Великий Луг

Дана вийшла з дощової кімнати, де ховалася, щоб послушниця, яка принесла вечерю, її не упізнала, і застигла: стіл мало не ломився від страв.

— Аж страшно все це їсти. За кого нас мають?

— За горян, звісно. У вас з Ромашкою фасон суконь, як у них. А ти ще й в капелюшку, з новоможною зачіскою.

— Лестять чи бояться?

— І те, і інше.

Дана вмостилася на м'якій канапі, білій, з ледве помітним молочним відтінком. Фіранки на вікнах теж білі, але з ледве помітним блакитним, килим на підлозі такий же, лиш віддає бежевим. Дорогі витончені меблі — білі, з ледве помітною зеленицею.

Келія для люфаунів з Гір була «простою», угу.

Ромашка теж, ввійшовши, глянула на стіл і здивовано підняла брови.

— Оце так!

— Угу. І все — лише для нас, — Хор потягнувся до апетитного куска кролятини, запросив жестом: — Приступайте до вечері, не соромтеся.

Якби послушниці знали, що та, котру вважали горянкою, насправді їхня сирітка, не бачила вона б такого добра на столі.

Якби Едель знала, чим годують її гостей, навряд чи запросила б погостювати ще кілька днів. Ймовірно, на пропозицію ненадовго залишитися в Храмі надихнуло те, що на обережне запитання матінки, де наразі Гримуар, Хор так само обережно натякнув, що скаже пізніше.

Дані, здавалося, кусок в горло не ліз. Вона відклала виделку і поділилася тим, що придумала попросити в Едель на знак вдячності.

— Як ти думаєш, вона зробить це? — глянула на Хора.

— Так, вона ж сказала «все, що в моїх силах», а це в її силах. Запропонуєш завтра зранку.

— Або й сьогодні. Хоре, я тут подумала... Це перо, мій талісман... Ось, — вона дістала шпильку з пір'ям.

— Дівчата створювали собі прикраси з того, що попадалося під руку, а я залишила те пір'ячко, що само до мене пристало. Цікаво, чиє воно?

— А ми зараз дізнаємося. Пам'ятаєш, як дивитися сліди?

— О, так! — зраділа Дана, пересіла ближче до Хора, поклала перо на коліна, зосередилася на ньому. Хор тим часом зосередився на Дані. Йому подобалося в ній все: і колір кіс, і вигин губ, і навіть ледь помітна зморшка між бровами.

— Чому не виходить, Хоре?

— На пері — магія відводу погляду, не скажу, що сильна, але дієва. Дивно, що ти його помітила. Давно воно в тебе? — перевів погляд на перо.

— П'ять років.

— Тоді пробуй ще, не здавайся. Хочеш, допоможу? — він злегка стиснув своїми долонями її холодні пальчики. Налаштувався на дихання.

То був Сокіл!

Ілюзорний птах подарував крізь час спокійний гордий погляд, зронив пір'я, і, змахнувши крилами, розтанув.

А Хор і Дана зустрілися очима.

Хор пам'ятав, яким неадекватно щасливим та схвильованим був, вперше відростивши магічні крила. На Дану знайомство з магічною формою діяло по-іншому: магія підкреслювала її природну красу, додавала очам глибини, шкірі білизни, рухам плавності; Дана стала до дідька привабливою. І сміливою.

— Мені потрібна зброя. А ще одяг, взуття, — сказала вона рішуче, першою роз'єднавши долоні, й підняла пальчик: — І я знаю, де їх взяти!

— Зброя буде! — заявила Ромашка, дістала свій сувій, перо, щось написала.

— А щодо одягу Дана хай сама потурбується. Хоре, даси їй на деякий час невидимий плащ? І намагайся не ходити проти вікна: за нами спостерігають.

— Я здогадався про це, Ромашко. Деякі послушниці пахнуть магією Кажанів. Ритуал справді краще провести сьогодні й зникнути якомога швидше.

