Поламані — слабкі

Увечері того ж дня Роб мав уже сімнадцять учнів, а Веляна і Дана —  роботу: вирішили пошити всім схожі, правда, з урахуванням особливих побажань, костюми. Навіть для Роба. Кого-кого, а його у Холодну Вежу точно слід узяти.

— У нас формується власна армія, — жартувала Дана.

— Армію потрібно годувати і ще й виплачувати гарну зарплатню, — зітхнув Хор. — Здається, варто ще раз навідатися в Пустку.  

— Я з тобою! — Дана відклала вишивання. — Хочу  побачитися з Тарантулом.

У Пустці, попри зиму, було не надто холодно. Можна навіть сказати, що тепло. На піску помітили величезні сліди. Магічне бачення показало повільних горбатих монстрів з байдужими напівзакритими очима, що прямували на південь. 

Полетіли за ними.

Виявляється, вода в Пустці була! А навколо — острівець несподіваної зелені! Монстри ті —  травоїдні; вони ліниво паслися, повільно жували високу, все ще зелену траву, в якій, підозрювала Дана, ховалися ще якісь дрібні пустельні істоти.

— Це мутовані верблюди, —  Хор приземлився неподалік на  пісок, став людиною. —  Непогано було б їх приручити. 

— Нічого собі, домашня тваринка! Один верблюд — що три корови. Чим їх годувати? — Дана теж перекинулася.  

— Там буде видно. От побачимо господаря Пустки, розпитаємо,  — Хор притягнув Дану до себе, окутав ніжним поглядом. — Нарешті ми наодинці, і нас ніхто не потривожить…

— Господаря Пустки?!

— Ширша. 

— Он як, — здивувалася Дана, але ненадовго: Хор заходився її цілувати, і про все забулося. Був лише він, його поцілунки, руки, ніжність погляду з-під вій, і задоволена усмішка в кутиках губ, яку так приємно зціловувати, щоб вона зникала і народжувалася заново.  Світ плавився і злегка гойдався, хмари теж гойдалися і пливли. Навіть пісок заворушився. 

— Трясця! Піщані змії! — Хор відростив крила, рвикнув Дану в небо.

— А-а-а-а! — Її крик понісся увись. Дана мертвою хваткою вчепилася в Хора.

Ті делікатесні ящірки, одна з яких колись зачепила невидимий плащ, і за якими, власне, сюди заявилися, навіть в порівняння не йшли з піщаними зміями. Величезна голова  непомітно переходила в тіло кольору піску, що  візерунчасто потягнулося - потекло, підриваючи звичний бархановий пейзаж так, що, здавалося, сама Пустка відкрила очі й розняла  пащу на мисливців, що раптом надумали цілуватися серед пустелі.

— Злякалася? — заглянув Дані в очі Хор.

— Угу, — вона подивилася вниз. Все ще обіймаючись, обоє  змахували крилами, з точки зору змії, що впіймала облизня, напевно, десь з-під хмар. — Але я була б розчарована, якби від Пустки не відлякували. Так будь-хто міг би полювати на наших ящірок. 

— А я не розчарувався б. Мені легка здобич у ніс не коле. До того ж для відлякування ще є Ширш. Летімо до нього?

Храм Істини досі був затягнутий павутиною, тільки тепер по ній хвилями пробігали іскри.

— Дія книги. Камінь Анжа такий захист вже не спопелить, — констатував Хор. 

— От би нам такий!

Ширш точно здавався господарем Пустки: з'явився одразу, як тільки Хор і Дана наблизилися до Храму. 

— Вітаю, Сильні. Радий вас бачити. Однак годі являтися в Пустку лише для того, щоб убивати, — він уже не транслював думки, а говорив. — Їжею ви забезпечені.

— Але нам потрібні кошти, — пояснив Хор.

— Кошти. Навіщо?

— Для захисту, Ширш, — вмішалася Дана. — На Соколине Гніздо скоро знову нападатимуть. Якщо не захищатимемся, нас знищать, зруйнують все, що відновлювали і будували. Ти пам'ятаєш Воронів, Кажанів та Грифа з рубіном? Пам'ятаєш, що коїлося в Храмі Істини? 

— Так, пам'ятаю, — кивнув Ширш. Поки Тарантул задумався, Дана відмітила, що він після останної зустрічі збільшився, завжди примружене око відкрилося ширше. — Відвідайте Храм, Сильні. 

— Чому ти називаєш нас Сильними? — поцікавилася Дана уже по дорозі. Як і минулого разу, вони з Хором перекинулися птахами і знову влаштувалися на його спині. — Тому, що закохані?

