Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Коли ми повернулися до міської адміністрації, там почався справжній переполох, але десь за півтори години все вщухло. Після серії швидких допитів Корнелія відпустила всіх вояк, яких ми затримали, на всі на чотири сторони.

- Схоже, це безглузда випадковість, - прокоментувала вона, - а я не хочу сваритися з військовими, у нас і так з ними натягнуті стосунки. Крім того, формально легіонери знаходяться поза нашою юрисдикцією.

Сама квестор стала виглядати бадьорою та енергійною. Думаю, це почав діяти на повну силу препарат, який я дав їй після бійки. Я тихенько поцікавився у дівчини, до якого військового підрозділу належали солдати, які брали участь у дорожній пригоді. Виявилося, що вони були легіонерами із четвертої когорти Латинського Легіону. Отже, тепер стало безглуздим підозрювати, що вони діяли за вказівкою Сервія Сіліуса, римського офіцера, з яким я мав конфлікт у перший день мого приїзду.

Вже вечоріло, і я хотів повернутися до себе в готель, але повна сил Корнелія раптово запропонувала мені ще одну справу. Виявляється, повернувся наш службовець з державного архіву - табуларію. Окрім списку порожніх особняків він доставив квестору послання від однієї впливової особи.

- З нами хоче зустрітися Гай Северус, - сказала Корнелія.

- І хто це? - уточнив я без жодного ентузіазму.

До цього часу я вже втомився постійно спілкуватися з людьми і хотів трохи побути наодинці.

- Загадкова особистість. Мало хто бачив його наживо, - бадьоро почала розповідати Корнелія, - кажуть, у нього якась алергія на сонячне світло. Але його ім'я досить відоме. Гай Северус піклується дитячими будинками, займається різною благодійною діяльністю, організував пункти роздачі безплатного хліба незаможним. Він дуже багатий, але достеменно невідомо звідки взявся його достаток.

Вона зробила паузу, подивилася на моє не дуже задоволене обличчя і додала:

- А втім, запрошують лише мене. Ваша присутність там зовсім не обов'язкова.

Мене зацікавила фраза Корнелії про дивну алергію на сонячне світло. А чи може цей меценат, ну суто випадково, бути одним із Дітей Ночі, роздумував я.

- Може, - коротко підтвердило моє мертве серце.

- Думаю, нам краще піти разом, - одразу відповів я Корнелії і запитав: - Коли він хоче бачити нас?

- Будь-якого дня після заходу сонця, - сказала квестор, - я думаю йти прямо сьогодні, навіщо відкладати.

- Сьогодні так сьогодні, - погодився я, - але, про всяк випадок, повідомте когось, що ми туди збираємося.

Корнелія дивно глянула на мене, а потім заявила:

- Неодмінно, я навіть повідомлю про це свого прямого начальника Примуса Аспера.

- То навіщо нас хочуть бачити? - задав я головне питання, після невеликої паузи.

За цих слів Корнелія вдоволено усміхнулася, начебто їй пообіцяли там солодких тістечок. Цю дивну реакцію дівчини можна пояснити дією цілющого препарату.

- А ось це найцікавіше, - весело пояснила вона, - він хоче повідомити нам важливу інформацію про серійного маніяка на прізвисько М'ясник.

Ми залишили будинок міської адміністрації та прогулялися вечірнім містом. Комендантська година ще не набула чинності, і можна було побачити безліч людей, які поспішають завершити свої справи до заходу сонця. Коли небесне світило закотилося за один із пагорбів, від того потяглася гігантська тінь, що плавно перейшла у ніч. Ми підійшли до великого кам'яного будинку. Ця будівля зовсім не виділялася серед других таких самих кам'яних будівель, й іншого разу я міг би спокійно пройти мимо і не звернути на неї жодної уваги. Але зараз моє чуття живих мерців підказало, що ми прийшли точно за адресою.

Зустріла нас звичайна дівчина, звичайна у сенсі жива. А ось зовнішність у неї була яскравою. Дівчина була дуже смаглявою, одягненою в коротку грецьку туніку, що дозволяла побачити стрункі стегна і помилуватися її точеними ікрами. На гладко поголеній потилиці у дівчини можна було розрізнити татуювання невідомого мені ієрогліфа.

Служниця провела нас через головний зал, підлога якого була прикрашена майстерною мозаїкою. На ній було зображено двобій героя Тесея з монстром Мінотавром, наполовину людиною, наполовину биком. Виходячи з художньої композиції, монстр відчутно вигравав у героя за очками, хоча це й суперечило класичному міфу.

Далі ми зайшли до затишної кімнати без вікон. Вона освітлювалася магічними світильниками, що давали м'яке світло з червонуватим відтінком. Майже весь простір кімнати займав трикліній - три римські ложі для трапез, розміщених у вигляді букви "П". Перед кожним був маленький столик з вином і фруктами, а поруч стояв розпалений кальян з пахощами.

Римляни та греки часто використовували такі ложа для проведення симпозіумів та дружніх бесід. Але мені здавалося досить незручним одночасно лежати на боці і при цьому ще й говорити чи їсти. Напевно, це справа звички.