Хор накинув на Дану лляний плащ.

Знову застигли один проти одного. Соколиця ніби набиралася сили в тому погляді, так, як запасаються повітрям перед пірнанням у воду. Кахикання Ромашки допомогло Хору розірвати контакт очима і сформувати магічний посил, що прекрасно діяв на плащ замість люфлорського заклинання.

Дана зникла, тихо скрипнули двері.

— Ох, молоді - гарячі! Вам би просто завтра обряд спільного польоту провести, та Дана поки неповнолітня.

— Знаю, — буркнув Хор.

З'явився Роб з двома мечами; один набагато менший і легший на вигляд.

Хор перевірив — зручний.

— Добра зброя. Ще б Дана вміла нею крристуватися.

— Я можу навчити, — запропонував Звіробій.

— Дякую, сам навчу, — перервав його Хор.

Здавалося, минула вічність, коли знов тихо скрипнули, відчиняючись, двері. Хор зробив швидкий крок до них, погладив повітря там, де мала б стояти Дана. Нащупав плече. Почав обводити руками, як вона його вдень. Дана не рухалася. Теж приємні дотики?

Вийшло щось таке, таке... ніби вона вагітна. Уявив її з животом.

Трясця! Яка чудова картинка!

Почувся тихий сміх.

— Ти смієшся, а ми хвилюємося. Чому так довго барилася? — Ромашка відклала вбік свій сувій, в якому знову щось писала.

Дана зняла плащ. Тримала на оберемку перед собою купу одягу.

— Я навідувалася на склад. Для тебе, Хоре, теж дещо принесла. Нам з Ромашкою захопила сукні послушниць. Потрібно ж якось пройти в підземелля? Привіт, Робе, — помітила гостя. — Як ти?

Роб тим часом їв.

— Що? Я — нормально, — він трохи зніяковів, хотів підвестися з канапи, але Ромашка гаркнула:

— Сиди там! Їж!

Всі подивилися на неї з докором.

— Ромашко!

— У Світояна довжина кіс, як у Дани. За вікном спостерігають.

Роб оглянувся на вікно, на Дану.

— А ширину пліч куди діти?

— Отак зроби, — зіщулила плечі Ромашка. — Нам потрібно ненадовго відлучитися, а ти сиди тут і вдавай Дану.

Вона заходилася одягати персикову сукню поверх своєї зеленої. Добре, що одяг послушниць схожий більше на балахон. Дана теж його накинула.

— Будь обережний Янчику, за тобою стежить Кажаниця, просто очей не зводить, — кинула наостанок Ромашка. Звіробій мало не вдавився.

Біля замурованої стіни теж чатувала пара Кажаниць. Хор без проблем їх приспав.

Ритуали провели швидко і майже без пригод.

Хор перший набув третьої форми. Світ очами птаха став великим, дивним. І магнітом тягнуло до Дани; він підлетів, сів на її руку.

Він все розумів, був собою, так, ніби птах давно був одним з його «я».

А потім перетворилася і Дана. Не бачив пташки кращої, ніж вона. Спочатку обоє роздивлялися один одного, потім літали залом і перекидалися думками: у третій формі чули їх на відстані. Людську мову також розуміли, але Ромашці довелося кілька разів прохати переставати літати й перетворюватися в людей, перш ніж вони послухалися.

— І розумів же все ти, Хоре, і чув усе — по очах бачила! — сердилася люфлорка. — Час забиратися звідси, небезпечно тут!

Кажаниці досі спали.

...Повертаючись, Дана і Ромашка намагалися бігти тихенько, але тупіт в пустих коридорах з високими склепіннями лунав знатний.

— Хоре, ми так намагаємося бігти тихенько, а ти..! — зупинилася перевести дихання Дана.

— Я теж намагаюся, але не виходить, — почувся гучний чмок, щоки Дани загорілися рум'янцем. Ромашка лише похитала головою з боку в бік.

