Великий Луг

У замку Петрона тепло і тихо, в каміні потріскував справжній вогонь, а за вікнами шумів дощ. Землі герцога розташовані на півдорозі від Темнограду до розваленого Соколиного Гнізда.

Це Ромашка проінформувала. Відколи Едель перекинула Дану в Рудоград, люфлорка, яку одразу викликали, знову взялася грати в третього зайвого; лише дивом вдавалося викроїти кілька хвилин наодинці з Соколом, щоб поцілуватися. Хор сердився, бо перепустка Петрона спрацьовувала лише раз на день, в один і той самий час.

Ці години закінчувалися вечерею; стіл накривали в просторій кімнаті з каміном; пані Лорана, повнява жінка середнього зросту, віку і навіть, можна сказати, зовнішності, зазвичай кликала, коли ще було зарано. Ромашка готувала всім, включаючи Петрона, свій чай, пані Лорана приносила червону скатертину і потім повільно, зі смаком сервірувала стіл. Срібне столове наряддя, інкрустоване камінням, поблискувало при світлі справжніх свічок, а гості вели неспішні розмови.

— Я така рада, що нарешті його світлість вечеряє не сам! Може, нарешті, одружиться і тут теж, як в усіх домівках Рудограду, залунає дитячий сміх, — зізналася якось пані Лорана Дані, користуючись тим, що Петрона не було поряд, і додала: — А ще я рада нагоді покористуватися цим дивовижним сімейним сервізом!

Готували у Рудограді смачно, однак просто і безхитрісно, не те, що в Сірих.

— Зате продукти натуральні, без магічних домішок, хоча вирощені не в Лузі. Можете пригощатися без побоювань, — повідомив не без гордості Петрон в перший же вечір. — Коли скінчиться дощ, покажу вам наші сади й городи.

Дощ ішов вже третій день. Дана досхочу виспалася, наїлася, набалакалася з Ромашкою та Едель і взнала відповідь на те питання, що мучило догадками.

— Так, Хор передав тобі мою справжню землю. А на виклик я не являлася тому, що відчуваю, в чиїх вона руках і які емоції крутяться навколо. Мені було страшно, я не могла змусити себе ступити туди, звідки віяло небезпекою. Тому і не ступала.

— Але чому ви появилися біля Колодязя?

Едель усміхнулася, глянула на Хора, той ніяково відвів погляд.

— По-перше, Хор примчав сам не свій з вимогою доставити його в Темноград. Поривався без невидимих артефактів, з нелогічними доводами, мовляв, Дана в небезпеці, не питайте, звідки знаю. А по-друге, я сама зрозуміла, що земля у незвичайному місці, що ти поряд і потребуєш допомоги.

Ромашка усміхнулася своєю унікальною тонкою усмішкою.

— Так, жінки - люфлорки відчувають, в чиїх руках рідна земля. Якщо в загарбницьких, чужих — магії не буде.

У Роба ж все складніше; на його користь спрацьовувало те, що ти мала ґрунт повторного використання, а Гриф нетерплячий, не додумався перевіряти кілька разів підряд.

На вечерю матінка не залишилася, хоч Петрон чемно запрошував, подякувала і відмовилася, не без ревнивого єхидства кинувши, що краще переправить йому Грянку.

«Оце так! А Петрон-то матінці подобається! Точно, не слід вірити тому, що говорять в Темнограді. Герцог, попри всі плітки, таки користується популярністю у жінок.»

Грянку доставили на другий день вранці. Графинька ледве не задушила Дану в обіймах, а Лорана ходила щаслива, заклопотана, як ніколи. На зауваження Дани з цього приводу сказала:

— Його світлість звелів для вашої подруги приготувати апартаменти його матері! Це поряд з його власними. А він же зазвичай всіх на віддалі тримає!

Апартаменти справді виявилися чудовими. От тільки Грянка відмовилася і попросилася жити по сусідству не з Петроном, а з Даною, мотивуючи тим, що мусить за нею глядіти.

— Я ж дала Анжу слово, — сказала вона і сумно нагадала, що як тільки у нього з'явиться нова лялька, буде змушена прислуговувати вже їй.

— То розірви домовленість, поговори з ним!

— Не можу! Це вище моїх сил, язик не повертається!

— А якщо це зробить хтось інший?

— Хто? Кому я потрібна? Хіба тобі, але ти в немилості.

— А Петрон?

— Ні, ні! — сахнулася Грянка. — Не хочу бути зобов'язана Петрону, краще вже Анжу!

Дана помітила, що замок Петрона надто простий, як для того, кому Анж заборгував. Данина кімната порівняно скромна. Стіни з каменю, завішані гобеленами з зображеннями птахів і дерев у весняних квітах, старі чи, краще сказати, давні меблі червоного дерева, на підлозі килим, на столі — бордові жоржини в срібній вазі.

Кімната невисоко, вікно без сітки чи ґрат; до нього зазирала гілка високого старого горіха з трійкою плодів. Зелений покрив вже де-не-де тріскався, на світ показувалися невинно чисті, зморшкуваті міцні горіхи; дощу цієї чистоти було замало, він рясно та довго зрошував їх, полоскав, вквітчав прозорими краплинами, зривав зрідка пожовтіле листя. І монотонно змочував черепичний дах, бійниці, стіни з бежевого граніту, трудолюбиво мив і так чисту площу з фонтаном і кількома кущами бордових троянд. Людей, що зрідка проходили під дощем, не вдавалося розгледіти через накинуті плащі, але Дана підозрювала, що одягнені вони теж невибагливо та зручно, як Петрон і вона з Хором.

