Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Наступного ранку я розповів Корнелії про присутність у місті небезпечної розумної нежиті та про своє припущення, що саме вони замішані у серійних вбивствах. Корнелія Деціус уважно мене вислухала і похмуро відповіла:

- Звучить дивно і трохи казково. Проте ми не будемо нехтувати вашою ідеєю. Зараз я віддам розпорядження скласти список пустих особняків у нашому місті.

Вона трохи замислилась і додала:

- До речі, я маю ще більш фантастичну версію, яку ми перевіримо в першу чергу.

- Що за версія? - трохи здивовано перепитав я.

- Неподалік міста знаходяться володіння чималого латифундиста Адріано Гаспаро. Це дуже багата людина, власник великих виноградників. До мене дійшли дивні чутки, що він тримає у своєму маєтку загадкову птицю з людським обличчям.

Корнелія зробила паузу і подивилася на мене, очікуючи побачити мою реакцію, я терпляче чекав на продовження.

- Але це не все. Нещодавно ми отримали анонімний донос, в якому стверджується, що Адріано Гаспаро годує цього птаха людським м'ясом, - продовжувала говорити квестор. - Раніше я не стала б займатися такою нісенітницею. Але ваші свідчення про крилатого вбивцю змусили мене передумати. Зараз ми поїдемо та перевіримо цю інформацію.

Для Корнелії підготували її двоколісний екіпаж, і через деякий час ми вже їхали заміською дорогою в передмісті Риму. З ранку було ще досить прохолодно, але сонце невблаганно підійматися вгору небосхилом, і температура повітря стрімко наближалася до літньої.

- Ми їдемо туди одні без жодного супроводу? - уточнив я, - до ймовірного серійного вбивці?

- Я трохи знайома з цим Гаспаро, - відповіла квестор, - мені він здався порядною людиною, і я не вірю в його причетність до викрадення людей.

Вона зробила паузу і злегка підігнала віжками нашого коня, який почав задивлятися на молоду зелену травичку, що росте на узбіччі дороги.

- Якщо мені щось здасться підозрілим у розмові з Гаспаро, то я викличу з Риму кінний загін сил швидкого реагування з ордером на його арешт.

Корнелія показала на магічний медальйон у себе на поясі і додала:

- Для таких випадків трибун Примус Аспер виділив мені в підпорядкування двадцять осіб. Але я не хочу підіймати шум завчасно, спираючись виключно на ідіотські доноси.

Уздовж дороги потяглися великі виноградники, висаджені на схилах невеликих пагорбів, і я почав підозрювати, що ми скоро приїдемо. Так воно й виявилося, нам знадобилося ще хвилин сорок, щоб дістатися до маєтку.

Це був великий одноповерховий будинок, без жодних захисних споруд, відкритий з усіх боків. Часи, коли варвари загрожували Риму, були в далекому минулому, і сучасні жителі вже не витрачали час і кошти на непотрібні будівлі. Господарські приміщення були на задньому дворі, розташованому з іншого боку головного будинку.

Коли ми представилися, до нас вийшов сам господар маєтку Адріано Гаспаро. Це була людина середнього віку, досить приємної зовнішності, але виглядав він пригніченим і навіть трохи переляканим. Ми ще не почали допит, а я вже став його підозрювати. Корнелія, навпаки, не поспішала робити висновки та викликати допомогу. Ми зайшли до просторого кабінету і, залишившись одні, озвучили мету нашого візиту.

- Ми приїхали перевірити, чи не тримаєте ви тут дивну істоту, якогось птаха з людським обличчям? - прямо запитала Корнелія пильно дивлячись у вічі Адріано.

Хазяїн маєтку став блідим і знесилено сів за свій робочий стіл.

- Це правда, - тихо сказав він і додав, - я зберігаю це в найсуворішій таємниці.

- А годуєте ви його людським м'ясом? - не змінюючи тон продовжила питати Корнелія.

Адріано швидко заморгав очима і здивовано глянув на квестора.

- Ні, звідки ви це взяли? - здивовано перепитав він.

- Є у нас така інформація, - нейтрально відповіла Корнелія, - не могли б ви пояснити нам, що з цього правда, а що вигадка, і як це сталося.

Адріано Гаспаро дістав зі столу почату пляшку з міцним вином, налив у склянку і випив її одним махом, а потім схаменувся і запропонував нам. Ми з Корнелією ввічливо відмовилися і, не чекаючи на запрошення господаря, сіли на вільні стільці поряд з його столом.