— І тому, що вільні, — коротко пояснив Тарантул.  — Неволя ламає. Поламані — слабкі.

Дана згадала Асю з браслетом, що підкорював волю. Вона досі в Темних Горах. Щоб віддати наказ повернутися, потрібен контакт очима, що Хор поки не міг зробити, а вона цим користувалася.

Тарантул повз швидко, невдовзі опинилися в Храмі.

Коли кігті лунко зацокали по гладких, чистих, уже без сліду піску плитах, Дана і Хор знову стали людьми, пішли поряд. Кілька павуків пробиралося  вгорі по сірому павутині як непомітний супровід.

— Гримуар готовий давати передбачення. Маєте друзів? — запитав Ширш. 

— Так. У нас живуть колишні люфауни. Ті, що, як ти кажеш, з поламаних і слабких. Їм би стати сильнішими.

— Приводьте. 

— Гаразд, Заодно перевіримо, наскільки чисті їхні помисли. 

— Ширш, а ти сам можеш відвідати Соколине Гніздо? — нарешті наважилася попросити Дана. — Нам знадобилася б твоя павутина.

— І бажано не тільки павутина, — додав Хор.

— У перший день весни, —  Ширш підповз до вікна. 

Дана  теж підійшла. Скільки бачило око, розкинулися піски, лише вдалині бовванів острівець зелені. Небо чисте, але якесь важке, холодне сонце спускалося до заходу. Тут, у Пустці, зима досить своєрідна. Погляд упав на подряпину на підвіконні, залишену минулого разу її кігтем.

— Світ змінився, —  проговорила Дана. — Він уже не буде таким, як раніше. Пустка теж по-своєму красива, населена створіннями, що мають право на життя. Мені здається, Іскриця, коли повернеться, не зможе просто взяти і знищити їх.

— Так, —  Ширш кивнув, і Дані здалося, що це "так" стосувалося повернення іскриці, бо були в ньому урочисті благовісні нотки. Охопило відчуття, що богиня дійсно повернеться, і це станеться  скоро. Не лише Дана це відчула.

Всі, мов по команді, мовчазно й  злагоджено підійшли до статуй.

— Ми знову без підношень. Хоча б свічки захопили… —  трохи засмутилася Дана.

— У богів достатньо світла, —  сказав Хор. — Особливо тут, у Пустці.

Він мав рацію. Але Дані всім серцем хотілося наблизити появу Іскриці. Останнім часом часто просиналася від тривожних снів, в яких на Соколине Гніздо летіли Ворони. Рішучість, з якою клялася не допустити розвалити дім, чергувалася з хвилями страху, коли усвідомлювала, що не все залежить від неї. Воронів значно більше, а є ще Кажани Грифа. І він сам досить сильний. 

У Храмі стало тихо-тихо: Дана молилася. 

Коли закінчила, зробила святий знак; навкруги одразу посвітлішало.

Через мить зрозуміла, чому: з'явився портал. Звідти вистрибнула боса Дільяна у білій сорочці. Портал погас.

— Ох! Де це я? — вона оглянулася, помітила Ширша, звереснула, сховалася за Хора.

— Тихше! Це друг, не бійся! — Дана потягнула її за руку, відриваючи від Хора. — Ходімо, я вас познайомлю, Тарантул уміє розмовляти.

Дільяна  впиралася, аж поки

павук сам не заговорив.

— Вітаю гостю в Храмі Істини!

— У Храм Істини?!  Це точно він… — вона нарешті роззирнулася  — Храм просто дивовижний! Я навіть не мріяла тут побувати! Я лише хотіла вручити  тобі запрошення на весілля! І потрапила у Храм Істини! Тут потрібно молитися? 

Дана закивала. 

Тепер уже Діля склала руки в молитовному жесті і затихла. Здавалося, закохані боги уважно слухали її молитву. Коли скінчила, оглянулася до Дани.

— Ти погодилася б стати подругою нареченої? — запитала, як уміє, наперед упевнено.

Дана застигла, вставившись на    листівку у вигляді золотої пташки. Від такої пропозиції не відмовляються — погана прикмета.

Глитнувши, взяла запрошення.  Хор закусив губи, скосив очі у вікно.

"Подруга нареченої! Нареченої короля Темних Гір! Діля з'їхала з глузду?"

На вигляд, ніби ні. Стоїть, усміхається так, ніби згоду вже отримала.

— Хочеш прочитати передбачення Гримуара? — знайшла Дана тимчасовий вихід з ситуації. 