- Проходьте, влаштовуйтеся, - привітно сказав господар кімнати, який уже лежав на такому клінії.

Дівчина, яка нас привела, безмовно вийшла і зачинила за собою масивні двері, оббиті бронзою. Ми з моєю напарницею мовчки лягли на вільні місця.

- Мабуть, ви і є Гай Северус? - ввічливо поцікавилася Корнелія.

- Цілком вірно, - усміхнувся господар будинку.

- То навіщо ви хотіли бачити нас? - продовжила питати квестор.

- Я все вам зараз поясню, - знову посміхнувся Гай Северус і вказав на страви і кальяни.

Корнелія і я чемно затяглися з кальянних трубок. Дівчина також спробувала трохи винограду, що лежав у вазі на столі.

- Перш ніж розпочати нашу розмову, дозвольте запитати, кого ви бачите перед собою? - загадково спитав Северус.

Це питання спантеличило Корнелію, яка з нерозумінням подивилася спочатку на господаря будинку, а потім на мене.

- Думаю, це питання поставлене для того, щоб дізнатися, чи розуміємо ми, що розмовляємо з вампіром, - пояснив я квестору.

Дівчина миттєво напружилася, але страху в її аурі не було.

- Браво, - знову посміхнувся Северус, але вже без добродушності, - що мене видає?

Це питання він поставив особисто мені. Звичайно, всієї правди я не став йому розповідати, навіщо це мені треба? Але дав деякі пояснення:

- Очевидно, вас приховує темне закляття. Завдяки якому маги з розвиненим чуттям виявлять у вас спорідненість з темрявою, але не зрозуміють, що перед ними живий мрець. Але тут магія зовсім не потрібна. Достатньо знати про вашу алергію на сонячне світло та...

Тут я зробив театральну паузу, затягнувся з кальяну, а потім продовжив:

- Та вже зустрічати істот подібних до вас. У вас у всіх досить схожа зовнішність: стрункі, бліді, з правильними та красивими рисами обличчя, всі як на підбір.

Хазяїн уже не посміхався, а уважно слухав мене.

- Дуже добре, - сказав він, коли я закінчив, - а тепер до діла. Вчора пропало троє моїх побратимів, а ще хтось вдерся в їхній особняк. Сьогодні я дізнався, що людина з вашого управління робить виписки по іншим нашим маєткам.

Тепер він зробив паузу і затягнувся з кальяну, що трохи здивувало мене. Навіщо цей маскарад? Можу заприсягтися, що він абсолютно нічого не відчуває.

- Я знаю, ви розслідуєте вбивства, які скоїв М'ясник, - продовжив говорити носферату, - можу припустити, що ви взяли невірний слід. Ні я, ні хтось інший із Дітей Ночі не причетний до цих злочинів. І я вам даю слово, що це правда. Наслідки цих злочинів нам лише шкодять.

Чудово, подумав я, залишилося тепер вірити на слово ворогам людського роду.

- Пропоную угоду, - знову сказав вампір, - я забуваю про загибель моїх родичів, а ви припиняєте нас переслідувати. Натомість я розповім вам про М'ясника. Моя інформація буде дуже корисною для вас.

Хазяїн дома пильно подивився на мене, а потім на Корнелію. Дівчина лежала в напруженій позі, поклавши руку на руків'я своєї магічної зброї.

- І так, якою буде ваша відповідь? - запитав Гай Северус.

Корнелія облизала пересохлі губи і вже зібралася щось сказати, але я перебив її і твердо відповів сам:

- Наша відповідь ні.

У кімнаті повисла напружена пауза.

- Але чому? - щиро здивувався носферату. - Ми всі тільки виграємо від цієї угоди.

Ось артист, так майстерно зображує щирість, подумав я і сказав:

- Давайте перевіримо вашу чесність. Дайте мені правдиву відповідь на одне просте питання. Ви піклуєтесь дитячими будинками, скільки дітей ви губите, щоб угамувати свій голод?

Хазяїн дому різко встав зі свого ложа. Ми одночасно піднялися з ним. Погляд носферату став порожнім, а з його обличчя зникли всі емоції.

- Я відповім на ваше запитання, - байдуже сказав мрець, - якби не наші дитячі будинки, то їхні вихованці загинули від голоду чи хвороб. Навіть якби вони вижили, то стали б злочинцями. Адже ніхто не навчить їх професії, і у них не буде іншого вибору. Так, ми використовуємо деяких дітей для своїх цілей, але це набагато менше одного відсотка.

- Виходить, усі виграють від нашої угоди? - серйозно перепитав я. - Ви отримаєте недоторканність від закону, ми отримаємо важливу інформацію, громадяни Риму отримають безпеку на вулицях, а діти знайдуть сите дитинство. Усі виграють, усі крім однієї дитини зі ста?

- Так, - коротко відповів носферату.

- Ні, - повторив я, - наша відповідь ні.

Посмішка знову повернулася на обличчя Гая Северуса.

- На жаль, це не те, на що я розраховував, коли запрошував вас сюди, - задумливо сказав вампір, - але я зможу прийняти вашу відповідь. Мало того, я повідомлю вам деяку інформацію про М'ясника і навіть дозволю піти звідси.