Пахло осінню, спокоєм і безпекою. Рудоград закритий для відвідувачів, Анж сюди не добереться.

Навіть для Грянки Петрон не нарядився. Дана ще в Темнограді помітила, що герцог досить вродливий попри свій довгуватий ніс і тонкий рот. Особливого шарму додавав розсудливий погляд, який підказував, що він чесна людина. Зовнішні кутики його очей трохи скошені вниз, повіки, як у Анжа, злегка навислі. Блискуча лисина незрозумілим чином пасувала до кремезної шиї та міцної статури.

Хор, помітивши, як Дана, ніби вперше побачивши, розглядає господаря замку, шепнув:

— Не забувай, що він Гриф, Дано, будь обережною в словах.

— А Грянка хто? — Дана перевела погляд на тендітну графиньку у сіренькому платтячку.

— Я обіцяв тримати це у таємниці. Вибач, — він торкнувся її плеча. — З нею теж будь обережна. Ні, не дивися на мене так сполохано, Грянка справді добра й розумна дівчинка. Але закохана у Анжа.

«І чому не в Петрона? Чому для неї така важлива думка більшості? А може, то просто вибір неслухняного серця?» — Дана взяла у Ромашки чай, подякувала. Другу чашку з люфлорка протягнула Хору.

Петрон не зводив погляду з графиньки, але варто було їй на нього глянути, як він вдавав, що дивиться на вогонь або на рухи пані Лорани, яка накривала на стіл.

— У мене є непогана бібліотека, можете завтра навідатися.

— Найкраща бібліотека — в Темнограді! — зітхнула Грянка.

— Не заперечую, — спокійно відповів Петрон. — Але нова книга Гарія Сабули поки є лише у мене.

— Він все-таки видав продовження «Дороги світів»! — Грянка подалася наперед.

— Так, — усміхнувся Петрон. — І на мою думку, історія знову незавершена. Буде ще одна книга.

Дана з Хором переглянулися: ні він, ні вона не розуміли, про які саме книги мова. Але Дана раділа, що настрій подруги піднявся й вона посміливішала.

— І ви, ваша світлосте, читаєте таку літературу? Її ж називають бунтарською!

— Мене більше дивує, що бунтарську літературу читає жителька Темнограду. Схоже, Анж сам не знає, чим поповнюється його бібліотека. До речі, Дано, я дещо вам приніс, — він левітував їй збірку поезій.

— Виміняв у Дільяни на грушечки. І на ще дещо. От хитрунка, уміє досягати свого! — Петрон підкреслив своє захоплення швидким коротким кивком. — Даремно Анж не хоче з нею одружуватися. Зізнайтеся ж нарешті, чим цінні дикі грушки?

— Он як! Не знала, що Дільяна наречена Анжа, — Грянка почала швидко стріпувати з сукні розлитий чай.

Дана розгорнула книгу.

«Але ж ти — вітер, але вільний…»

— Ну… — протягнув Петрон. — Взагалі-то це таємниця.

Дана закрила книгу і запропонувала:

— Таємниця за таємницю! Я вам розповім про грушки, а ви нам — про Дільяну!

Грянка скромно опустила погляд в чашку, але вся перетворилася в слух.

— Бачу, графині Ранковій теж дуже цікаво, — Петрона вдавана байдужість не обманула. — Ну що ж, прийдеться розповісти. Дільяна дійсно наречена нашого короля, походить з давнього збіднілого роду Грифів. Ліона вибрала саме її, бо пообіцяла Анжу в дружини ніжну красуню з рідкісних білих Грифів.

— Я пам'ятаю, як він її чекав. Анж в юності вірив Ліоні, слухався в усьому, — Хор пересів з крісла неподалік на канапу ближче до Дани.

Ромашка повела бровою, усміхнулася і виникла між ними. Делікатно та граційно скинула його руку зі спинки канапи.

— …однак натомість приїхала Дільяна, — продовжив Петрон, ховаючи посмішку, — з пофарбованим білим (що їй зовсім не пасувало), волоссям, старша за Анжа, невихована і вередлива. Анж одразу помітив фальш і змусив змити фарбу. Дільяна стала привабливішою, але Грифу не сподобалася, навіть коли навчилася манер.

— А Ліона що?

— А нічого, — вступила в розмову економка, поставила на стіл супницю і розвела руками. — Домовленість Грифів — річ непроста. Прошу за стіл.

Розмова продовжилася трохи згодом.

— Ліона все залишила, як є, — сказав Петрон. — Анж підсадив Дільяну на «аші», а вона і рада старатися. Про весілля ніхто не заїкається. Дільяна закриває очі на всі його походеньки, та й сама, здається, вже забула, що робить в замку п'ять років поспіль.

— То коли саме Дільяна прибула? — подала голос Ромашка.

— На початку літа.

— У-гу, — люфлорка задумалася.