— Так, звичайно!

Підійшли до Карти Знань.

Гримуар відкрився, зашелестів сторінками. 

Коли Діля, прочитавши своє передбачення, оглянулася, вираз лиця мала зовсім інший: задуманий, спантеличений.

— Щось не так? — схвилювалася Дана.

— Ні, ні… Все так… Напевно. Я піду, мені потрібно подумати.

— А…  Твоя пропозиція в силі? 

— Так! — розгублено кинула Дільяна і щезла в порталі.

Дана розгорнула крила паперової пташечки.

Весілля відбудеться за день до настання весни, а там  до свята Зустрічі зовсім близько. І до дня її народження також.

Вона зітхнула, задивилася, як виблискували спалахи на Зоряній Карті. 

Згадалася інша, та, що в Темних Горах, та, що отруює повітря, знищує сили.

Передчуття весни, віра у повернення Іскриці посилились ще більше, підкреслившись контрастною різкою тривогою.

— Веляна рилася у твоїй сумці, — прошепотіла Надіна на вухо, коли Дана повернулася додому. 

Дана сполотніла, кинулася в свої апартаменти. Артефакт на місці. Полегшено видихнула. Вона підозрювала, що це може статися.

"Поламані – слабкі", — казав Ширш. 

Наскільки вільною і сильною була Веляна? Дана не могла сказати, не могла прочитати  милу майстриню.

— Я її сполохала. Якщо навіть вона і хотіла щось вкрасти, не встигла. — Надіна стояла в дверях, схрестивши руки. Виглядала якоюсь безжальною. 

— Дякую, Надіно, — втомлено сказала Дана. — Я розберуся сама. 

Надіна кивнула і вийшла.

Дана  примружилася, розфокусувала зір. Давно не дивилася магічні сліди, можна сказати, свідомо цього не робила. Однак зараз перевірила слова Надіни. Все так, Веля нишпорила в Даниній кімнаті і при її відсутності, і тоді, коли повернулися. Надіна дійсно вчасно появилася, інакше невидимий плащ уже був би втраченим. 

Дана накинула його на плечі, попрямувала до Веляни. Вона їй подобалася. Подобалося те, як вона шила, усміхалася, навіть жарти Веліні подобалися, тонкі й делікатні. 

Зараз вона теж працювала, нахмуривши брови. 

"Засмутилася, що не вдалося украсти плащ"? 

Дана розгнівалася. Вона ж їй вірила! 

Не чекаючи, поки Веля вийде, просто поряд з нею нахабно забралася в її дизайнерську сумочку, в таємне відділення. Щось знайшла.

Голосовий перстень!

Он як! А казала ж, що залишила в Темних! Все так наївно. Веляна, риючись у Даниних речах, зовсім не сподівалася, що у відповідь отримає те ж саме. 

Пропажу Веля помітила того ж вечора.

— Велю, у тебе все гаразд? Я можу тобі чимось допомогти? —  Дана не змогла не зреагувати на її розгублену стурбованість. — Не забувай, я умію бачити магічні сліди. І ще ми дуже вдячні тобі за допомогу й обов'язково віддячимо за твою доброту. 

Веляна підняла на Дану глибокі злякані очі. 

"Поламані — слабкі. А які поламані, та зцілені, закохані у свою справу?" — гадала Дана, сумно дивлячись на ту, яку й досі воліла б вважати доброю подругою.

— Все гаразд, Дано, — відповіла Веляна з невідповідною ситуації гідністю.

— Ну, тоді добре. 

"Але з перснем попрощайся. Обійдеться Анж і без твоїх донесень про те, що у нас тут відбувається".

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Анатолій
24.03.2023 16:33
До частини "Поламані — слабкі"
Читаючи "Великий Луг" ніби занурюєшся в якийсь паралельний світ зі своєю релігією і звичаями, але, що спільне з нашою реальністю: коли вільний - сильний, невільники - слабкі. Повчальна фантастика.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Магда Май
    24.03.2023 19:50
    Дякую за коментар.) Реальність така, вона все одно мимоволі кидає свої відблиски навіть на несерйозний фентезійний світ, хоч я старалася не проводити ніяких паралелей, ні на що не натякати. Однак рада, що помітили трішки чогось повчального. )
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Фей
    24.03.2023 14:55
    До частини "Поламані — слабкі"
    Цікавенько. А Дана молодець, не розгубилася) І ще щось підказує, що з Веляною там не все так просто, так вона відреагувала 🤔
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше