Великий Луг

Коли прибігла, в кімнаті всі вже були в зборі.

Цілитель стояв біля вікна з обличчям таким нейтральним, як і колір його одягу — швидше брудно-білим, ніж сірим. Грянка розгублено м'яла кисті, Гриф розвалився в кріслі.

Дана метнулася до вбиральні, зачинила двері зсередини.

— І не змивайте, панно... е... ваша світлосте... мушу дослідити вміст, і визначити, що саме призвело до занедужання.

Дана постаралася і дійсно виблювала. Потім підійшла до дзеркала, вмилася і ще більше скуйовдила волосся.

Після таких звуків за дверима естет Анж уже мав би відстати так швидко, як пристав.

І справді, його погляд змінився на холодно - погірдливий.

— Пане Таніре, ваш вихід!

Дана опустила очі, обійняла себе за лікті.

— Грянко, чого стоїш, доведи її світлість до ладу.

Грянка метнулася за гребінцем, по дорозі перекинувши пуфик коло ліжка.

Дана перелякалася за свої коси.

— Ви справді бліда, герцогине, — помітив цей переляк Анж. — Але я постараюся зробити все, щоб усунути причини, які завадили вам насолоджуватися життям поряд зі мною.

Дана не стала дякувати за турботу.

— Я також сподіваюся, що причини, які викликали нудоту, зникнуть.

«І ти перестанеш лізти з поцілунками.»

Він прочитав це в погляді. Усміхнувся люб'язно-фальшиво.

З вбиральні почувся шум зливної води.

«Була романтика, та здохла. І що далі?»

Цілитель вийшов до них, почав проводити руками над Даною. Зморщене, якесь відразливе обличчя, водянисті очі.

— Ну, любий Таніре, який ваш висновок?

— Індивідуальна нетерпимість. Її світлість вживала кор-ин. Я б радив повністю відмовитися від подібних страв...

Графинька нервово смикнула пасмо, що застрягло в гребінці. Дана навіть не зойкнула: знущання з її волосся повністю перебивалося тим неподобством, що вилітало з уст цілителя.

— ...її світлість ослаблена настільки, що про перехід в магічну форму і використання магії й мови йти не може. Прописую сон, заспокійливу дієту, обмеження спілкування до тих пір, поки її світлість не прийде до норми.

— Перепрошую, а заспокійлива дієта... Це як? — Дана механічно перехопила біля вуха Грянкине зап'ястя з гребінцем. — Я терпіти не можу дієти!

— Не хвилюйтеся, герцогине, салати типу люж-аші, які ви також уже спробували, напрочуд смачні та корисні.

«Дідько!»

— Я — проти! — вигукнула обурено.

Грянка, скориставшись тим, що Дана її відпустила, знову занурила гребінець у волосся, сходу боляче смикнула.

— Ніяких «проти». Це шкідливо для вашого здоров'я, — безапеляційно заявив лжецілитель.

— Ну що ж! — піднявся з крісла Гриф, який все-таки знаходив підстави для задоволення. — Відпочивайте, Дано. Грянка про вас подбає, і подбає, щоб поради пана Таніра виконувалися... бездоганно.

Як тільки Гриф та цілитель пішли, Грянка жбурнула гребінцем:

— Як?! Як так можна було одразу все зіпсувати?! Ти уявляєш, що саме на тебе чекає? Тепер ти мусиш їсти ті дурні салати, Танір перевірятиме! Це ще той гад!

Графинька сіла і затулила лице руками.

— Я хочу спати, Грянко. Дай мені спокій. Завтра подумаємо, що робити далі. Допоможеш, будь ласка, зняти плаття? — Дана не розуміла її реакції.

А даремно.

Три дні Гриф не появлявся, три дні Дану не випускали з апартаментів, годували «ашами». Тут уже мова йшла не про «хочу-не-хочу», клятий дурман був у гарнірах, навіть у воді.

Графинька ховала від Дани очі, нерідко зі сльозами, сердилася на неї, але ночувала поряд, підтримувала, коли Дана, хитаючись, йшла до шафи. Правда, спочатку вона постійно відштовхувала її, завертала, витягувала за руки, а то й за ноги з-під суконь, але Дана була наполегливішою, і графинька здалася. Чому до шафи?

Грянка не знала, чому. А Дана знала, що їй потрібно.

Вона згадала про них, коли відчайдушно молилася Іскриці, питаючи, що їй робити, як бути.

Відповідь прийшла сама собою.

