

Проте, мої наручники вдалося зробити без жодних негативних ефектів. Вони просто відрізали можливість користуватися магічною енергією. Кілька разів Алісія спробувала їх на собі під час наших дорослих розваг. Іноді їй хотілося відчути себе абсолютно безпорадною. А саме це відчуває сильний маг, раптово позбавлений можливості чаклувати і розпоряджатися магією. Він почуває себе слабким та вразливим, майже голим.

Вольовим зусиллям я прогнав думки про мою дівчину, зараз не час і не місце. Після чого розвіяв сонне закляття, і демонолог почав приходити до тями. Він довго і безглуздо моргав, нарешті, його погляд сфокусувався, і він став здивовано розглядати комірчину Айгора. Але тут нічого не було варте уваги. Невелика темна кімнатка без вікон. Стіни оббиті мореними дошками, які ледве освітлювалися єдиним джерелом світла, розташованим у мене за спиною. Сам я сидів навпроти мага, на такому ж стільці, як і він.

- Де я, і хто ви? - спокійно спитав демонолог, коли більш-менш розібрався у ситуації.

Питання було поставлене тихим тоном, без натиску, але я раптово відчув, що мені доведеться спілкуватися із вольовою людиною.

- Тут запитання буду ставити я, - таким же тоном, без натиску і погрози, сказав я, - а коли ви на них відповісте, я вас відпущу, цілим і неушкодженим. Я обіцяю це вам.

Останню фразу я виділив голосом. На обличчі мага з'явилася слабка посмішка.

- А що буде, якщо я відмовлюся? - іронічно спитав демонолог.

- Навіщо це вам? - одразу парирував я, - у наш час, коли будь-який дурень може дістати Зілля Правди, мовчати стало безглуздо.

Маг примружився і уважно подивився на мене, намагаючись побачити моє обличчя приховане тінню.

- По-перше, будь-який дурень не зможе, - трохи глузливо зауважив демонолог, - вам потрібно переконати мене, що воно у вас є.

Він трохи помовчав і потім додав:

- А по-друге, Зілля Правди не дає стовідсоткової гарантії, коли його застосовують проти сильних магів.

Ага, я теж подумки посміхнувся, сам він тільки другого рангу, навіть до першого не дотягує, а вважає себе сильним чаклуном. Я трохи нахилився вперед і відповів:

- Зілля Правди у мене є, навіть не сумнівайтесь.

Потім я підвівся зі стільця, підійшов до бранця, нахилився до його обличчя і тихим голосом додав:

- І для вас буде значно краще, якщо воно діє на вас.

У цю фразу я вклав достатню кількість магії темряви. Достатню для того, щоб у мого гостя полізли очі на лоб, обличчя перекосило від гримаси жаху, і на лобі виступили великі краплі холодного поту. Я неквапом сів на місце, дав кілька секунд демонологові оговтатись і сказав тоном, що не чекає заперечень:

- Ваше ім'я та рід занять.

Маг ще деякий час мовчав, задумливо дивлячись у нікуди, потім коротко зітхнув і почав відповідати:

- Квінт Лівій, член гільдії демонологів, другий ранг.