Він перестав усміхатися і холодно зміряв нас поглядом, а потім продовжив:

- М'ясника можна зустріти на старому патриціанському цвинтарі. Вночі, раз на місяць, першого числа він з'являється там.

Далі господар будинку підійшов до стіни і натиснув потаємний важіль. Частина підлоги, що знаходилася по центру кімнати всередині нашого триклінія, упала вниз, і там утворилася темна квадратна діра.

- Не бійтеся, там не дуже високо, - пояснив Северус

- Що це? - насторожено спитала Корнелія.

- Ваш єдиний вихід звідси, - відповів господар будинку, - двері, через які ви зайшли, надійно замкнені з іншого боку, і всієї вашої магії не вистачить, щоб знищити їх. А це вхід до лабіринту, з нього можна вийти та залишити мій будинок. Якщо вам вдасться це зробити, значить боги прихильні до вас, і я дозволю цьому статися.

Корнелія Деціус витягла магічну зброю і направила її в груди Северуса.

- Навіщо нам грати у твої безглузді ігри, якщо ми можемо відстрілити тобі голову?

- На це є дві причини, - знову посміхнувся вампір, - перша - мій рівень сили набагато вищий за ваш, і я легко можу вас вбити. Хочете жити, просто біжіть. А ось і друга причина.

З цими словами Северус підійшов до іншої стіни і відкрив складну ширму. За якою виявилася ще одна кімната, набагато менша за нашу, але теж без вікон і дверей, освітлена червоним світлом магічних свічок. У центрі цієї кімнати сидів навколішки справжній монстр.

Некрохимера, створена з різних шматків людських тіл, зростом не менше трьох метрів. Замість голови у нього була бичача морда з двома неоднаковими рогами, а замість очей - порожні очниці. Цей мінотавр зовсім не був схожим на того м'язистого стрункого хлопця, якого зобразив невідомий художник на мозаїці в центральному холі. Це була істота із нічних кошмарів. Чудовисько неквапливо піднялося і майже дістало довшим рогом високу стелю кімнати.

Мінотавр (посилання на ілюстрацію)

Я давно знав про його присутність, моє чуття виявило цю тварюку ще на підході до будинку, а ось для Корнелії це виявилося справжнім шоком. Вона негайно перевела зброю на монстра і приготувалася стріляти.

- ПРИПИНИТИ! - наказав вампір.

У його голосі була сила пітьми, яка зламала рішучість дівчини. Корнелія завмерла на місці з переляканим і розгубленим поглядом.

- Ви тільки розлютите його, - звичайним тоном пояснив Гай Северус, - я використовую мого звіра для страти вампірів, які сильно порушили наші звичаї, і повірте мені, він легко може розправитися з істотами, набагато сильнішими за вас.

Чудово, подумав я, а давай перевіримо його у ділі. Підкоряючись моїй волі, мінотавр підійшов ззаду до господаря будинку. Той з подивом обернувся, і в цей момент чудовисько схопило вампіра величезними потворними руками. Поки Северус намагався збагнути, що відбувається, монстр відкусив йому голову.

Проте господар будинку не був простим живим мерцем, такі пошкодження було для нього не критичними. Прямо з шиї вампіра виросла друга голова, менша за першу і схожа на голову кобри. Водночас з його спини виросли чотири павучі лапи з великими кігтями на кінцях. Вони стали шалено різати морду мінотавра, намагаючись видряпати порожні очниці.

Безглуздо, підсумував я. Хазяїн маєтку бореться з монстром, як із живою істотою, хоча чудово знає, що це не так. Мерцеві зір не потрібний, він дивиться за допомогою темної магії. Чудовисько ніяк не відреагувало на розірвані очниці і стало пащею відривати павучі лапи, а потім хижо пожирати їх.

Монстр і господар будинку були приблизно рівними за магічною силою. Але в цьому поєдинку я б поставив на перемогу некрохимери. Втративши першу голову, Северус опинився в дуже невигідному становищі та значно просів по мані, хоч і зміг уникнути повного розгрому.

Корнелія Деціус відійшла від психічної атаки і відкрила вогонь по монстрах, що завзято боролися. Вона безперервно палила Вогняними Кулями в живих мерців. Жар від її пострілів швидко підпалив усі горючі предмети в кімнаті. Почалася сильна пожежа.

Не чекаючи поки вогонь дістанеться нас, я підійшов до замкнених вхідних дверей і зсунув масивний засув з іншого боку, використовуючи свій Магічний Щуп. Вихід став вільним. Тим часом монстри, охоплені полум'ям, продовжували люто битися і випадково провалилися в яму, що знаходилась по центру кімнати.

Корнелія вискочила за мною з вогню до загальної зали. Вона важко дихала, чоло її було залито потом від своїх зусиль і сильного жару.

- Думаю, на сьогодні ми вже закінчили зі світськими візитами, - нейтрально сказав я їй, - пропоную розійтися по домах.

- Добре, - відповіла Корнелія, - але спочатку я викличу пожежну команду, буде зовсім погано, якщо через мене згорять сусідні будинки.