Перетворення

Дана вийшла з дощової кімнати, де ховалась від послушниці, котра принесла вечерю, і застигла: стіл мало не ломився від страв.

— Аж страшно все це їсти. За кого нас мають?

— За горян, звісно. У вас з Ромашкою фасон  суконь, як у них.  А ти ще й в капелюшку, з волоссям до пліч.

— Лестять чи бояться?

— І те, і інше.

Дана вмостилась на м'якій канапі, білій, з ледве помітним молочним відтінком. Фіранки на вікнах теж білі, але з ледве помітним блакитним, килим на підлозі такий же, лиш віддає бежевим. Дорогі витончені меблі — білі, з ледве помітною зеленицею.

Келія для люфаунів з Гір була "простою", угу.

Ромашка теж, ввійшовши, глянула на стіл і здивовано підняла брови.

— Нічого собі!

— Не нічого собі, а все нам, — Хор потягнувся до  апетитного куска кролятини, запросив жестом: — Приступайте до вечері, не соромтеся.

Якби послушниці знали, що та, котру вважали горянкою, насправді їхня сирітка, не бачили б  такого добра на столі.

Якби Едель знала, чим годують її гостей, навряд чи запросила б погостювати ще кілька днів. Ймовірно, на пропозицію ненадовго залишитись  в Храмі надихнуло те, що на обережне запитання матінки, де наразі Гримуар, Хор так само обережно натякнув, що скаже пізніше.

Дані, здавалось, кусок в горло не ліз. Вона відклала вилку і поділилася  тим, що придумала попросити в Едель на знак вдячності.

— Як ти думаєш, вона зробить це? — глянула на Хора.

— Так, вона ж сказала "все, що в моїх силах", а це в її силах. Запропонуєш завтра зранку.

— Або й сьогодні. Хоре, я тут подумала... Це перо, мій талісман... Ось, — вона дістала шпильку з пір'ям.

— Дівчата придумували собі прикраси з того, що попадалось під руку, а я залишила те пір'ячко, що само до мене пристало. Цікаво, чиє воно?

— А ми зараз дізнаємось. Пам'ятаєш, як дивитись сліди?

— О, так! — зраділа Дана, пересіла ближче до Хора, поклала перо на коліна, зосередилась на ньому. Хор тим часом зосередився на Дані. Йому подобалось в ній все: і колір кіс, і вигин губ, і навіть ледь помітна зморшка між бровами.

— Чому не виходить, Хоре?

— Давно воно в тебе? — перевів погляд на перо.

— П'ять років.

— Тоді пробуй ще, не здавайся. Хочеш,  допоможу, — він злегка стиснув  своїми долонями її холодні пальчики.  Налаштувався на її дихання.

То був Сокіл!

Ілюзорна птаха подарувала спокійний гордий погляд,  зронила пір'я, і, змахнувши крилами, розтанула.

А Хор і Дана  підняли очі  один на одного.

Хор пам'ятав, яким неадекватно щасливим та схвильованим був, вперше відростивши магічні крила. На Дану знайомство з магічною формою діяло по-іншому: магія підкреслювала її природну красу, додавала очам глибини, шкірі білизни, рухам плавності; Дана стала до  дідька привабливою. І сміливою.

— Мені потрібна зброя. А ще одяг, взуття, — сказала вона, першою роз'єднавши долоні, й підняла пальчик:  — І я знаю,  де їх взяти!

— Зброя буде! — заявила Ромашка, дістала свій сувій, перо, щось написала.

— А Дана хай сама потурбується про одяг. Хоре, поділишся з нею невидимим  плащем? І намагайся не ходити проти вікна: за нами спостерігають.

— Я здогадався про це, Ромашко. Деякі послушниці пахнуть магією Кажанів. Ритуал справді краще провести сьогодні.

Хор накинув на Дану лляний плащ.

Знову застигли один проти одного.  Соколиця ніби набиралась сили в тому погляді, так, як запасаються повітрям перед пірнанням у воду.  Кахикання Ромашки допомогло розірвати контакт очима і сформувати  магічний посил, що прекрасно діяв на плащ замість люфлорського заклинання.

Дана зникла, тихо скрипнули двері.

— Ох, молоді - гарячі! Вам би  просто  завтра обряд спільного польоту провести, та Дана поки неповнолітня.

— Знаю, — буркнув Хор.

З'явився Роб з двома мечами; один набагато менший і  легший на вигляд.

Хор перевірив — зручний.

— Чудова зброя. Ще б  Дана вміла нею крристуватись.

— Я можу навчити, — запропонував Звіробій.

— Дякую, сам навчу, — перервав його Хор.

Здавалось, минула вічність, коли знов тихо скрипнули двері. Хор зробив швидкий крок назустріч, погладив повітря там, де мала б стояти Дана. Нащупав плече. Почав обводити руками, як вона його вдень. Дана застигла. Теж приємні дотики?

Вийшло щось таке, таке... ніби Соколиця вагітна. Уявив її з животом. Трясця! Яка чудова картинка!

Почувся тихий сміх.

— Ти смієшся, а ми хвилюємось. Чому  так довго барилась? — Ромашка підняла погляд з сувою, в якому знову щось писала.

Дана відкинула плащ. Тримала перед собою на оберемку купу одягу.

— Я навідувалась на склад. Для тебе, Хоре, теж дещо принесла. Нам з Ромашкою  захватила сукні послушниць. Потрібно ж якось пройти в підземелля? Привіт, Робе, — помітила гостя. — Як ти?

Роб тим часом їв.

