Великий Луг

Зима закінчилася, а тепла не було. Здавалося, весна не бажала приходити в світ людських проблем. Ніби відчувала, що юні сходи потопчуться, попаляться вогнем, а земля плюндруватиметься боями. Пронизливий вітер вилітав за межі Сірих Гір, сягав Соколиного Гнізда, перевіряв на міцність прутяний захист, в який Дана і Хор вставляли металеві деталі.

Дана знову бачила сон, в якому Анж палив Соколине Гніздо своїм рубіном, і небо над ним було чорне від Воронів, гнітюче від каркання.

Знову прокинулася серед ночі в тривозі.

«Це всього лише сон,» — повторяла собі.

День минав за днем, тривожно, але тихо.

З Темнограду доносилися новини про сутички між Воронами і Кажанами, конфлікти між люфаунами, які все ще не покидали палацу. Там досі шикували. Ворони, яким затримували зарплатню, бунтувалися.

Вар викрутився, за непослух на весіллі йому нічого не перепало: виправдався тим, що користувався колишнім словом упіймати Хора.

Не без допомоги Асі на підзарядку Зоряної потрапив Чоп, посіпака Вара. Це перший випадок, коли магічні сили викачували в одного з Воронів. Вар, м'яко кажучи, був незадоволений, але поки мовчав.

У Соколине приповз Ширш. Здоровенний Павук викликав переполох; Тарина з іншими мисливцями зупинили його на межі, не пускали, поки не перевірили, що він дійсно запрошений Хором плести захист для Соколиного Гнізда.

Те, що Тарантул умів розмовляти, врятувало йому життя.

Хор і Дана супроводжували Ширша до свого замку, заспокоювали і навіть розгонили занадто цікавих і приставучих хлопчаків, що занадилися слідом.

У Соколиному Гнізді Тарантул неспішно плів свою павутину над відбудованими вежами.

Дані інколи здавалося, що холод, тривога і марне очікування весни залишаться з нею назавжди і стануть стилем життя.

Звісно, вона помилялася.

— Ася пропала! Ніде не можу її знайти, — випалив Роб, ледве з'явився в Соколиному.

— Як — пропала? Коли? — злякалася Дана.

Цілителі не дозволили забрати Асю з собою. Через дружбу Соколів з Робом. Хор не зважав би на них, якби Кішка сама не захотіла залишитися.

— Сьогодні! Учора ми ще розмовляли, вона врешті погодилася покинути Темноград. Казала, начебто Анж відпустив. А сьогодні я не можу її знайти! Ніде!

— Може, боїться зближатися через той поцілунок у Золотій Колисці? — Дана сама розуміла, що несе нісенітницю.

— Ні, ми помирилися. — люфлор нервово ходив по кімнаті. — А може… Може вона у Холодній Вежі? Вар виглядав задоволеним… — Роб зупинився, пополотнів. — Саме так. Вона там! Ви ж не кинете її напризволяще?

— Звичайно, ні, Робе, — підвівся Хор. — Не гаймо часу.

Усі почали збиратися. І байдуже, розповіла Веля Анжу, з якого матеріалу шилися чорні костюми, чи ні, Асю давно час з Темнограду забрати.

Найгірші передчуття справдилися. Кішку прикували до Зоряної Карти! У Холодній Вежі три вікна. Дана і Хор влетіли пташками в найближче до скляної стіни. В найближче, бо правильно здогадалися, що тут найменше (теж уже не вистачає?) сигнальних ниток.

Ася нагадувала прикрасу на величезному химерному годиннику — зів'ялу білу квітку, тонку й пониклу. За нею на чорній оксамитовій стіні загорялися і гасли магічні спалахи.

У Дани від жалю стиснулося серце.

Краса зловісна, запах хімічний, моторошний. І холод звірський.

Спурхнувши на підлогу, Дана перекинулася людиною, посипала землі Звіробоя. Він з'явився у масці, весь у чорному. Кинувся до Кішки, але зупинився перед скляною стіною.

