У Темних Горах

Дана вже проснулась, але продовжувала лежати з заплющеними очима. Кімната, яку бачила з-під вій,  була чужою, розкішною, а стеля так високо, що й не роздивишся, тим паче при світлі свічок.  І ще холодно, дуже. М'якої пухової перини та легкої теплої ковдри недостатньо.

"Я змерзла навіть в коси!"

Хор розповідав, що в Темних Горах темно, але навіть не заїкався, що так холодно!

Однак те, що проснулась не в підвалі на оберемку соломи, уже радувало.

В кімнаті хтось був. Щоб побачити, хто, потрібно  повернути голову, а Дані не хотілося. Цей хтось тихо посопував носом та зрідка шурхотів сторінками.

Почулись кроки, книжку, війнувши ніжним парфумом, тут же швидко засунули під Данину подушку, зачепились перснем за коси, а тоді смикнули так, що Дана мало не зойкнула.

"Що за дурепа? І хто так робить?!" — здивувалась, зручніше вмощуючись на подушці.

— Темного дня, ваша величносте.

Дана з-під вій побачила низеньку дівчину,  незграбний, але мило поривистий реверанс.

— Як панянка Дана, не просиналась? — здавалось, навіть у горлі Грифа гуркотіли – перекочувались  камені.

— Ще ні, ваша величносте, — прощебетала дівчинка. Була в довгому сірому платті з пухнастим комірцем.

Гриф зробив ще кілька кроків. Дана відчула його погляд і те, що він знає, що вона не спить.

В каміні враз  загорівся вогонь, затріщав, додав світла і краплю жаданого тепла.

— Де речі, в яких панянка сюди прибула? — прозвучало насмішкувато й нахабно.

"Дідько! Невже він це зробить?!"

Так! Гриф не жартував:

— Спалити!

Дрібне тупотіння ніжок до шафи.

"Як же я виходитиму з третьої форми без ритуального одягу? Я ж буду зовсім гола! І там моє щасливе пір'ячко!"

Дана підстрибнула з ліжка, вмить опинилась біля переляканої від несподіванки дівчинки, шарпонула до себе свої речі.

— Не твоє — не чіпай!

Круглі карі оченята служниці здивовано закліпали, але речі не віддала.

"Прямо як у сиротинець перенеслась!"

— Не чіпай. А то вріжу, — сказала тихо, повільно набираючи в груди повітря.

Ззаду заплескали в долоні.

Дана оглянулась до Анжа, підвела підборіддя, і  наткнулась на знайомий оцінювальний погляд.

Глянула на себе.

І хто придумав такі нічні сорочки — суцільні смуги мережива і щонайтоншого шовку! Ця сорочка майже нічого не приховувала!

Дана повернулась до служниці, вихопила свій плащ, закуталась, потім відібрала інші речі.

— Ай-яй, панно Дано! Таку красу — і  ховати під таким грубим несмаком!

— Не хвилюйтеся, поверну я вашу мереживну сорочку! Повісите перед собою і милуватиметеся!

— Так, вона гарна, Веляна молодець.

"У,  зустріну Веляну — натовчу пику за її моду!"

— Але я волію милуватися не красивою річчю а красунею в ній. Тобою, — каміння у голосі Анжа стало круглим, їхнє перекочування шурхотливим. Він зробив крок назустріч.

— А мені більше подобається моя, — Дана відступила: Гриф тримав  червоний кристалічний камінь. Дана вже бачила його, і дію його бачила. Глянула на служницю: та стояла, мов сірий солдатик. Коротке, по підборіддя, волосся, смішний рідкий чубок.

— Яка ти полохлива. Не бійся мого "вогника". Я обіцяв тобі показати його ще тоді, біля струмка. Тепер же ти від мене не втечеш.

Дана промовчала, не підіймаючи очей.

"Уже втекла. Я знаю, як все буде. Ти одягнеш мене, як ляльку, потім захочеш вдячності, та не отримаєш. Відмова тебе розлютить... О, швидше б втекти звідси! Хоре, допоможи, Хо-оре!"

Від згадки про Сокола в грудях потепліло, але не час про нього думати: очі з навислими повіками дивляться аж надто пильно. Анж не дурний, зрештою.

— У цих речах єдина прикраса, що була зі мною в сиротинці, — Дана навмисне заговорила про те, де вона росла. Може, відлякає.

— Покажи.

З викликом показала свою шпильку, очікуючи насмішку. Але її не було ні в його очах, ні в очах служниці.

— Добре, — сказав Гриф і про щось задумався.

Попри те, що Дана стояла на теплому килимі, в ноги було холодно. Від короля ж ішло тепло, і, здавалось, світло: був за звичкою в білому, ще й тканина трохи переливалась.

"Світло буває різним, життєдайним і отруйним," — казав недавно Роб.

Однак від Анжа віяло ще й відчутним теплом.

"Нічого собі методи приваблення: заморозити, а потім манити теплом, як цукеркою."

Дана так і не зробила крок ближче. Бо бачила, що це очікувалось.

— Ну то що ж, — відмер Анж, коли вона чхнула. — Я пришлю сюди Веляну, хай зніме мірки.  Грянко, подбай про панну Дану, вона запрошена на вечірній бенкет.. І не підпускай близько королеву: не дуже приємно  бачити свою гостю простудженою.

