Великий Луг

Він виник просто перед Анжем на розсипанім ґрунті Едель. Сама Едель позаду Хора жіночно ойкнула і знову ввійшла в землю. Дана ледве встигла розгледіти, що матінка виглядає незвично просто, одягнена в селянське плаття.

Хор і Анж схрестили мечі.

Дана зупинилася на першій сходинці, що вела до Колодязя. Один Ворон кинувся до неї, Роб полоснув його по руці. Той закричав. Більше охочих нападати на Дану не було. Всі дивилися на бій Хора й Анжа, які обмінялися «привітними» фразами і залишили всі розмови своїм мечам.

Дана хвилювалася, Гриф же вищий за її Сокола, руки довші, і ще й противно задоволений, ніби справді радий бачити «Хора, підлого зрадника.»

Проте від Хора зрадником і не пахло. Сміливий погляд, розкриті плечі, розсудливість і спокійна впевненість у перемозі.

Він лиш на мить зустрівся з Даною очима, глянув на Колодязь, хитнув головою, мовляв, не смій, підбадьорливо всміхнувся. Дана відмітила на горловині й рукавах його сорочки свою вишивку. Серце радо стріпнулося: Хор кохає її! Любий, любий Хор!

Анж теж упізнав золоту вишивку Дани і ніби озвірів.

Вправні обоє. Видно, що мали одного вчителя. Хор дістав Анжа ударом в те саме плече. Під удар підставилася срібна сніжинка Ліони й упала ниточкою до ніг: королева не тільки розгадала таємницю магії Дани, а й взяла собі на озброєння!

Коли дістав Хора Анж, меч дзенькнув вже по золотій сніжинці.

Дана тріумфально стиснула кулаки. Ура, її захист працює!

Але у Анжа вишивки більше.

Глянула на Колодязь. Всі про нього забули. Зі слів Анжа, туди мало тягнути, але Дана нічого не відчувала, крім отої рівноваги та спокійної наповненості, яку відмітила з самого початку.

Анжу битися самому набридло, зробив легкий кивок, після якого в бій вступили Ворони.

То хто тут підлий?

Ну що ж, раз так, тоді приєднається і вона! Час показати, на що вона здатна, час стати «страшною».

Тепер уже ж має магію! У руках з’явилася гострокінечна магічна сніжинка. Жбурнула її в руку Вара з мечем. Друга сніжинка полетіла в плече якогось Ворона, інша — в стегно.

Кілька Воронів кинулися до неї.

— Дану не поранити! Взяти живою і здоровою! — крикнув Анж, пропустив удар. Знову тихий дзенькіт по сніжинці — спрацював захист Ліони.

Несподівано просто серед Воронів, що нападали на Хора, з'явився Левко в магічній формі.

Ворони сахнулися в різні сторони, матінка ж, яка його перенесла, хутко зникла. Левко став біля Хора спина до спини.

Дана з полегшенням зітхнула, однак погляд упав на золоті ниточки, що топталися ногами. Багатенько використалося…

А в кутку Тар готував сітку! Дана створила і жбурнула в нього сніжинку з гострими краями. Пізно! Дідько!

Магічна сітка злетіла самостійною темною павутиною, Анж і Ворони, як по команді, подалися назад.

Час ніби сповільнився. Дана зловила погляд Хора. Як удалося схопити Роба за руку, сама не знала. Можливо, він сам хотів морально підтримати її в такий момент, можливо, допомогла Іскриця, але Дана шарпонула його за собою, помчала до сітки, що вже затверділа, полонивши Хора і Левка, і змахнула руками, створюючи навколо них і себе з Робом захист — знову той мереживний тинок, лише ще міцніший, густіший, й у вигляді величенького такого купола. Знову виклалася на повну, так, що хитнулася. Роб підтримав.

— Ми в безпеці, — усміхнулася. — Хоре, чуєш, ми в безпеці!

Під її куполом, чи то коконом напівтемно, як у шалаші без вікон; лайка ззовні чулася притишено.

— Дякую, Дано, — сказав Хор. — Як ти?

— В порядку, — Дана для перевірки створила сніжинку, — На цей раз у мене навіть магія залишилася.

— І що тепер? — запитав Роб.

Дана доробила сніжинці ручку, протягнула йому:

— Пиляти!

Роб застогнав:

— А прямо зубці розташувати не можеш?

— Не можу! Тільки такі виходять!

Роб вказав на полонених в сітці:

— Їм теж дай. Хай зсередини пиляють, не сидять дурно: поворушитися ж можуть!

Дана сформувала ще дві, протягнула крізь отвори Хору і Левку. Хор схопив Данину долоню, легенько стиснув. По шкірі побігли приємні мурашки.

«Як же я за тобою скучила, мій Соколе!»

Хотілося або заплакати, або застогнати, як Роб.

Висмикнула нервово руку.

— Дано… Ти ображаєшся на мене?

— За що мені на тебе ображатися? — Дана почала пиляти сітку. Противний такий звук! Роб делікатно відійшов на протилежну сторону, наказав Левку пиляти проти нього. Знову почувся скрегіт.