Хор теж вийшов з третьої форми, вправно замкнув двері вежі на засув і нагримав на Роба:

— Відійди від стіни! Я сам. Ми домовилися!

Дана посипала землі Едель.. Матінка з'явилася одразу з Зором. Появлялася ще і ще. Доставила люфаунів, провірених Гримуаром, найкраще підготовних. Спочатку їх мала доставити порталом Дільяна, але тоді захисні костюми або обгоріли б, або ж появитися можна було поза межами Холодної Вежі. В такому випадку довелося б тратити дорогоцінний час на одягання і проникнення всередину.

І Едель, яка збоку все те слухала, здалася й запропонувала свою допомогу.

Дана мало її не розцілувала! Едель у відповідь заявила, що їй, звичайно, страшно, однак надто вже хочеться приміряти той вишитий візерунками чорний костюм, який, як вона знає, пошили і для неї також. Примірявши, залишилася задоволеною.

Люфауни, яких флортувала, теж раділи, що не лише можна, а й потрібно притулятися якомога міцніше до її звабливих форм.

Дану дивували такі дріб'язковість та здатність жартувати у небезпечній ситуації, вона вважала це недоречними, але мовчала.

Коли всі були на місці, Хор сплів прутяний захист і ковзнув за скло. Скло теж захистив пруттям: щоб ніхто не заважав. Потім розкрутив сніжинку і загнав в кайдани Кішки.

Скрегіт вийшов подвійно гучним: Дана одночасно розчищала вікно, в яке влетіли пташками, від сигнальних ниток.

За стінами Вежі почувся тупіт ніг, стукіт. Матюки, прокляття тонули в оглушливому скреготінні, підсиленому відлунням.

Ася підняла повіки. Одна рука вже була звільнена; Кішка ледве піднесла її, щоб затулити вухо.

Хор звільнив другу, присів біля її ніг. Ася гойднулася, сперлася на Хора. Плаття, порване на спині, сповзло з плеча, ззаду в ніші блиснув чорний фосфор. Дана, перш ніж Хор, який наполягав, щоб цю справу залишили йому, зреагував, вихопила чорний фосфор з ніші, не торкаючись, вправно загорнула у невидиму тканину. Спалахи на стіні потухли, стало темніше. Хор невдоволено похитав головою, не перестаючи пиляти. Залишалося ще трохи. Але не встиг: двері вибили. Захист Хора накинутий на них, упав, однак радість Воронів з цього приводу тривала недовго: Роб і люфауни, здавалося, тільки того й чекали, кинулися в бій, даючи вихід злості й бажанню помсти.

Хор заскреготів ще з більшою силою, знищуючи останній кайдан. Дана обережно поклала камінь в заплічну сумку, глянула через захист за стіну:

— Ворони падають один за одним.

Хор закінчив пиляти.

— Все, можна забирася звідси. Але у одному з вікон вежі з’явився Гриф.

На хвильку затримався, роззирнувся по боках; ззаду, як у сні, чорно від Воронів, шумно від помахів крил. До смороду пір'я і крові додався запах магії Грифа. А крайнє, звільнене Даною вікно, залишалося вільним.

— Кидайте зброю! — скомандував Гриф з недоречною величністю.

Хор підсадив Асю, легку, як пушинку, Дані на плечі, укрив невидимим плащем.

— Утримаєш? — запитав пошепки.

— Так.

Зброя люфаунів впала на підлогу: напевно, потрапили під вплив магії Анжа; Ворони кинулися до них, проте Роб зі зброєю не розлучився, зупинив:

— Не підходьте, мерзотники! Докотилися — уже дівчат виснажуєте? Магії вам мало?

Дана з Асею на плечах обережно, не втрачаючи невидимість, ступила на підвіконня і відростила крила.

— Люфлор-убивця прийшов читати нам мораль? — почувся збоку єхидний голос Вара.