Там у шафі висів її зелений плащ, а в його кишені було кілька диких грушок. Вони і рятували. Дана зачиняла дверці і запускала зуби в грушечки. Одразу ставало краще. Кусала їх маленькими шматочками, як дорогоцінний делікатес. Тверді, терпкі, наче з камінчиками всередині, дикі плоди повертали Дані її основу, її волю.

І ще вони були у долонях Хора. Можливо, він теж знав, що ці грушечки допоможуть, раз назбирав.

Те, як поводилася після виходу з шафи, уже було вдаванням. Дана не забувала нагадувати, що вона вже має титул, і що Грянка мусить виконати свою частину угоди.

— Яка земля, Дано? Я наразі така сама полонянка, як і ти. Мені нікуди не можна виходити! От якби ти була розсудливішою, якби нам обом дозволили гуляти по замку, я б щось вигадала. А так знаю лише плітки. Анж знову з Саміллою, але похмурий. Ще у палаці з'явилася Ася, його колишня. Їй, на відміну від Велі й Зоріни, дозволено бувати на бенкетах та балах.

Чи можна довіряти Грянці, Дана ще не вирішила. Однак дівчинка сумно зітхала поряд з Даною, коли її охоплював сум, усміхалася, коли вона придурювалася, вдаючи, що дурні салати діють, і учила жити в Темнограді.

— Ти взагалі цікаве створіння: посміла сісти на руки самому герцогу Садовському, нащадку молодшої гілки королівських Грифів! Невже не могла здогадатися, що місця біля нього не просто так пустують?

Анж страшний, а Петрон ще страшніший, кого забере у своє закрите герцогство, той назад вже не повернеться. І йому байдуже, юнак чи дівчина! Можливо, він примушує працювати в копальнях, адже саме Петрон постачає Анжу дорогоцінне каміння.

— Зараз Гриф розлючений, — казала Грянка, — однак я його знаю, він відтане, за кілька днів зайде за тобою. Твоє щастя, що ти Соколиця, будеш потрібна йому, як мисливиця. Хор умів бачити сліди, і ти теж навчишся. Лиш за це вміння тебе цінуватимуть...

Бувало, графинька читала. Тоді Дана поринала у згадки.

Намагалася зрозуміти, як так сталося, що захист, кинутий Хору, висмоктав всю її силу, що магія наразі лише тліє тихенько, та не горить. Все, що Дана може, це бачити тьмяні магічні сліди і злегка ущільняти нігті.

Але сам факт того, що Сокіл залишився живий, а болти й Миші у її тинку застрягали, уже радував. Проте Дана перестаралася: відгородила Хора так, що й сам не міг вибратися.

Можливо, помилка крилася в тому, що створювала захист за зразком прутяного кокона Хора?

А варто було робити значно меншим, наводити лише на місце удару, і тоді не витратила б свою магію до решти.

Як же це зробити?

Потрібно подумати...

І Дана думала. Навіть малювала переплетіння тинка.

— Які химерні візерунки! — зачаровувалася Грянка. — Малюй ще!

Дана малювала. Короткі, як стріли, круглі, мов сніжинки.

— Яка краса! — захоплювалася графинька. — Ось закінчиться дія салатів, попрошу Ліону навчити тебе вишивати. Я, на жаль, не умію. Це серветка?

Дана заперечно хитала головою.

Бо то була зброя. Вона жбурлятиме стріли та сніжинки так, як уже вміє кидати захист, так, як Тарантули кидали свої шерстинки. Її творіння будуть міцнішими за метал, а кінці — гострими.

«Коли повернеться магія, я буду небезпечна, навіть страшна! І ніхто не знає, наскільки.»

Правда, це все лише теорія, їй потрібна практика.

І знову нахлинули згадки про Хора, бачила його усмішку, згадувала дотики.

В упевненості у взаємному коханні є велика сила. Вона змінює людей, виводить на інший рівень. Дана дивилася на вічний вечір за вікном і не боялася його. Знала, що Хор по неї прийде.

Часто Грянка розповідала прочитані книги, аналізувала їх, і хід її думок Дані подобався.

Цілитель щодня приходив, водив над Даною долонями, гидко усміхався і йшов, не бажаючи спілкуватися з піддослідною, як він напевно, гадав.

Гриф прийшов зранку, спокійний та зібраний. Дана тихо похитувалася на підвіконні.

Він зупинився за крок, оцінив поглядом її стан, потім його голова схилилася вбік, очі подивилися вліво-вправо, він рвучко крутнувся до Грянки:

— Сьогодні чекаю вас на бенкеті. Удвох.

Грянка щось пискнула, але він підняв долоню, зупиняючи її протести.

— Веляна допоможе з сукнями. Обоє будете в... блакитному.

