Того ж вечора

— І куди ми летимо?

— Нікуди! З деяких пір не літаємо, — Дана вдало загальмувала, ледве не врізавшись в  Петрона.

Герцог пах озоном, обличчя було загорілим і обвітреним, як у Хора.

— А хочеться? —  почав ритися в кишені.

— Так! О, ви їх принесли! Дякую! Звідти, звідки просила? — глянула скоса.

— Звичайно, — Петрон кивнув жестом, повним гідності. Навіть можна було б подумати, ображеної, якби не посміхався очима.

"Здається, йому можна вірити!"

— Що ще бажаєте, ваша світлосте? — їй протягнули ще одну жменю дичок. На довгих пальцях не було перснів, лише печатка, схожа на Данину.

Кишені Дани  в результаті стали забиті, ще й підозріло випирали. А в одній же — мішечок з таємним скарбом!

— Я б попросила вас навчити битися на мечах і стріляти з арбалета.

— Навчити? — перепитав герцог. — Добре!

Відчуття, що потрапила в пастку.

"Ой. Здається, йому теж не можна вірити... Чому? Що тут не так?"

— Вам потрібна напарниця. Я погодився б навчати ще, скажімо, ... графиню Ранкову.

— Спробую вмовити, але не гарантую, що погодиться. — Дана вже поспішала далі. 

— Гадаю, у вас вийде, — кинув навздогін герцог.

І справді вийшло.

Дана застала графиньку червону, мов мак. Вона сиділа на ліжку, одягнута в помаранчеву сукню з глибоким декольте, з підкрученими локонами, розтертою помадою, і  обнявши коліна, дивилась в одну точку.

— Щось пішло не так? — обережно запитала - констатувала Дана.

— Угу.

— Тільки не кажи, що ти намагалася звабити Анжа.

— Не скажу. Бо то була не зваба! Анж так і сказав:"Це – не зваба"! І розсміявся. А я, а я — плаття, я — зачіску... Я все зробила, навіть примружила млосно очі, як та ляля на палітурці, і  граційно рушила до нього... — Грянка схопилася на ноги, рвучко направила вперед гостреньке плече, виставила його в одну лінію з підборіддям, зробила пару кроків, упала з ліжка, і чи то розплакалася, чи то розсміялася.

Дана зняла плащ, підсіла до неї на килим, погладила по плечі. Грянка кинулася до Дани, обняла за шию.

— Кхх... е... кх... — Дана не мала, чим дихати, але мужньо чекала, поки хватка ослабне.

— Сподіваюся, ти його не обіймала? — вимовила, потираючи шию, коли її, нарешті, відпустили.

— Не встигла. — Грянка шморгнула носом, Дана протягнула хустинку. Графинька висякалася.

— Анж перехопив зап'ястя. Спитав, що я роблю в його спальні. Я сказала, що прийшла його зваблювати, що це несподіванка. А він... він сказав, що це не зваба, і  "нехай Іскриця боронить від твоїх несподіванок"!

— Гад.

— Гад! — погодилася графинька. — Але я маю ось це! Встигла дістати лиш один мішечок.

Вона протягнула на долоні землю, напевно, Звіробоя.  Тому, що її було трішки.

— Не бійся, Гриф не здогадається, я вправно її підміняла.

— І не розсипала? — злякалася Дана. Бо ж Роб міг з'явитися, попри те, що то земля повторного використання.

— Розсипала трішки, але зібрала і замела сліди.

Дана зітхнула.

Напевно, Гриф теж перевіряв, але не спрацювало. Ще раз розсипати, — і Роб точно появиться.

— Петрон обіцяв мене навчити битися на мечах. Мені потрібна напарниця. Ти не бажаєш..?

— Бажаю! — аж підстрибнула Грянка. — Так, так! Я вчитимуся битися!

Отак, занадто швидко і несподівано, але вона погодилася. Як Петрон і передбачав.

Те, що Грянка погано підходила в напарниці, Дана зрозуміла, коли прийшла Веляна. Сукня на вечір потребувала не стільки примірки, скільки продумування дрібничок, і Веля хотіла побачити Дану одягнутою.

Вона міркувала щось своє, злегка закусивши нижню губу, і роздивляючись сукню, а Дана роздивлялась її. Відмітила, що вони однакового росту і комплекції.

От хто їй би підійшов для тренувань!

— Це чудово, що ти знайшла своє місце сили, — сказала Дана. Графинька втекла переодягатися, були лише вдвох.

Веля злякалась. Дана вловила швидкий погляд на голосовий перстень.

— Ти про що? — вдала, що не розуміє, про що мова.

"З допомогою цього артефакта можна  підслуховувати."

— Про красу твоїх суконь, — вперше похвалила Дана. — Цікаво, як ти їх придумуєш.

Веляна відповіла, що сукні самі виникають в уяві, додала до Даниного образу кілька штрихів, зрозумілих тільки їй і пішла. Вже біля дверей вона озирнулася, піймала запитально-вимогливий погляд Дани.

"Згодом поговоримо", — мовила очима.