— Даремно минулого разу я тебе відпустив, — озвався Анж. — Але на цей раз не пожалію!

Зав'язався бій. Магія Грифа зникла.

Люфауни опам'яталися, теж схопили зброю. З новою силою забрязкали мечі.

Дана злетіла. Злітаючи, чула, як розбилася й осипалася скляна стіна.

— Хор! Яка несподіванка! Як же — без тебе? Десь тут має бути і Соколиця! Зловіть її! — дав Анж команду тим, хто чатував зовні.

Дана полетіла.

Чула лише, як Хор крикнув:

— І не мрійте!

— Тримайся міцно, Асю, — прошепотіла - попрохала Дана.

Однак нести і камінь, і Кішку, було важко й незручно, віяв вітер, що в будь-який момент міг зірвати невидимість, в боки муляло так, ніби Ася мала не один бронзовий браслет, а два, на обох ногах.

Дана приземлилася в саду за застиглою у відчаї статуєю Грифа в магічній формі. Якраз під опущеними крилами. Звідти бачила, як розлетілася в різні боки частина Воронів. Зовсім близько пронісся Вар.

— Стріляти наосліп, втікачі під невидимим плащем!

Котрийсь з Воронів відбив шмат крила сусідньої статуї.

Один болт зачепив би лікоть, якби не сніжинка, що спрацьовувала і під плащем, другий потрапив в Асю, але теж дзеленькнув і відлетів.

— А статуї не зачіпати! І дивіться мені, дорогоцінне каміння не пошкрябайте!

«От паскуда!»

Дана боялася поворухнутися, деякий час сиділа в незручному положенні.

Найбільше хвилювалася, що Асю все-таки поранили. Якщо так, сліди крові видадуть, куди б не направилися. Зрештою, Ворони віддалилися. Дана змінила положення, оглянулася на мармурове обличчя статуї, , що навіки застигло з виразом «все, мені кінець».

«Це вам кінець, дідькові Грифи! А нам — ні!» — розлютилася несподівано. І знайшла вихід! Вона полетить в палац. Темний купол почав розсіюватися, та й навіть якщо захист залишився, з Асею, якій, напевно, досі можна тут бувати, легко його пройде.

А у лабіринті підземель є купа облаштованих кімнат, можна викликати Дільяну, і ніхто не помітить.

Кішка спала: Дана вже уміла насилати цілющий сон. Зима не пройшла даремно, Хор навчив всього, що знає сам.

В палац Дана залетіла з парадного входу. Людно не було. Без труднощів знайшла картину з панею в червоному, проникла в підземелля. Далеко не забиралася, залишила Асю (слава Іскриці, цілу і неушкоджену) спати чи не в першій облаштованій кімнаті, а сам камінь помістила в скриньку для прикрас, з якої хтось завбачливо вигорнув усе багатство, залишивши лиш порвану нитку і кілька білих перлин. Скринька якраз підійшла по розміру, ключ валявся поряд.

Тепер можна викликати Дільяну. Але Дана запечатала двері невидимими сніжинками і повернулася у Холодну Вежу. Відчувала, що так треба, що вона зможе врятувати щк когось.

Там досі билися. Смерділо пір'ям і кров'ю, стогнали поранені, валялися вбиті Ворони.

Чи шкода їх було Дані? І так, і ні. Поламані неволею уміли лише виконувати накази, і ще й зазіхали на волю інших. Вони не цінували чуже життя, — і втрачали своє. Поламані душі — і такі ж тіла.

Хто відповість за цю жорстокість? Точно, не Соколи. Не вони почали цю вікову війну.

Едель смикнула у флортал Зора, залишилися лише Хор і Роб, які відбивалися, тримаючи місце в кутку біля Зоряної карти, де б могла появлятися Едельвейс. Втомлений Хор бився з Варом, загрозливо бадьорим, Анж збоку відсапувався.