- Це сталося понад два місяці тому, - почав розповідати Гаспаро, - у нас почалася пожежа, спалахнула стайня.

Він ще раз налив собі вина і знову випив, а потім продовжив:

- Моя дружина кинулася рятувати свого улюбленого коня і забігла в будівлю, що палала. На нещастя стайня обвалилася, і вона опинилася у вогні під уламками. Фернандо, мій друг, стихійний маг зміг упоратися з полум'ям та загасити вогонь. Ми витягли її, але вона сильно обгоріла і вже не подавала ознак життя.

Хазяїн маєтку замовк, тупо дивлячись у простір перед собою.

- Я послав до Риму за цілителем, хоча розумів, навряд чи хтось встигне приїхати і врятувати її, - продовжив говорити Гаспаро. - Але незабаром на порозі мого будинку з'явився дивний чоловік. Він сказав, що є вправним цілителем, і тільки він зможе врятувати життя моїй дружині. Я віддав йому бездиханне тіло.

- Як його звали, і як він виглядав? - зацікавлено запитала Корнелія.

- Він був дуже високим, на ньому був довгий плащ, що приховував його постать, а на його обличчі була маска. Свого імені він не назвав.

Корнелія здивовано перепитала:

- Тобто ви віддали свою дружину незрозуміло комусь, навіть не бачачи його обличчя і не знаючи імені?

- Я був у страшному розпачі, бо розумів, що моя дружина вже практично мертва, а ця людина говорила дуже впевнено. Я б не заперечував, навіть якби помітив роги у нього на голові.

Адріано Гаспаро втретє налив собі вина і знову випив. Його погляд затуманився і далі він почав говорити більш байдуже:

- Через чотири дні ця людина знову з'явилася в нашому маєтку, і в його руках був величезний птах з дивною головою. Коли я придивився, то з жахом зрозумів, що то голова моєї дружини.

Хазяїн маєтку замовк, схоже він закінчив свою історію.

- Як цей дивний цілитель діставався сюди? У нього була карета, чи він був верхи на коні? - сухо, по-діловому спитала Корнелія.

- Не знаю, - тупо відповів Гаспаро, - він просто виникав тут як демон з порталу, ніхто не бачив, як він сюди приїжджав.

Ми трохи помовчали, нарешті Корнелія ще раз запитала:

- Ми можемо поговорити із вашою дружиною?

- Можете, але вона нічого не каже, за винятком однієї фрази, - криво посміхнувся Гаспаро.

Ми втрьох вийшли з головного будинку, зайшли на заднє подвір'я та підійшли до невеликого дерев'яного будиночка, який був збудований зовсім недавно, якщо судити по свіжих дошках. Гаспаро ключем відчинив двері і пустив нас усередину. Невелике приміщення мало земляну підлогу, а його стіни були оббиті соломою. Я вже бачив подібну оббивку в будинках, де утримували буйно навіжених, щоб вони не могли покалічити себе при ударах об стіни.

У центрі приміщення сидів величезний птах, який не поступається розмірами римському орлу. Класифікувати його вид було досить складно. У нього була людська голова, повністю без волосся. Вона сильно обгоріла і була вся в страшних шрамах. Птах дивився на нас скаженим поглядом.

- Убийте мене! - сказав він дивним скрипучим голосом після невеликої паузи.

Коли ми вийшли з будівлі, Корнелія пильно подивилася в погаслі очі Гаспаро і суворо наказала:

- Ви повинні протягом тижня приїхати до нас в управління і під Зіллям Правди повторити вашу розповідь. Інакше ми вважатимемо, що ви нам збрехали.

- Звичайно, я зроблю це, - погодився Гаспаро, - і навіть сплачую вартість зілля.

Назад до Риму ми їхали мовчки. Корнелія хмурилася. Нарешті вона сказала:

- Використовувати людей для створення химер заборонено римськими законами. Але якщо Гаспаро говорить правду, то в його діях немає складу злочину.

Вона стиснула зуби і додала:

- Я б із задоволенням поспілкувалася з цим загадковим цілителем.

- Схоже, він чудово обізнаний з незаконною стороною своєї діяльності, і з самого початку вжив заходів, щоб його не впізнали, - додав я, щоб підтримати розмову.