Великий Луг

— Ти вже запропонувала Петрону сервіз? — Ромашка старанно витирала вимитий черпак. Митрило куховарити любив більше, ніж після цього куховарства прибирати.

— Ще ні, — Дана знову заскреготіла — чистила казанок. І звук, і робота саме під її нікудишній настрій.

— Чого ждеш?

— Слушного моменту. — Дана лукавила. Насправді слушних моментів було вдосталь, і люфлорка це знала. Просто рівень настрою Дани, здається, приєднався до рівня магічних сил. А після пригоди з Мишами, після формування захисту для людей, він відчутно знизився. Хор же відновився швидко. А Дану підтримували хіба Ромашкині чаї.

— Хочеш, з ним поговорю я? Ти маєш друзів, Дано, не забувай, і не бійся попросити допомоги. Друзі — то велика сила!

— Так, маєте рацію. Не уявляю, що б я без вас робила! Допоможете, будь ласка, привести до ладу казанок? — протягнула його і скребок Ромашці.

Та засміялася.

— От хитра. У кого ти така вдалася?

Сказала і замовкла: Дана закусила губи, відвела очі.

— Як ви гадаєте, є шанс дізнатися, хто мої батьки, хто я?

Петрон підтвердив, що ґрунт, який привабив Хора, взято з саду розваленого замку. А звідки земля там, де стояла під дощем Дана, сказати точно не може.

— Звичайно, є. Скоро розмови про тебе і Хора донесуться у кожний куточок Соколиного Гнізда. Тебе легко знайти, Дано. Якщо той чи та, хто віддали тебе у сиротинець, досі живі, вони прийдуть сюди. Або рано чи пізно ти сама знайдеш місце, де народилася.

У дворі майнула тінь, Ромашка виглянула у вікно.

— Надіна прилетіла! Як добре, що залишився борщ, вона ж голодна з дороги, напевно.

— Коли я прибула, Анж уже шукав Ліону, а як почув, що сталося насправді, пополотнів, ніяк не міг повірити, — розповідала Кажаниця, поївши.

Дана, Хор, Ромашка складали їй товариство зі склянками чаю. — Змушував повторювати кілька разів, перепитував за дрібниці. Рвався до тебе, Дано, хотів почути з твоїх уст. Вар ледве втримав.

— Про камінь теж розповіла?

— Так. І про останнє прохання її величності Ліони. Я не могла не розповісти: я його воїн. Була. Він мене вигнав, — Її голос на останній фразі став глухим, вона закліпала.

«Хвилюється, хоч і старається не показувати цього,» — зрозуміла Дана.

— То куди ти тепер?

Надіна нервово знизала плечима.

— Залишайся з нами, — Ромашка подала їй заспокійливий чай. — Наш край знову став привітним для чужих. Тоді, в дорозі, теж снилися жахи, лише я не кричала. А зараз мені гарно спиться.

— Та я теж зазвичай не кричу, — понуро сказала Надіна, заглядаючи в склянку.

Дана згадала, як вона верещала, коли падала, але делікатно промовчала.

Смаглява шкіра Кажаниці порожевіла.

— Я здогадуюся, про що ви зараз думаєте. Згадуєте падіння. Я не знала, що ви в Колодязі! Розумієте, я все життя стримувалася, намагалася бути холоднокровною, хоч останнім часом в Темнограді вити хотілося. Ну, думаю, хоч перед смертю викричуся, все одно ніхто не чує! А там — ви!

— І тому ти звереснула ще гучніше! — сказав Хор, усміхнувшись.

— З сорому!

— А я думав, з переляку.

— І це теж, але злякалася я саме вас, — Надіна глянула на Хора, перевела погляд на Дану.

— Пробач, ми не хотіли тебе злякати, — зніяковіла вона.

— Пробачаю.

Надіна засміялася. Після неї засміялися всі.

— Ромашка гарно придумала, Надіно, залишайся з нами, — сказала Дана. — Хоре, скажи!