Звіробій міг зникнути в будь-який момент, але не зникав: не хотів покидати Хора одного. Едель повинна встигнути його врятувати! Ось вона знову появилася в кутку. Вишита Даною сніжинка підставилася під випущеного в неї болта.

— Хоре, руку! — гукнула вона.

Проте Хор не мав часу. Так хотілося створити для нього захист! Але для цього слід зняти плащ, а вона пообіцяла, що не буде так робити.

Роб зник у флорталі.

Залишився лише Хор.

— Хоре! — обличчя матінки звело судомою від страху й нетерпіння.

Вар пропустив удар по плечі, закричав.

Анж розлючений: розумів, що Хор вислизає з рук. Злетів угору, в руках блиснув Вогник.

Далі час вповільнився, поділившись не на секунди, а на стукіт серця.

Дана вихопила смарагд.

З рубіну вирвався стовп вогню.

Зі смарагду назустріч ринув такий же сильний струмінь води.

Все заволокло парою; пара закрутилася від несподіваного вихору, війнула на Воронів. Вони ошпарилися, закричали. І наче — матінка.

Чи встигли вони з Хором врятуватися?

Дана не знала — втекла у небо під навислі хмари. Анж кружляв наосліп, пролітав буквально поряд, і, мов божевільний, кричав:

— Дано, ти тут? Я упіймаю тебе, Дано!

Анж грозився убити Хора, знищити Соколине Гніздо. Біля нього, білого, великого, літали чорні Ворони, пригнічені й якісь затуркані. Вар, утримуючи рану рукою, по якій текла кров, понуро спостерігав за всім цим з вікна Холодної Вежі.

Судячи з усього, Хор і матінка врятувалися. Серце билося, мов навіжене. Темний купол над палацом остаточно зник. Тепер завдання — дістатися до Асі і скриньки з фосфорним каменем, викликати Ділю, щоб перенесла у Соколине. І байдуже, що костюм обгорить. Він уже не потрібен.

Нарешті підземелля, потрібні двері. Дана на підході знищила захист, шарпонула…

То була не та кімната. Переплутала.

В цій кімнаті на ліжку сиділа Грянка. Але якась інакша: недолугий короткий чубок відріс так, що нависав на очі, коси, завше короткі, сягали пліч. Стала ще красивіша, ніж раніше, тільки занадто бліда.

Дана зачинила за собою двері.

Грянка підхопилася, з рук випало вишивання. Вишивання? Не книжка! Грянка бліда, злякана і …непривітна?

— Грянко, що ти тут робиш?

— А ти? Що ти робиш у Темних Горах?

«Мені здалося, чи вона дійсно на мене зла?»

Не здалося.

— Яке ти маєш право тут бути? Ти, що руйнуєш все, до чого торкаєшся? Прийшла зруйнувати моє щастя? Повертайся в свої руїни, у свої володіння! Вже й титул, дякуючи мені, маєш!

— Грянко, ти що?

— Я що? — Грянка кинулася на Дану, почала її бити кулачками. — А що — я? Не бачиш, що — я?!

Вона почала плакати. Надто голосно, аж ревіти. Дана затулила їй долонею рота, руки її захопила в магічний кокон, щоб не билася і не пручалася.

Заспокоїться, тоді розмова продовжиться. Графинька зігнулася, замотала головою, замугикала. Дана не відпускала. Графинька виблювала. Дана, вражена, гидливо відсмикнула руку. Забрала свій захист, відпустила. Грянка упала навколішки і виблювала ще раз. Дана метнулася у вбиральню, вимила руки. Потім намочила рушника, вибігла до подруги. Коли спазми пройшли, витерла її, всадила на ліжку, обійняла:

— Гряночко, що з тобою? Чому ти тут? Хто тебе тут тримає?

Графинька знову почала плакати.

