Бій у Храмі Істини

Дана пошукала очима Ширша.

— Тарантул втік. Мене злякався, — Гриф зробив кілька неприємно гучних кроків. Дана відмітила про себе, що якби Ширш тікав, теж би було чутно.

— Найсильніший люфаун у Великім Лузі, Темних Горах і навіть у Пустці —  я, ваш король!  — Анж розвів руками, мовляв, що поробиш,  це так.

Хор фиркнув:

— Сумніваюсь!

— Можу довести! — Гриф видав короткий звук, схожий на свист, і розтягнув губи в зухвалій усмішці.

В суміжній залі роздався тупіт. Через хвильку з'явились... Миші! Восьмеро. І Ася! В біло-рожевому платті, з завитим волоссям, і ... фіолетовим синяком під оком. Хор стиснув кулаки, Дана інстинктивно пригорнулась до нього.

Миші в тілі людей гидко усміхались і ще гидше боялись Асі.

— Як бачите, я перестрахувався, — весело сказав Гриф. —  Давайте книгу по-доброму.

— Нізащо. Гримуар вже почав діяти! — голос Хора звучав спокійно і навіть переможно.

Дана оглянулась. Карта на стіні стала виразнішою, набула рельєфів, то там, то там світилась  зірочка, до неї з  Гримуару летіла іскра, то зеленава, то золотиста, то блакитна. Так красиво!

— Не вражає. У затемненій Холодній Вежі це виглядає значно привабливіше, от побачиш, Дано. Просто візьми книгу і принеси мені, — голос Грифа набув нового тембру, хижого, неначе він втрачає терпець. —  Ти ж уже вмієш це робити.

Дана не зрушила з місця.

— Асю, візьми книгу ти.  З помічниками!

Миші перекинулись в магічну форму, стали у два рази вищими, значно масивнішими за Асю, котра  слухняно рушила до Стіни Знань. Монстри теж потупотіли.

— Приймаємо магічну форму, рахую до трьох,  — тихо зронив Хор. — Раз, два, ...три!

Дана перекинулась  майже одночасно з Хором, струснулась. Упіймала захоплений оцінювальний погляд Анжа. Він дивився на неї,  як на необ'їжджену кобилку. Дана зло фиркнула. Миші сахнулись назад, одна наступила Асі на ногу. Ася пронизливо нявкнула, підскочила і, миттєво відростивши кігті, полоснула незграбу по шиї! 

...На одного монстра стало менше.

"Оце-то кігтики!" — майже захоплено подумала Дана і відмітила, що вже зовсім байдуже до того, що біля зваленої Миші розповзалась чорна калюжа.

Інші  монстри метнулись від Асі,  та зупинились, тріпонулись, мов на невидимих повідцях.

—  Асю, що ти твориш? — досадливо прикрив очі Гриф.

— Перепрошую, ваша величносте, — промуркотіла Ася і перекинулась у магічну форму.

Нічого собі!!! Навіть так їй  вдавалось зберегти грацію та  красу!  Кішка повернула голову до Мишей і знову нявкнула, вказуючи кивком голови на Стіну Знань. Вони рушили.

Гриф криво усміхнувся, підійшов до вікна.

— Все в павутинні, який жах, — глянув одним оком на Дану, немов хизуючись, підкинув у руці червоний камінь,  направив його на вікно, — і  павутиння спалахнуло вогнем!

Едель тим часом  по стіні пробиратись до виходу, однак звалилась з ніг та так і залишилась лежати. До Хора підібралась перша Миша, зав'язався бій.

Дана тулилась  до стіни з Гримуаром.

А у вікно один за одним почали влітати Ворони. Засмерділо пір'ям, потом. Через те, що стеля обмежувала висоту, Хор не міг  покінчити з Мишами одним ударом. Миші не спішили, було видно, що боялися Сокола; та Кішки боялись більше. Вона  теж підбиралась до Гримуару. Дана стала на її шляху.

— Геть з дороги, селючко! Дай забрати Гримуар, і залишишся жива!

— Сама забирайся! Місце Гримуара — тут, у Храмі Істини!

Ася миттєво схопила Дану лапкою небачених розмірів.  З лапки блиснули  шабельки кігтиків, такі гострі, що майже не заболіло, коли вп'ялись у бік. Потекла кров, липка і тепла. Дана здивовано глянула в зелені очі Кішки. Чомусь думала, Ася її просто м'яко відтрутить, тому не захищалась, лише намагалась встояти на ногах. Але помилялась: в очах Кішки прочитала справжню жорстокість.  Асі було байдуже, що вони знайомі, мало того, вона цілилась в жіночі органи! Безпринципна тварина! Дана щосили врізала крилом прямо  в злорадно піднятий кутик губ, Кішка відлетіла і знову напала. Кігті вдарились об кігті, погляди схрестились. Дана сильніша, але Ася проворніша, ударом лапи поцілила у інший бік, та, на щастя, кігті пройшли неглибоко і замість крові на землю посипалась земля. Чия — не гадала,  полоснула кігтями по нозі. До крові! Червоної — по білій шерсті. Так тобі!

Ася ахнула, розізлилась, кинулась на Дану... То була земля Звіробою. Ася зупинилась і  ахнула ще раз: несподіваний Роб, що постав перед Даною, був несподівано прекрасним та невинним. Час неначе сповільнив ходу. Дана закрила долонею рану, з якої текла кров,  повернула голову до Хора, котрий відбивався одночасно від Мишей і Воронів; побачила, як Гриф відлітає з вікна, як Едель рачкує туди, звідки виповзає Ширш.