— Нам потрібні воїни. Залишайся, будемо раді. Якщо хочеш, звісно.

Кажаниця глянула на Дану, Дана згідно закивала, німо підказуючи правильну відповідь.

І Надіна погодилася.

А от Ася повідомила, що покине Темноград трохи пізніше, бо має справи.

— Я здогадуюся, які: на підзарядку Зоряної потрапив її знайомий, — при згадці про Кішку обличчя Надіни скувала звична стриманість. — Хоче врятувати.

«Як колись Зора. Все-таки Ася хороша. Напевно, Роб їй знову допомагатиме.»

— Є ще трохи темногірських новин. Петрон переманив Веляну, кажуть, заплатив і їй, і Грифу величезну суму. В палаці подейкують, що Дану теж він викупив. А Дільяна протверезіла, погарнішала, почала носити красиві сукні і заявила, що вона ... наречена Анжа! Уявляєте?! Він начебто підтвердив, але дата весілля поки невідома. Для нареченої, яка тепер у нього замість нової ляльки, викликали Грянку Ранкову. Герцог Садовський особисто доставив її в палац, нарядну і щасливу. Всі шоковані. А коли я відлітала, повідомили, що Ліона захворіла.

Приліт Петрона спостерігали з вежі.

— Хоре?

— Гу?

— І ти його переміг?

— Угу.

Розмах магічних крил герцога щоразу вражав, мов уперше, навіть здалеку. Добровільні помічники з села про всяк випадок щезли з двора. Затих стукіт сокир (Трохим вирубував кущі), гупання молота тимчасових каменярів, навіть діти перестали щебетати.

«Я ніколи, ніколи не зможу перемогти цього велетня!»

Данина повіка засіпалася.

Це вже четвертий урок. Петрон навчав жорстко, вимогливо. Займалися на вежі, і Дана уже кілька разів падала, ризикуючи розбитися, злітала біля самої землі.

Сьогодні бойовий настрій був на нулю.

Це спочатку голі старі стіни зовсім не лякали, навіть було цікаво і незвично. Однак в міру звикання і усвідомлення масштабу робіт, що належало тут провести, стало страшно. Дана згадала, які порядки у відносно скромному Рудограді, мимоволі прирівняла.

«О, Іскрице, коли воно буде?»

Мріяла про ще дві вежі, сіру і руду, про стару і нову частину замку; стару з цього каменю, що є, з бронзовим відливом, нову — з рудого, що привезуть з Топалень, а ще можна використати сірий, і всі ці кольори гармонійно поєднати.

Петрон ще здалеку привітався.

Дана відповіла, повіка знову сіпонулася.

«Чого ти, Дано? — не пройшло це повз увагу Хора. — Петрон непоганий, та і ми уже трохи розім'ялися.»

«Не знаю, чого.»

— Ну що, розпочинаємо заняття? — Петрон дістав тренувальний меч.

— Так, — Дана стала в стійку. Хор підбадьорливо усміхнувся і пішов.

Проте заняття минуло легше і простіше, без особливих навантажень; Петрон закінчив його раніше, похвалив і попросив води.

Дана повела його в найобжитішу залу. Якщо спочатку в порівнянні з вишуканим Анжем герцог виглядав простувато, то зараз здавалося, що їй до його рівня, як до неба рачки.

Однак Дана мовчала: завтра буде інший день, інший настрій, більше сил; якщо не подасть знаку сьогодні, ніхто і не дізнається, що вона зараз почувається не дуже впевнено не лише фізично і магічно, а й морально, так, мов безрідна сирітка в ній знов уклала на лопатки новоспечену герцогиню.

— Мені б до вбиральні, руки помити, — попрохав Петрон, чим підлив ще більше масла у вогонь.

«Р-р-р! Нема у нас вбиральні, дорогий герцоге!»

Дана гордо набрала глек теплої води, підійшла до відра.