— Сукня персикова, — констатувала Грянка. — Гриф обожнює цей колір, напевно, сьогодні перейде до більш рішучих дій. Зазвичай у таких випадках ляльки перебиралися  в його апартаменти, і я була більш - менш вільна. Чоловіки такі передбачливі! Сьогодні в опері буде людно, Анж залучить магію Грифів, щоб вразити тебе, бо той незрозумілий захмарний спів просто так не перетравити.

— А на тебе магія Грифів не діє?

— Ні. На  щастя чи на жаль. — Грянка розгорнула пакунок з білизною й ахнула: — Яка краса!  Я теж хочу собі таку розкіш! А то для мене шиють просто та скромно.

"Тебе обійматимуть мої подарунки," — згадала Дана слова Грифа.

"Обійматимуть де? Ну ні, нізащо це не одіну!"

— Ой, там щось полетіло!

— Де? — купилася Грянка.

Дана швидко поміняла записки на пакунках і фальшиво вигукнула:

— О, тут написано "для графині Ранкової". Так це ж тобі, подружко! А це — для мене.

Грянка недовірливо глянула на простіший пакунок.

— Вдам, що нічого не помітила. Бажаю  щасливо вміститися в скромну обновку... Назад не поміняюся, навіть  не проси! А собі побажаю не втопитися в цій розкоші шовку та мережив! Втім, не втоплюся! Я вже щось придумала! — і графинька зникла в суміжній кімнаті.

Дана розгорнула пакунок. Білизна в ньому була дійсно скромна. Загорнула назад і сховала в шафу: розмір явно не її.

Поки Грянка приміряла і вшивала свою обновку, Дана пошила з тканини зі своїм вишиванням кілька витончених мішечків, зробила мітки і поділила землю на порції. Порції сховала в різних місцях.

Грянка ішла  трохи ззаду них з Грифом. Дана, вдаючи, що з цікавістю роздивлялась палац, відстежувала магічні сліди і прислуховувалася до відчуттів, як радив Хор.  Місце сили не обов'язково мало бути тут, але шалена надія брала своє. Тому, що цей палац — колишній Храм. Так, Гримуар був джерелом енергії для Зоряної Карти, але має бути ще щось. Недалеко від самої опери магічне бачення зачепилося за щось дивне. Дана зупинилася, взялася за голову. Хвилинка затримки дала змогу роздивитися щось, що спочатку сприйняла за одного з Тарантулів, але згодом зрозуміла, що то людина, яка пересувається на руках і ногах. Худа, з синцями під очима, вона дико поспішала, оглядаючись назад. Дана навіть упізнала: то був той юнак, що танцював з Кішкою, здається, Зор.

— Дано, щось трапилося? — запитав Гриф.

— Ні, все нормально, —  усміхнулася якомога безпечніше.

Напевно, їй так і не вдасться полюбити оперу.

Якщо про насолоду для вух Гриф вгадав, то з насолодою для очей не вийшло — через занадто гострий зір.  Декорації ще нічого, а яскраво нафарбовані співаки здавалися замученими і напруженими. Плюс згадувала побаченого втікача. Дана була впевнена, що Зор тікав з Холодної Вежі. Можливо,  він досі невпійманий і живий.

Ледве дочекавшись перерви, поспішила в дамську кімнату.  Кішку знайти було легко. Варто лише зустрітися очима, як вона природно та невимушено появилася поруч, ще й вибрала момент, коли Грянка зникла в одній з кабінок. Повітря злегка затремтіло, стало тихіше.

— Кажи, лише швидко, деякі панянки уміють відгортати завісу тиші.

Дана повідомила про те, що побачила.

— Допоможи йому, якщо зможеш. Ось земля Роба, посип, з'явиться. Тицьнула  в руку маленьку порцію дорогоцінного ґрунту.

Кішка узяла і плавно зникла, кинувши на прощання, щоб не довіряла Грянці.

— Шпигунка Грифа. Скільки не скаржилася,  їй від Анжа ніколи не перепадало.

Графинька теж провела Асю ревнивим поглядом і прочитала коротку, але емоційну лекцію щодо обережності з такими  небезпечними створіннями, як Кішка.

Друга частина опери сподобалася більше, Дана навіть була не впевнена, чи то Гриф використовує магію, чи то сам спів торкається душі. Згадувала Хора, щоб зруйнувати магічний вплив, однак проймалася ще глибше, до мурашок по шкірі, до сліз на очах. Згодом, при кінці, все-таки магія  була задіяна.

Це було дивовижно.

Все стало ближчим, досконалішим, голос, і так чистий, полився ще красивіше, танець дівчат у  білих сукнях граційнішим, декорації реальнішими.

А потім Анж випустив крила, підхопив Дану і вилетів в отвір, що появився в даху.

Він літав під куполом, в який, мов в бульбашку, помістив столицю, освітлену дивно великими зорями, різнобарвними ліхтарями, м'яким світлом з вікон і їхніми відображеннями в декоративних водоймах; палац був найвищий і найвеличніший, проте будинки, площі, фонтани, сквери мало поступалися красою, ненав'язливою, гармонійною розкішшю. І магія Грифів не зникла. Хоч зірки на куполі були штучними, політ Анжу вдався — Дана ледве дихала від  захоплення.