Того дня їжа була звичайною, Дані не довелося надкушувати останню грушку.

— До вечора станеш зовсім нормальною, — констатувала Грянка, і Дана, яка взагалі-то нормальною й була, знала, як поводитися, щоб не викликати підозр.

Бенкет був в іншому, круглому залі; в суміжному, такому ж за розміром та формою, лунала музика. Дана одразу помітила Асю, щедро оточену увагою кавалерів. Дана знову сиділа біля Дільяни, всі в тому ж складі і порядку, що й минулого разу, за виключенням того, що пустий стілець був між графинькою й Петроном, та абсолютно у всіх або в зачісках, або на одязі красувалися прикраси з фарбованим пір'ям.

Грянка виглядала навіть дуже гарненькою і теж стала сенсацією. Дана чула краєм вуха, як гості гадали, з ким Гриф вийде в сад, хтось навіть організував ставки. Ася, Самілла, Дана чи Грянка?

Коли Гриф підвівся з-за столу, і Ліона віддалилася, більшість гостей перейшли в суміжну залу.

Гриф запросив до танцю Саміллу. Дана ледве відірвала погляд від її червоної сукні і пошукала очима Асю.

Кішка постійно танцювала і сміялася.

— А що означає блакитний колір наших суконь? — запитала Дана графиньку, простоявши третій танець.

— Прохолоду Грифа. Тепер до нас ніхто не підійде.

Однак підійшов Петрон. При його появі всі розступилися, Грянка затремтіла, а Дана, навпаки, сміливо прийняла його запрошення, без вагань поклала свою долоню на його ручисько.

Вів він добре.

Обмінявшись ввічливими фразами, (до речі, «радий вас бачити» прозвучало цілком щиро) герцог Садовський одразу запитав, чим би міг Дані допомогти.

— Ви ж рятували мою честь, — відповів на її здивований погляд.

І Дана ризикнула:

— Принесіть мені кілька плодів з диких грушок, які ростуть біля Храму Іскриці.

Петрон здивувався.

— Я найбагатша людина Сірих Гір, ваша світлосте. Я принесу вам грушечок, але ви й досі маєте право на ще одне прохання, подумайте.

— Дякую, ваша світлосте, подумаю.

Гриф тим часом, кружляючи з щасливою Саміллою, ледве приховував нервування так, ніби ревнував.

Це підняло настрій.

Коли Петрон привів Дану назад, Грянка сполохано позадкувала, вперлася в прозору шторку, та частково обірвалася.

Герцог підійняв брову.

— Думав пропустити цей танець, але тепер просто змушений запросити до нього графиню Тремтячу, перепрошую, Ранкову.

Графиня Ранкова тільки те й робила, що наступала на ноги партнеру та плуталася в фігурах. Якби за незграбність вручали призи, Грянка отримала б усі.

Гриф танцював з Дільяною. Йому теж дісталося від графиньки, мало з ніг не збила. Інші танцювальні пари не постраждали, бо від Петрона трималися на віддалі.

Дана пошукала очима Асю. Та піймала її погляд і (виявляється, Кішка сама вела в танці) невдовзі зупинилася неподалік, капризно відштовхнула кавалера і закинула ніжку на підвіконня, край якого вдало проявився коло обірваної штори,

— В саду біля місточка тебе жде Хор. Де ти пропадала? — прошепотіла Кішка, вдаючи, що поправляє невагому панчішку.

Серце Дани радісно підстрибнуло. Відповісти нічого не встигла: Вся повернулася до кавалера.

Хор тут, поряд!

Все так просто. Варто лише вийти в сад! Як це зробити?

— Потрібно дочекатися феєрверка, кажуть, сьогодні він також буде, — підказала Грянка.

«Тільки б Гриф продовжував ігнорувати! Тільки б не запросив на прогулянку сам!»

Дана відвернулася до вікна. Легкі прозорі штори хиталися чи то від протягу, чи то від легкого вітру. Можливо, Хор зараз дивиться на неї, бачить її.

Підвіконня низьке, сад близько, один стрибок — і поряд з Соколом. Так хотілося зробити цей крок, наплювати на правила пристойності! Та за вікном майнула чорна тінь: то пролетів Кажан у магічній формі.

«О, Іскрице, допоможи мені звідси вибратися!»

Дана згадала Стіну Знань.

Гримуар уже на місці. Звичайно, Іскриця їй допоможе! Бо ті зорі, що спалахують на карті, є щирими молитвами-проханнями, а іскри з чарівної книги — послані знання, відповіді на запитання та прохання! Це те, що може дати богиня. А все інше – результат людських дій.