— Підставляйте руки, ваша світлосте.

Петрон не одразу зрозумів, що треба робити.

Дана з гідністю витримала його погляд, зробила запрошувальний жест.

Нарешті до нього дійшло.

Мив руки довго і з насолодою, коли витирав простягнутим вишитим рушником, подарунком селян, променисто всміхнувся.

Дана подала йому холодної води зі срібного кубка. Він напився, подякував.

— Я запам'ятаю цей момент, герцогине. Це велика честь для мене.

Дана лиш усміхнулася:

«Знав би ти мій справжній настрій!»

Легковажна і нахабна незнайомка, яка при першій зустрічі могла спокійно всістися йому на коліна і ще й попросити подати виделку, була безповоротно витіснена. У світлі нових подій, в курсі його досягнень, відносин з Грянкою, (і Ліоною!) майстерності, як учителя, і оцієї величної простоти Дана могла впевнено заявити, що навіть під ашою уже не повторила б колишній вибрик.

На щастя, у дверях появився Митрило з запрошенням до вечері. Петрон охоче погодився.

«Це добре, після запеченої індички у виконанні нашого Ворона нам буде легше домовитися,» — шепнула Ромашка, яку Дана потай викликала. Хай сама домовляється щодо сервіза.

Цього вечора люфлорка була напрочуд уважною до гостя і якоюсь особливо рішучою.

За стіл часто запрошували помічників з села, але сьогодні всі розбіглися: сторонилися Грифа.

Те, що Петрону дуже сподобався нехитрий обід, стало ясно не стільки після ввічливих компліментів, як після серйозної пропозиції для Митрила перебратися в Топальні. Дана аж злякалася, що він погодиться. На щастя, Ворон відмовився.

А потім Ромашка ніби випадково обмовилася, що Дана продаватиме сервіз, заздалегідь виставлений напоказ. І запропонувала Петрону.

— Скільки ви за нього проситимете?

— Кхм. П'ять сотень золотих.

«Ромашко, ви що?! Ми домовлялися прохати сто, і то це забагато!» — Дана опустила погляд, ще й очі долонею прикрила.

— Так, гарний сервіз. Дам тисячу золотих, якщо продасте мені.

— Тобі продамо за шістсот, тисячу забагато, — Хор кахикнув.

— Тисячу п'ятсот, — заявив Петрон, зухвало усміхаючись.

— Ти нічого не переплутав, вчителю? Якось не в той бік торгуєшся. Ти — купуєш, а не продаєш! — нагадав Хор.

— Тисячу вісімсот!

— Продаємо! — вигукнула Ромашка.

— Домовилися! — швидко сказав герцог. — І ще хотів би запитати, чи не могли б ви працевлаштувати на зиму моїх майстрів. Будівельні роботи, водостоки, облаштування купалень, дощових кімнат… Все необхідне доставлять з собою. Ви ж плануєте це робити?

— Так!!! — вихопилася Дана.

— Гаразд! — Петрон потішився тим, як вона зашарілася. — І ще одне. Колишні люфауни з Темних Гір (її світлість в курсі, про кого я), каламутять розмірений уклад мого герцогства, надто одержимі бажанням Анжу помсти. Буду вдячний, якщо запропонуєте їм пожити у вас. Всі вони навчені битися на мечах, багато хто — дуже добре. І серед них є досить заможні особи родом з Великого Лугу, але повернутися у свої володіння наразі не можуть. Якщо погодитеся — відповім зустрічною послугою.

Дана і Хор переглянулися.

— Ми згодні!

Вони не стали дивитися вслід Петрону, що відлітав.

— У нього на складі залишилося вдосталь непотрібної деревини з Великого лісу та покрівельних матеріалів — сказав, усміхаючись, Хор. — Підозрілий, але приємний збіг, чи не так?

— Угу, — Дана прихилилася до його плеча. Настрій знову підіймався.

Ромашка має рацію, друзі — то велика сила!