Повернула голову до  Роба: він і Ася все ще дивилися один на одного. Роб відмер  перший,  прошепотів щось і помістив Асю в простий трав'яний кокон.

— Не хвилюйся, вона звідти не вибереться, —  похмуро і якось гірко кинув Роб, оголив меча, метнувся допомагати Хору. Здавалося, люфлор оскаженів.

Дана спустилась по стіні біля Гримуару. Зал Знань наповнився криками, стогонами, тілами, забруднився калюжами крові. Рана немилосердно боліла.

"О, Іскрице, допоможи!"

Зовсім близько на карті засвітилась зірка, Гримуар послав їй тонкий зелений промінчик

"Слід негайно підлікувати рану, я ж умію!" — осяяло Дану.

І замість безцільно триматися за бік і стікати кров'ю, вона провела долонею, зцілюючи саму себе. Ворона, що кинувся до неї, просто відбила крилом, не перебиваючи свого заняття, він відлетів аж до стіни. Ширш його добив кігтем третьої чи четвертої лапи. Один з Тарантулів  метав шерстинки — колючки у Воронів з вікна, інший, що вже втратив пів лапи‐руки, все ще продовжував битися.

Незабаром від кігтя Хора упала на землю остання Миша.

Дана полегшено зітхнула, Ширш з друзями та Роб легко перемагали Воронів. Котрийсь з Тарантулів знову заволік павутиною вікно.

Роб кинувся до свого трав'яного кокона, знищив.

Ася задихалася.

— Зціли її. Зціли, а то помре! — розпачливо попросив Роб, падаючи на коліна, що зовсім недоречно в цій ситуації.

Дана була зла на Асю. За те, що так глибоко її "дряпнула".  Вона тільки лиш закінчила своє зцілення, рана щезла, але й сили кудись ділись; тепер було важко навіть підвестися.

— Сам не можеш? — кинула сердито.

Роб заперечно затрусив головою, потім застогнав, кілька разів ударив головою об стіну.

— Як ти? — запитав Дану Хор, провів долонею по щоці. Долоня гаряча, але до чого приємна!

— Вже добре. Полікуй Асю, — попросила втомлено.

І приємна долоня її Сокола відірвалась, щоб зцілити Кішку. І заспокоїти Роба, котрий розпачливо  кусав губи.

В сусідній залі знову почувся тупіт.

З'явилась нова партія Мишей!

Дані захотілось повторити реакцію Роба, побитись головою об стіну.

Павутиння у вікні загорілось, знову влетів Гриф, послав порцію вогню  у друзів Ширша, ті поховались кудись під стелю на павутинках, мов на канатах. Зате влітали Ворони.

Хор вилаявся. Знову зав'язався бій. Анж кинув погляд на Дану, зробив крок у її сторону.

Всередині все похололо. На плечі звалилася неймовірна вага, на душу — безнадія. Стеля ніби стала нижча, барельєфи, орнаменти  виразніші, Миші й Ворони більші,  страшніші, немов набули тисячі жахливих граней

"Все марно. Ми програли. Потрібно взяти книгу, віднести королю Темних Гір. Це єдине правильне рішення."

Дана не відводила погляд від Грифа. Він став білішим, блискучішим, немов до неї повільно наближалась не людина, а прекрасна статуя.  Очі зблиснули синіми сапфірами, як у сні.

"Я Лебідь", — згадались його слова.

"Ніяких Лебедів!" — постала перед очима посмішка Хора, враз огорнуло щемке відчуття його тепла і усвідомлення того, ким вона є: "Я Соколиця Сокола!"

Зал знову став звичайним, звуки бою гучнішими.

Напівзцілена Кішка плакала, протягувала до Анжа руки, сукенка її  забруднена, лице теж.

Але Грифу було байдуже, бо знайшов собі нову іграшку; він з самозадоволеною усмішкою зупинився. Був абсолютно  впевненим, що Дана сама принесе книгу. Мало того, швидким рухом Гриф дістав  білий арбалет, болт, взяв на приціл її Хора. Слушний момент не забарився: Сокіл розкидав поранених Мишей, які противно вищали, озирнувся на Дану. Все сталось майже одночасно: Анж спустив болт, Дана відчайдушно кинула  захист. Єдиний, який уміла: мереживний тинок, що вийшов ще й з сердечком посередині. В це сердечко й летів болт Анжа.

І застряг! Миші, що кинулись звалити її щит, теж застрягли. Роб  направо і наліво сік мечем Воронів, Тарантули  кидалися шерстинками. Дана, геть знесилена, сповзла по стіні.  Анж метнувся, схопив її на оберемок, протягнув руку до Гримуара.

— НІ! — закричав Роб, що був найближче, кинувся до них. Гриф сахнувся, відростив крила, полетів до вікна.

— Дано! — кричав Хор, котрий теж чомусь не міг вибратись із-за тинка, що обволік його з усіх боків.

Почуття в його голосі ніби додали сил, Дана в останню мить відростила магічні кігті, вчепилась за підвіконня.

— Облиш, її, Анже! Трясця! Покидьок! Приб'ю!!!

Гриф сіпонувся, кігті  Дани пропороли білий з дрібними бежевими цятками  камінь. "Храм уже не буде таким, як раніше," —  подумалось чомусь. Вона знала, що довго не протримається, однак завдяки лишній миті встигла побачити,  як флорталом з не такою вже й втомленою матінкою Едель появився Левко, як швидко прийняв магічну форму. Здивувалась тому,  як  озвіріло він кинувся на Мишей.

"Хор врятований, Гримуар на місці", — подумала Дана і втратила свідомість.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.