— Що? Я — нормально, — він трохи зніяковів, хотів підвестись з канапи, але Ромашка гаркнула:

— Сиди там! Їж!

Всі подивились на неї.

— Ромашко!

— У Світояна довжина кіс, як у Дани. За вікном спостерігають.

Роб оглянувся на вікно, на Дану.

— А ширину пліч куди діти?

— Отак зроби, — зіщулила плечі Ромашка. — Нам потрібно ненадовго відлучитись.

Вона стала надівати персикову сукню поверх своєї зеленої. Добре, що одяг послушниць  схожий більше на балахон. Дана  теж одягалась. Хор вручив їй зброю.

— Будь обережний Янчику, за тобою стежить Кажаниця, — кинула наостанок Ромашка. Звіробій мало не вдавився.

Біля замурованої стіни теж чатувала пара Кажаниць. Хор без проблем їх приспав.  

Ритуали провели швидко і майже без пригод.

Хор перший став птахом. Світ змінився, став великим, дивним. І магнітом тягнуло до Дани; він підлетів, сів на її руку.

Він все розумів, був собою, так, ніби  птах  був одним з його "я". 

А потім і Дана стала Соколицею.  Не бачив пташки кращої, ніж вона. Людську мову розуміли прекрасно, але Ромашці прийшлось кілька разів повторювати, перш ніж вони перестали роздивлятись один одного, а потім літати по залу,

та повернулись в людську форму.

— І розумів же все ти, Хоре, і чув усе — по очах бачила! — сердилась вона. — Забиратись звідси пора, небезпечно тут!

Кажаниці досі спали.

...По коридорах  підземелля навшпиньки бігли дві послушниці, але тупіт лунав знатний.

— Хоре, ми так стараємось бігти тихенько, а ти..! — зупинилась перевести  дихання Дана.

— Я теж стараюсь. — в повітрі пролунав чмок, щоки  Дани загорілись рум'янцем. Ромашка лиш похитала головою з боку в бік.

В келію встигли  якраз до того, як  постукала матінка Едельвейс. Ромашка допомогла швидко зняти сукню послушниці і зникла в дощовій, звідки чувся шум; шум одразу стих.

Дана, все ще задихана, рожева від бігу, відкрила двері. Їжі на столі гарно так зменшилось, сам він зсунутий з місця, килима не було, зате валялася розбита карафа в калюжі яблучного соку.

— Перепрошую за безлад, — Хор з чарівною усмішкою  прикрив вікно, від якого колихалась фіранка.

— А килим де? — запитала матінка.

— В дощовій. Я там спатиму. Ця юна панночка навідріз відмовилась ділити зі мною кімнату.

— Он як? — Едель окинула поглядом все ще схвильовану Дану і направилась в дощову.

— Матінко Едельвейс, я вже вирішила, що попрошу у вас, як дяку, — зупинила її Дана. — Ми не обтяжуватимемо вас присутністю, завтра ж покинемо стіни Храму. Те, що ви можете для нас зробити, не забере багато часу!

Едель здивовано сверлила її великими красивими очима.

— Три флортали зі мною осилите? — Хор дістав із сумочки Дани Гримуар.

Матінка зблідла, одразу забула, куди йшла.

— Гриф здогадається, чия це робота, — сказала хрипло.

— Для Великого Лугу, матінко. Ради щастя людей. Вони просили цього в молитвах, вони для цього залишали в Храмі підношення! — Дана знала, на що наражала матінку.

Очі Соколиці не були жорстокими — просто жорсткими; вона відчувала, що поступає правильно.

У матінки не було вибору.

Хор назвав три місця, які мали  стати островами раю для Великого Лугу. Одним з них буде те пасовище, яке Хор обіцяв Ромашці оживити на початку їхньої подорожі. 

Чудеса дійсно слід було творити пізнього вечора, щоб і людям, і Грифу на ранок був сюрприз.

Поки ворони шукатимуть втікачів по слідах від Гримуару, вони вже будуть над Пусткою.

Можливо, Гриф здогадається про одну-єдину люфлорку, що здатна переміщатись  флорталами не сама. Але Едельвейс щось придумає.

І дійсно, матінка згідно кивнула, ступила крок до Хора, взяла за руки. Вони зникли.

Повернулись доволі швидко, однак Едель була  знесиленою.

Хор поклав її на канапу, попросив Ромашку повідомити послушницям, а сам направився в дощову.

Звідти разило специфічним трав'яним ароматом, кров'ю і милом від мокрого килима з брудною плямою.

Збоку лежала поранена Кажаниця в магічній формі. Крила її спутані, руки і ноги теж зв'язані, в роті — кляп.

Роб  лікував їй рани, Дана допомагала.

Прийшли послушниці; на безлад в кімнаті уваги було звернуто менше, ніж очікувалось,  було більше голосінь щодо здоров'я матінки Едельвейс, мовляв, про себе не думає, все турбується про Луг і Храм. Вони навіть не уявляли, якими близькими були до істини! Однак і помилялись: Едель думала про себе, прораховувала варіанти. Їй хотілось жити.

Кроки послушниць затихли.

Ромашка і Звіробій постелили на підлогу сухий і чистий килим.

—  Збираймося в дорогу, — скомандував Хор.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Магда Май
06.10.2022 20:46
До частини "Перетворення"
Спойлер!
Спойлер!Спойлер!Спойлер! Дякую за коментар! Ну, історія поки не закінчується, тому все може трапитись. А тут з матінкою спрацював закон бумеранга. )
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Марія Пітішкіна
    06.10.2022 20:20
    До частини "Перетворення"
    Коментар видалено автором