Великий Луг

— А ти не можеш вистрілити в Грифа зі свого чарівного арбалета? — промуркотіла Ася після завислої паузи.

Тітка Тарина сиділа, заплющивши очі: відпочивала, бо спостереження очима Лорса вимагало немалих зусиль.

— Не можу. Дав Анжу слово, коли отримав арбалет, — Хор підвівся, підійшов до вікна. Попри те, що смеркало, звідти доносилися звуки будівництва, тільки вже не мирного, а отруєного тривогою: де лагодили, де мурували кам’яну долівку.

— А він тобі такого слова не давав? — Дана згадала, як Анж цілився в нього в Храмі Істинному.

— Звичайно, ні, — Хор навіть не оглянувся.

— А ти, Дано, зможеш скористатися арбалетом Хора? — Кішка направила свій зелений погляд вже на Дану.

«А я дала слово Ліоні,» — Дана відсунула від себе недопитий чай, вдаючи впевнену безтурботність: — Ми справимося й так! Ми — не вони, у нас інші методи!

«Якби ще знати, які вони, ці методи».

Допоміг Хор.

— Нам теж потрібно підготуватися до обміну, — рішуче заявив, вийшовши з задуми. — Піймати самого Анжа!

Після заходу сонця Гриф завжди зникав в найбільшому, добре захищеному наметі. Однак він часто вилітав птахом, і в нічному дощі можна було побачити великого білого грифа.

Дані спало на думку, що захист, до якого прилипали Ворони, має дещо спільне з магічними сітками і сигнальними нитками. Підозрювала, що їхня дія якось зв'язана з властивостями води в Колодязі, можливо, їх замочували в ній. Тепер, коли вона з Темних Гір пішла, запаси сіток Грифа мали б закінчуватися. А Данина магія невичерпна. Однак всі спроби використати свою мереживну «липучку» для того, щоб когось упіймати, закінчувалися невдачею: захист формувався лише для захисту.

А Хор міг захопити в кокон! Кого завгодно, крім Грифа. Його вдавалося полонити лише на кілька митей.

Продумували різні варіанти, та врешті зупинилися на тому,

що Хор спробує взяти Анжа голіруч, він кинеться на Хора, а Дана, яку заздалегідь переправить Едель під невидимістю, створить свій липучий захист. Щоб не прилипнути до нього, Хор поверх створить свій. Потім — вихід Ділі, і Грифа переправлять в Соколине, як недавно полонених закам'янілими сітками. З тією різницею, що на Анжа чекатиме приготовлена клітка. Біля неї ждатимуть Левко й Надіна.

— А якщо в наметі будуть сигнальні нитки, і варта прокинеться? — запитав Роб.

— Тоді ти підстрахуєш. Приспиш варту і зачекаєш.

— О ні, — засміялася Дана. — Ти, Робе, надто вже необережний! Я краще сама: сто разів уже ховалася під плащем, маю досвід. Робу краще появитися разом з порталом.

— Добре, Роб допоможе переправити Анжа. Хоча не думаю, що в королівському наметі будуть сигнальні нитки. Анж сам не надто обачний. І він — естет, уникатиме неприємних звуків.

В наметі було тепло, ароматно і світло від магічних свічок. Весь простір несподівано виявився заставленим так, що ні пролізти, ні пройти. Едель ледве втримала гірку тарілок, що височіли ненадійними одинокими вежками в королівському, зауважте, житлі.

«Естет, називається»!

Всюди висіли гірлянди білого одягу, довгі стрічки, через які вдалося розгледіти лише частину обличчя Анжа. Спав, чи вдавав?

Обережно відгорнула рукав сорочки, що обмежував видимість: ніби спав.

Едель зникла. Дана застигла, залишившись сама.

«Це всього лише на хвильку, зараз появиться Хор»...

— Попалася? — одразу збувся її недопущений до відчуття, навіть недодуманий страх. Ніби порив вітру завіяв розвішені шовкові сорочки, вдарив в носа ароматом кам'яної магії; невидимий плащ полетів геть. Видих над вухом одночасно з різкою хваткою теплих, аж гарячих рук і дотик такого ж живота: Анж спав голий до пояса.

О Іскрице!

— Я припускав, що ти появишся, підготувався, — Гриф вдихнув повітря біля її шиї. — Ти й досі незаймана… Для мене береглася? Ти ж пам’ятаєш поцілунок на даху? Він тобі сподобався? Так сподобався, що злякалася сама своїх бажань і стрибнула?

— Ні!

— Не бреши. Сподобався. Я допоможу тобі не боятися ні мене, ні себе, дурненька.

Долоня Грифа під потилицею Дани стала мов залізною, його губи невмолимо наближалися до її губ. Данині долоні, що впиралися в гарячі груди, не могли зупинити цей рух назустріч.

Поцілунок. Інший, не схожий на попередній, ніжніший, хоча не менш дурманний і пристрасний. Знову очі Грифа, як щілинки, знову відшліфована майстерність, що підкошує ноги. І знову мимовільна слабкість Дани додала йому сил і зухвалості. Підхопив, крутнув — і Дана опинилася там, де мить тому він лежав сам. Навис зверху.

— Я не розчарую тебе. Буду як Лебідь, ніжний і вірний, — прошепотів і знову припав до губ.

Дана, заворожена, шокована тим, що відбувалося, не пручалася. Дивно: їй не було неприємно, навпаки, хотілося дізнатися, що далі? Хор ніколи не переступав цю межу. Особливо після того, як Гриф розколихав маятник її сумнівів щодо невідомості їхнього походження.

«Що за відчуття? Ще один різновид магії Грифа?»

Його руки ковзнули по талії.

Зараз створити б захист, відгородитися б. Та Дана лише вбирала новизну відчуттів, перетворившись на інструмент для гри по-дорослому.

…Доки його руки не опинилися на маминому поясі.

Аж тоді прийшла до тями.

«Ніяких Лебедів!» — згадала слова Хора.

Дана стала відштовхувати гарячі руки.

— Ти не Лебідь, ти — Гриф!!!

— Гриф, але для тебе — Лебідь! — Він усміхнувся, перехопивши її зап'ястя.

Дзенькнув битий посуд. Задоволену усмішку Анжа перекрило пруття Сокола.

Його кокон підхопив Анжа в повітря, відкинув. Дана підстрибнула, потрапила в обійми Хора, лоба торкнувся його короткий чмок.

— Ти як? — спитав, притиснувши до рідних, контрастно прохолодних грудей.

Дана відчула, як палають її щоки.

— В нормі. Де Дільяна?

Стінку намету розсік меч Роба.

— Тут ми! В наметі і поблизу нього не було місця для порталу — надто захаращено!

— Анжа перекидаєте в Соколине і — одразу в клітку! — Хор сам подав йому кокон з королем. На коконі повисла біла сорочка, відчіплювати яку ніхто не став: часу й так обмаль. Роб кинув короля в портал і вигукнув:

— Хоре, стережись!

Хор оглянувся: на нього неслися Кажани!

— Ти ж мав їх приспати! — він вихопив мечі.

— Я й приспав, це інші!

Забрязкала криця. Портал з Грифом зник. Біля Дани, що залишалася в наметі, появилася Едель.

— Дано, тікаймо!

— Не можу! Десь тут залишився плащ-невидимка!

— Дідько!

Заходилися шукати. Прутяний кокон Хора пообривав мотузки одягом, біле шмаття впереміж з черепками і цілими тарілками встелило долівку. Хоча вони недовго зоставалися такими під ногами Едель.

— Це на щастя, і це на щастя, — вона, шукаючи плащ, навмисно ціляла каблучками по розкиданому посуді. — Ух, аж легше!

Ледве встигли знайти, як в намет зазирнув якийсь здогадливий Кажан. Дана вихопила меч, відбила кілька ударів, тоді створила захист.

— Ну, тепер час! — скомандувала Едель.

— Час, бо перетовкла весь посуд?

— А що? Гарна прикмета, війна скоро закінчиться!

Дана усміхнулася.

«Якби ж то!»

Перенеслася в Соколине. Едель зникла, щоб переправити Хора. Але полегшено зітхнути не вийшло: Анж звільнився, не встигли його запроторити в клітку. Тепер в незастебнутій брудній сорочці, подряпаний, наставляв добутий десь меч, і стежив за Надіною, Зором і Левком, які оточили його з наготовленими мечами. Зав'язався бій. Анж один не тільки прекрасно справлявся з усіма, та ще й, вгледівши Дану, усміхнувся і став пробиратися ближче! А сформувати захист не виходило! Можна було зникнути, однак вона теж вступила в бій: щоб її «липучка» створилася, потрібно, щоб він нападав. А ще хотілося обеззброїти, як Петрона.

Не вийшло.

— Досить непогано, — констатував Гриф і війнув потужною магією: — Всім скласти зброю!

Руки обважніли. І Анж одразу опинився ззаду, шиї торкнулося гостре лезо, за пояс обійняла міцна гаряча рука, притисла до себе. Знову те відчуття, що збиває з пантелику. Знову не в силі відгородитися.

— Кидайте зброю, — повторив низьким, ще більш хриплим голосом і прошепотів, дихнувши жаром у вухо: — Не бійся, Дано, я не завдам тобі шкоди.

Анж нагадував людину з підвищеною температурою. Він просто палав.

«Хворий? Тому, що він в людській подобі, а зараз — ніч?»

Зор кинув свій меч, Надіна і Левко опустили.

— Правильно, — прокоментував це Гриф і трохи відсторонився: — Ми лише поговоримо, Дано. Я послухав тебе, віддав Вогника…

Він не доказав: боляче ударило пруття Сокола, відділило від Дани.

Хор розлючений — жах! Магічний кокон підняв Анжа і з силою кинув до землі. Хор погарячкував: у захисті з'явилася тріщина, звідти вилетів білий птах.

Ні, втекти не зміг: втрутився Роб. Його пастка, полонивши, одразу зробила Грифа в'ялим і безсилим; він потрапив у клітку, занадто малу й міцну, щоб зміг перейти в магічну форму. Так безпечніше.