Приземлилися на даху високої будівлі, звідки палац виднівся як на долоні.

Анж затримав на Дані пильний погляд, готуючись поставити питання в його дусі, однак Дана випередила.

— Місто неймовірне, ваша величносте. Завдяки чому тримається цей купол? Що його живить?

Анж, котрий був подався до Дани, зупинився.

— Мені ще ніхто не ставив такого питання. Але я підозрював, що ти це зробиш. Не можу зрозуміти, ти наївна чи зухвала?

— Мені просто цікаво...

— А може, не просто? Може, мама має рацію, ти користуєшся моментом, випитуєш? Щоб потім знищити?

Анж пильно глянув на Дану. — На цей раз була задіяна не моя магія, а її величності. Тобі нічого не вдасться у мене випитати.

"Здогадався! Мені кінець..."

— Ти все зіпсувала, Дано! Я старався, по хорошому старався, по правильному, а ти!..

— Я не просила  забирати мене в Темні Гори.

— А я не просив тебе красти Гримуар! Ти ж могла не погодитися. Ти умієш не погоджуватися!

— Але Великий Луг гинув!

— І ти його рятувала! — засміявся Анж, а потім посерйознішав і сказав з  виразом, від якого пішли мурашки.

— Я дам тобі шанс врятувати Великий Луг. Ми скористаємося твоїм передбаченням,  здіймемо Гримуар у спільнім польоті якомога вище. Моє королівство стане ще більшим і заможнішим. А ти мене покохаєш, потім. У мене всі закохуються.

— Я — не всі!

— О, так. Ти особлива, — криво усміхнувся Гриф. — Тому з тобою поведусь по-особливому. Зазвичай я не беру нікого силою, але з тобою ж все інакше? Ти вже цілувалася з Хором, так?

"Найжахливіший гнів — це тихий та спокійний," — відмітила Дана стан Анжа, відступаючи.

— Те, що ти з ним ще не була, я знаю. Я буду першим.

— Ні. — знову відступила синхронно з його кроком.

— Так. Тікати нікуди, — розвів руками Анж.

Дані стало страшно.

— Тобі сподобається, не хвилюйся, — продовжував наступати Гриф.

"Ти до мене не торкнешся!"

Дана підвела підборіддя, зробила крок назад — і, розкинувши руки, кинулася з будівлі.

Сподівалася, відростить крила і втече.  Але не вийшло: земля стрімко наближалася. Кольнув страх, образа: "Невже це — все?!"

...Гриф підхопив на руки біля самої землі. 

Почала вириватися. Отримала ляпаса.

Потім її поставили на землю.  Дана поправила сукню, що задерлася, з викликом глянула в очі Грифу.

Гнів, здивування, нерозуміння танцювали злими вогниками в його карих очах.

— Ляпас — за дурний стрибок. Ти могла розбитися! Ти й розбилася б, якби не я! А я вважав тебе розумною!

"Не вважав. Ти взагалі не визнаєш дівчат розумними створіннями."

— І штани під таке — зробив наголос на "таке", — плаття натягнула. Сорочку стару!

Дана почервоніла. Чомусь стало соромно не за імпульсивну дурість, що могла стати фатальною, а саме за це.

— Бо її торкався Хор, так? Аби лиш я не обіймав тебе подарунками, —  в голосі Грифа і насмішка, і досада, і погорда, і ...ще щось, не зрозуміло що. Образа?

Анж сховав крила і пішов по освітленій брущатці.

Точно — образа, по ході видно.

Дана підійшла до найближчої лавочки, сіла і закрила лице руками.

О, Іскрице, вона мало не розбилася!

Крила не з'явилися навіть в екстренній ситуації. Ні, вона життя любила більше, ніж боялася Анжа. Просто думала, що полетить! Але життя не така вже й легка річ.

Дана рвучко підвелася і пішла в палац. Там залишилися її речі та зброя. Заблукати не боялася: поперед себе на пустій вулиці бачила магічний слід Грифа. Слід, правда, згодом показав, що Анж злетів у небо; від цього Дану охопило ще більше бажання знайти місце сили. Вона мусить це зробити якомога швидше!

Згадався палац на горі таким, яким бачила його з даху. Ракурс, як у Храмі Істини, з тією різницею, що той розташований на мосту.

Дану почала нервувати думка-догадка. Гриф не відповів на її запитання, однак підвів до відповіді, показавши місто з висоти польоту.

Життєдайна Ріка!

Вона не могла зникнути! Вона тут, під палацом, живить його магією. Все місто живить!

Потрібно спуститися у підземелля!

Дана усміхнулася, підібрала плаття і побігла, лунко стукаючи каблучками й не звертаючи уваги на рідких перехожих.  

...А вгорі під штучними зорями над нею кружляв магічний білий птах. Йому ніколи не зрозуміти дівчачого настрою.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Марія Пітішкіна
25.11.2022 10:51
До частини "Того ж вечора"
Коментар видалено автором