Він пішов. Аж легше стало; навіть тепліше, бо вогонь в каміні робив свою справу. Але Дана метнулась в ліжко разом із своїми старими речами, серед яких був і її досі невикористаний меч в піхвах, прямо на білосніжне простирадло. Подумаєш, не шкода.

Вона легко поміняла б цю розкіш на намет Ромашки.

Проте викликати її, щоб бодай поговорити, не могла: Грянка з кімнати не виходила. Вона просто потягнула за шнурочок, дзеленькнула, потім передала розпорядження такій же дівчині в сірій уніформі, лиш не жовтому, а в  блідо-рожевому фартусі, а сама  нахабно дістала  з-під подушки книжку і продовжила читання. Дана,  прикрившись ковдрою, переодягнулась.

— Кхм, — відвернула увагу Грянки.

— Що? — та не підняла очей, лише швидко й незадоволено повела підборіддям.

— А туалет тут є?

— Там! —  тикнула пальцем у стіну, в якій не було дверей.

— Не бачу. Покажи.

Грянка застогнала.

— Скільки можна, я графиня, гра-фи-ня!  А ви хто, щоб я вас у вбиральню водила?  Одну за одною, одне й те ж саме! — Вона  підбігла до стіни, рвучко відкрила невидимі двері.

Вбиральня була сніжно-білою. Дана потрусила землі Ромашки прямо на відполіровану квадратну плиту. Річ у тому, що земля Звіробоя висипалась, а дрібка землі повторного використання, яку вручила ще раніше Ромашка, діяла набагато гірше: Роб з'являвся в одному із трьох викликів. А Ромашкиної землі було більше, повний мішечок. Дана посипала Ромашкину.

І нічого не сталось!

"Підмінили, поки я спала!  Ну от що тепер робити?!" — Дана тупнула ногою і мало не заплакала.

Грянка читала книгу.

Соколиця, ледве заспокоївшись, пройшла до вікна.

— Вічний вечір. Яка краса! — саркастично прокоментувала вогні столиці. — А це тобі не  набридло?

Дана рвучко оглянулась, стиснувши зуби; Грянка здивовано відвела голову.

— Ти ж графиния. Гра-фи-ня. А ходиш у фартусі прислуги, — Дана бачила, що її слова попадають в ціль. — Мовчки дивишся, як ламають ляльок, як  по одному в день зникають люфауни. Що з ними відбувається, не знаєш? Знаєш, бо зблідла. Ти також люфаунка!  І погоджуєшся жити в цьому божевіллі! — Дана замовкла: почулись кроки, напевно, несли обід.  — Мені потрібна справжня земля з мішечків! Я тут не залишусь, — прошепотіла швидко.

— Куди ж ти дінешся, — зітхнула графинька. Здавалось, вона стала зовсім іншою, навіть книжку відклала.

Служниця накрила стіл, пішла.

— Приєднуйся, — запросила Дана Грянку. — Заодно розповіси, як що називається.

— І про страви знаєш. Хор розповів? Я знаю, що ви знайомі,  — Графинька охоче присіла навпроти Дани.

— Угу.

— Небезпечні салати привабливого кольору. Сюди не подали, а на бенкеті будуть.

— А страви, що закінчуються на "ин"?

— Непримітні, здебільшого в соусницях і не зачеплені. Їж, тут все безпечне.

– Ти перша. Думаєш, я тебе запросила розділити їжу з доброти душевної? — пожартувала Дана.

— Ні, звичайно. Я взагалі не знаю, що це таке — душевна доброта. Тому якщо допоможу тобі, то лише за зустрічну послугу.

— Яку ж? — Дана вслід за Грянкою  колупнула м'ясний паштет.

— Випроси  в Анжа титул  графині. Терпіти не можу прислуговувати нижчим по рангу.

Попри те, що Дана усміхалась і раділа легкості в спілкуванні  та швидко налагодженому контакту з Грянкою, пам'ять про рану від кігтів Асі була надто свіжою.

"Там царює брехня" — згадалось сказане про Темні Гори.

А дати в пику Веляні перехотілось одразу, як тільки її побачила. Вона була незвично спокійною і гарною блондинкою з глибокими очима та трапецевидним обличчям.  Поводилась м'яко і жіночно, хоча міцно стиснуті вуста і посмішка віддавали професійністю.

Відточені рухи, закрите серце, максимум ввічливості, мінімум щирості.

Дана теж не поспішала сипати люб'язності, але вертілась так, як вертіла нею Веляна.

Лише в один момент в її очах блиснула щирість, коли  дихнула на один з багаточислених перснів, протерла подушечкою великого  пальця та піднесла до губ.

— Перепрошую, ваша величносте, якого кольору має бути сукня панянки Дани на сьогоднішньому бенкеті?

— Блідо-жовтою. Могла б сама здогадатись, — ледве чутно прозвучав жорсткий голос Анжа.

Веляна так і застигла з піднесеним до губ кулаком. От тоді й спалахнув той мимовільний жаль.

"Виглядає  так, ніби кольором сукні мене прирекли".

— Не вір Велі. Голосові персні носять лише королівські ябеди, — кинула Грянка, коли Веляна пішла.

"Питання в тому, хто ж ти сама?" — подумала Дана, адже у сиротинці такі фрази говорили самі ябеди..

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.