Замкнувши клітку, Хор оглянувся до Звіробоя, обійняв за плечі:

— Дякую, Робе! За всі рази, що ти допомагав нам, дякую!

— Та нема за що, — хмуро вивільнився Роб.

На сході загорявся світанок.

— Виходить, твій захист проти Анжа також не діє. Гадаю, це тому, що він дійсно не хотів завдавати тобі шкоди, — констатувала Кішка за чаєм, який організувала Ромашка.

Дана злегка почервоніла.

Хор це помітив.

— Недивно, мій теж довше трьох хвилин не витримав. Анж сильний: король, як-не-як. Тон голосу Хора льодяний. Аж страшно стало.

Едель злегка підтиснула кутики губ.

«Зрозуміла, чому я протупила»?

Дана відставила філіжанку, пішла у свої апартаменти. В дощовій затрималася довше, ніж завжди, змиваючи запах Грифа, гарячі, короткі і гострі моменти сьогоднішньої ночі. Умілі ласки, приємні відчуття. Але не настільки, щоб втрачати голову. Ну як ради цього можна дозволити себе поламати?

Коли повернулася, загорнута лише у рушник, в її ліжку чекав Хор, теж з вологим, не зовсім висушеним волоссям. Погляд упав на сильні груди в розрізі тонкої спідньої сорочки. Якби не знала Хора, подумала б, що він навмисно прибрав таку картинну позу.

— Хоре? Що ти тут робиш? — Дана відмітила, що ті відчуття, спогади про які тільки що наполегливо змивала, повертаються. Ніби нічого страшного, але — проти її власної волі.

— Прийшов привітати тебе з днем народження! Завтра могло б відбутися наше весілля, — Сокіл заклав за голову руки, не зводячи з Дани пильного погляду.

— Дякую за привітання, але ж ми домовилися: ніякого святкування, поки не закінчиться війна, — Дана сіла край ліжка.

Ні, вона Хора не знала! Ситуація повторилася, тільки це вже Сокіл зігріб її в обійми, вложив на своє місце і навис зверху. — Ці вуста, — викарбував він, і Дана злякалася. Погляд, що її пожирав, був в рази темніший, пристрасніший, ніж в Анжа. Хор стримував такий шквал почуттів, що Дана розгубилася.

«Зараз заявить, що лише він їх цілуватиме, що я йому належу. Як лялька. І я погоджуся, піддамся… Бо таки хочу йому належати. В усіх сенсах… просто зараз, тут!»

І це лякало, лякала власна, непідвладна їй покора, несподівана сила Хора, погляд очі в очі.

Однак Хор — це Хор. Він зрозумів Данин страх і полагіднів.

— …вуста — солодкий мед. Руки — бажаний полон… Солодкий і п'янкий… Ти — моє все. Не завдяки передбаченню Гримуара, а через вибір мого серця. Закоханого до нестями серця...

Його губи торкнулися її нижньої губи так легко, ніби невагоме пір'ячко залоскотало. Потім верхньої; перемістившись в кутик, дратівливий і неймовірно приємний дотик перенісся на підборіддя і шию.

«Я — його все. Він належить мені. Отже, я можу не боятися належати йому!» — і Дана сама потягнулася назустріч.

— …Так, ноги теж полон, маєш рацію, — усміхнувся він, і легкі поцілунки перетворилися на жагучі.

— Не зупиняйся, — прошепотіла Дана. — Я вже повнолітня!

«Полон, то полон, — сам сказав!» — не дозволила йому відсторонитися. Поцілунки відновилися, руки заходилися обстежувати недозволені раніше території.

— Тому, що ти теж — мій вибір, Соколе.

— Я знаю.

— Дано! — постукала в двері Ромашка, спробувала ввійти.

Обстеження зупинилося.

— Двері зачинені, — прошепотів Хор, не бажаючи здавати завойовані межі.

— Яка наївність, — Дана з досадою вивільнилася: — Ромашку це не зупинить: тут є її земля.

…За мить уже сиділи по різні боки ліжка, волосся майже в порядку, дихання майже відновлене. А що Хор лише в спідньому, а Дана — в одному рушнику, то ніби так і треба.

— Після весілля я вас не турбуватиму. А зараз — перепрошую, Хоре, краще тобі відправитися в свою кімнату! — Люфлорка нахмурила брови й поклала руки в боки.

Хор пішов. Ромашка відвела винуватий, але впертий погляд і зникла.

Дана зітхнула. Може, й добре, що їх зупинили. Може, це Анж спровокував таку поведінку Хора. Ще трохи, і ритуал Спільного польоту, після якого, якщо вірити передбаченню Гримуара, Великий Луг мав розцвісти, став би неможливим. Тобто можливим, але, як повідомила Ромашка, втратив би магічну силу, і передбачення могло б не здійснитися. А для них важливий розквіт їхнього краю і гарні урожаї. Ні, Дана впевнена, що Хор залишився б з нею і в багатстві, і в бідності. Але краще — в багатстві.