— Ніхт-то. Я сама, сама в усьому винна. Кохання, воно таке… Жорст-токе! Стільки бо-олю! Я.. я боялася, що не взнаю його, що воно так і пройде мимо. О, краще б я його не зна-ала!

Графинька поливала сльозами Данині груди. В сусідній кімнаті спала Ася, там залишений без догляду, абияк захований отруйний мінерал. І Хор, напевно, місця собі не знаходить, а вона не могла відірватися, не могла залишити свою подругу в біді. Тільки чи точно подругу, чи точно — в біді?

Погляд упав на білий камзол на підлозі. Дана його упізнала. Між витонченою, досконалою та значно прорідженою вишивкою Ліони появилися кривуваті сніжинки, вишиті невмілою ручкою Грянки. Новий спазм заставив графиньку побігти у вбиральню. Дана пішла за нею.

— Ти вагітна? Від Анжа?

— У-гу… Б'е! О-ох! О-о-о-о… — заскиглила графинька.

Дана зітхнула. Все зрозуміло.

— Гряночко… Чим я можу тобі допомогти? Хочеш, заберу тебе в Соколине Гніздо?

Грянка заперечливо захитала головою.

— Ні, я буду з ним.

Дана розвернулася, пішла до виходу.

По плечах попав зіжмаканий рушник.

— Це ти в усьому винна, ти! Ти розбила його життя! Я спочатку просто втішала його… Довтішалася! А-а-а-а!

Дана зупинилася, озирнулася.

— Вибач. Я не хотіла.

— «Я не хотіла»! І все? Думаєш, цього достатньо? — крикнула Грянка.

Дана розізлилася, ступила крок назустріч.

— Недостатньо? А що достатньо? Спалити рубіном, як Хора й Едель? Анж тільки що, на моїх очах, мало не вбив їх! Він — такий же вбивця, як його батько, як дід та прадід! — вона вже кричала.

Це було так необережно. Але це так боліло! Дана замовкла, стиснувши зуби і кулаки; деякий час мірялися з Грянкою гнівними поглядами. І добре, що замовкла.

Бо у двері постукали.

Дана кинула благальний погляд на заціпенілу Грянку і сховалася до шафи.

Графинька відчинила.

— Грянко, що з тобою, все гаразд? — почувся голос Анжа.

— Так, — Грянка заплакала.

«Видасть чи не видасть?»

— Ти тремтиш. Що сталося? Фу-е…

— Мене знудило… Пробач… Ти такий естет, а я…

— То от чому ти тремтиш? Не хвилюйся, моя маленька. Я все розумію, ти не винна, зараз пришлю прислугу.

Судячи з кроків, Анж підійшов до ліжка, підняв свій камзол.

— Ти вишила ще сніжинок?

— Так, — схлипнула Грянка, — але вони недосконалі…

— Мені подобаються, ти молодець, — звук короткого поцілунку, шурхіт обіймів.

«Шляхетний», — відмітила Дана. У його з Грянкою відносинах щось щире і знайоме, схоже і зрозуміле, як у Дани з Хором. Але до дідька цю крихітну схожість! Весь шарм його до дідька, всю привабливість! Кілька хвилин тому він намагався спалити Хора! І Едель, яка так боялася Холодної Вежі, нових опіків! Але погодилася допомогти. А потім кричала від болю, Дана чула!

— Тут потрібно прибрати. Іди вмийся, я скоро повернуся.

Гриф вийшов.

Грянка відчинила дверці шафи і зронила:

— Тікай.

В дверях Дана оглянулася:

— Дякую.

Графинька кивнула.

— Рубін! Відбери його в Анжа, попроси в подарунок, ну, я не знаю... Але, якщо справді кохаєш, не дозволяй володіти ним!

— Тікай!!!

Ася досі спала. Дана викликала Дільяну, та одразу появилася.

— Нарешті! Ми вже місця собі не знаходимо від хвилювання! — дорікнула одночасно сердито і радо.

Дана взяла скриньку, підняла на руки Асю і ступила в портал.