Великий Луг

У Храмі Іскриці появилася статуя Буревія. В його долоні блищать самоцвіти. Тепер там є й рубін зі смарагдом. Насолодившись останнім керованим дощем, Дана віддала свій чарівний камінь, вірніше, він сам злетів до статуї бога. Поряд друга статуя — Іскриці, що благословляє людей. Статуї ніби усміхаються, і тепло на душі від їхніх усмішок.

Дана знає, що самі боги теж тут, тільки невидимі; Іскриця, напевно, не раз зронила сльозинку щастя, як казала Світана.

Світана сяє від радості, кидає Хору цукерку, льодяник зі смаком ромашки, меліси, м’яти, звіробою та ще хтозна яких трав і ягід Великого Лугу — ритуальне пригощання Соколів «з дзьоба в дзьоб».

Дана заглядає в очі своєму Соколу, натикається на безмежну ніжність і водночас спокійну впевненість. В його руках — Гримуар. Вітер, що влітає в відчинені вікна Храму, бавиться його волоссям, завіває прозорі персикові штори, шлярки на білому весільному платті і носить свіжі пахощі весни.

Уже не витають завірюхами ілюзорні зірки, десь під куполом затихає відлуння церемоніального співу послушниць, але Дана бачить, як щасливо блищать очі у Роба і Асі, які вже можуть торкатися один одного, у Левка, що обіймає Надіну так, ніби вона може втекти у небо, у Петрона й Веляни, у Митрила, Ярка, Ромашки, Дільяни, Велі, Зора — в усіх присутніх! Розчулено усміхаються тітка Тарина і гордо — Едель. Дана теж усміхається: це сталося — вони сказали своє «так» перед усім Великим Лугом, поцілувалися у всіх на виду, даруючи, за прикметою, свідкам цього поцілунку період везіння на довгі роки. Як не усміхатися? Хор і Дана стали справжнім подружжям, і ніхто їм не завадив!

— Готова до спільного польоту? — питає Хор, і за його спиною появляються магічні крила. Він простягає Дані руку.

— Так! — вона подає свою і теж відрощує крила.

Соколи вилітають в вікно і здіймаються в небо, високо-високо, разом з чарівною книгою, що звела їх разом і напророчила щастя всьому Лугу:

Коли мене високо здіймеш

З коханим у польоті спільнім —

Зазеленіє все навкруг,

І розцвіте Великий Луг!

І байдуже, де причина, де наслідок, завдяки їм це диво сталося чи ні: вони разом, весна прийшла, і Луг дійсно зацвів-зазеленів!

Діставшись найвищої точки польоту, Соколи спинилися, Гримуар засяяв, розсипався іскрами.

«Вони потраплять у людські серця, і як жити далі, кожен знатиме сам, без передбачень», — звідкись зрозуміла Дана.

Вона глянула вниз на зелену землю, на маленьких людей, золоті куполи Храму Іскриці, потім підняла погляд на Хора, що, підморгнувши, поклав до рота льодяник, і потягнулася до його губ. Піке з коханим — ще більш захопливий політ! І Соколи ніколи не розіб'ються: уміють вчасно зупинитися й знову злетіти, щоб жити далі — в любові і злагоді, сильні й сміливі, вільно, багато й щасливо!