— Ей, там, в сітці, виходьте звідти! — почувся крик одного з Воронів. Дана засміялася.

Точно, тупий люфаун. Як можна просто так вийти з їхньої пастки? Сама до свого захисту боялася торкнутися, пам'ятала, як в Храмі Єдності усі до нього приклеювалися. Дивно, що Гриф Кажанів з собою не взяв. Не довіряє?

— Ти ображаєшся на мене за те, що дозволив забрати тебе в Темноград? — Хору пиляти було незручно, але пиляв. — Чому ти висмикнула свою руку з моєї?

На останніх словах голос завжди такого впевненого й іронічного Хора трохи захрип.

— Тому, що мені набридло торкатися до тебе через перепони! — прошептала сердито і додала іншим, трохи жалібним тоном: — Хочу обійняти тебе по -справжньому!

— Я теж!

Дана стиснула зуби і заходилася пиляти.

Сніжинки заскреготіли з новою силою.

Ззовні до купола хтось приклеївся, мабуть, хотів підслухати, що в них відбувається. А що відбувається? Пиляють! Гриф мусить догадатися, бачив же її «інструмент» і надпилену мотузку.

— А-а-а! — крикнула Дана, кинула сніжинкою об долівку.

Як же нервували ці звуки, те, що часу обмаль, що Хор так близько, а дістатися неможливо!

Він навіть пиляти до пуття не може, клята сітка сковує рухи. Коли воно буде? Те, що Хор був не сам, як тоді в саду, а з Левком і на деякій віддалі, дало змогу змінити положення, але все одно їм незручно!

Дана направила своє нервування в руки, змішала з магією, почала терти долоню до долоні. Між ними виникла зубата сніжинка, розкрутилася:

— А!

— Що трапилося? — кинулися Хор і Роб.

— Долоні трохи обпекла, нічого страшного.

— Я вилікую, — Роб провів над почервонінням долонею.

Хор заскреготів зубами і знову почав пиляти.

— Ревнуєш? — Дана простягнула Робу руку, а сама притулилася спиною до закам’янілої сітки і повернула голову, заглядаючи Хору в очі. Зараз вони були примруженими і злими.

— Ні, — сказав він, а потім пошепки признався: — Дуже!

Деякий час дивилися один на одного, немов обіймалися поглядами.

«Закохані сильні», — згадалося Тарантулове.

— Все, ти здорова, — Роб відпустив її руку і підійняв нервову сніжинку. — Досі гаряча! А мені подобається хід твоїх думок! Продовжуй в тому ж дусі, тільки захисти долоні.

Дана відірвала погляд від Хора. Їй дійсно стало краще. Чи то цілюща магія Роба вплинула, чи контакт очима з Соколом, але навіть в голові прояснилося. Зробила ізоляцію для рук, підняла гарячу сніжинку, збільшила, загострила зубці.

— А ну, відійдіть, — розкрутила її тертям долонь. Ще швидше, ще… Так! Це те, що треба!

Дана спрямувала свій магічний винахід на сітку, розкручена сніжинка з гучним виском-скреготом ввійшла в кам'яну мотузку. Кокон Даниного захисту наповнився пилом, з-під сніжинки вилітали короткі іскри, але Дана, стиснувши губи, вперто вела рівну лінію згори й донизу, одну, потім другу; тепер потрібно з'єднати їх вгорі…

Сили танули.

«Тільки б встигнути, тільки б встигнути!»

Встигла! Ура!

— А тепер вже можна упасти без сил на твої руки, — усміхнулася до Хора.

Роб, молодець, вигнав пил за межі купола. Правильно, хай Ворони й Анж покашляють, а то щось притихли.

— Що там відбувається? Дано! Ти жива? — затурбувався Гриф.

— Анж, іди геть! — крикнув Хор до стіни, і повернувся до Дани: — Я не дам тобі звалитися без сил. Я кохаю тебе, чуєш? Робе, Левку, зникніть!

Вони слухняно сховалися за протилежний край порізаної сітки і відвернулися спинами.

А Хор її поцілував. Довго, спрагло, чуйно. Обіймав і цілував доти, доки вона не обвила його шию руками, доки сама не почала відповідати на поцілунок.

Колодязь не манив, як попереджав Анж. Манив Хор.

Дана мимоволі забралася руками під його сорочку, погладила по спині. Аж тоді він зупинився, тихо засміявся:

— О, ти вже в нормі! Недивно: це місце сили. Перевір, у тебе знову має бутмагія.

— Моє місце сили — ти, Хоре, — Дана ніжно глянула на його запилене обличчя.

«Який же ти все-таки красивий, Соколе. Найкращий в світі!»

— А моє — ти, Дано.

Роб і Левко кахикнули.

Дана відсторонилася. спробувала сформувати сніжинку — вийшло!

— Якщо ти в порядку, я викличу Едель, — Хор чмокнув Дану у висок. — Час забиратися звідси, хтозна, як довго ще протримається твій куполочок.