В келію встигли повернутися якраз до того, як у них постукала матінка Едельвейс. Ромашка допомогла Дані швидко зняти сукню послушниці і зникла з нею в дощовій. Звідки, до речі, чувся шум бійки; шум одразу стих.

Дана, все ще задихана, рожева від бігу, відчинила двері. Едель ввійшла, роззирнулася. Їжі на столі гарно так зменшилося, сам він зсунутий з місця, килим з підлоги щез, зате валялася розбита карафа в калюжі яблучного соку.

— Перепрошую за безлад, — Хор з чарівною усмішкою зачинив вікно, біля якого підозріло колихалася фіранка.

— А килим де? — запитала матінка.

— В дощовій. Я там спатиму. Ця юна панночка навідріз відмовилася ділити зі мною кімнату.

— Он як? — Едель окинула поглядом все ще схвильовану Дану і направилася в дощову.

— Матінко Едельвейс, я вже вирішила, що попрошу у вас, як дяку за лікування, — загородила їй дорогу Дана. — Ми не обтяжуватимемо вас присутністю, завтра ж покинемо стіни Храму. Те, що ви можете для нас зробити, не забере багато часу!

Едель здивовано просверлила її поглядом.

— Три флортали зі мною осилите? Для розквіту Лугу, для щастя людей? — Хор дістав із сумочки Дани Гримуар і протягнув руку матінці.

Вона зблідла і одразу забула, куди йшла.

— Гриф здогадається, чия це робота, — сказала хрипко.

— Люди просили цього в молитвах, вони для цього залишали у Храмі підношення! Те, з якого ви, до речі, накрили для нас щедрий стіл, — підтримала Дана Хора.

Її очі не були жорстокими — просто жорсткими; вона відчувала, що поступає правильно, хоча наражає на небезпеку.

У матінки не було вибору, у Хора не було часу: з дощової знову долинув шум. Він швидко назвав три місця, які мали стати островами раю для Великого Лугу: одне з них — село, в якому Дана колись прохала рогорнути Гримуар, друге — долина, яку Хор обіцяв Ромашці оживити на початку їхньої подорожі, і третє — Соколине Гніздо, вірніше, село неподалік, адже сам замок розвалений та пустий, у ньому давно ніхто не живе.

Едель кілька митей розмірковувала, дивлячись в очі, і Хор розумів про що. Про те, що пізній-пізній вечір відповідний час для дива у Великім Лузі: на ранок і людям, і Грифу буде гарна несподіванка від Соколів. Можливо, Гриф здогадається про одну-єдину люфлорку, що здатна переміщатися флорталами не сама. Але Едельвейс щось вигадає.

І дійсно, матінка згідно кивнула, взяла руку Хора. Вони зникли.

Повернулися доволі швидко, однак Едель була знесиленою: зробила не три флортали, значно більше. Хор поклав її на канапу, попрохав Ромашку повідомити послушницям, що матінка знову ослабла, а сам направився в дощову.

Там разило специфічним трав'яним ароматом, кров'ю і милом від мокрого килима з брудною плямою.

Збоку на підлозі лежала поранена Кажаниця в магічній формі. Крила її спутані, руки і ноги зв'язані, в роті — кляп.

Роб лікував їй рани, Дана допомагала.

Коли прийшли послушниці, на безлад в кімнаті уваги звернули менше, ніж очікувалося, більше голосили щодо здоров'я матінки Едельвейс, яка знову злягла, мовляв, про себе не думає, все про Храм та Великий Луг турбується. Вони навіть не уявляли, якими близькими були до істини. Однак і помилялися: Едель думала про себе, прораховувала варіанти. Їй хотілося жити, тому й довела себе до виснаження.

Кроки послушниць, які забрали матінку, затихли.

Ромашка і Звіробій постелили на підлогу сухий і чистий килим.

— Збираймося в дорогу, — скомандував Хор.

І вранці, коли Ворони кинулися шукати Соколів по слідах від Гримуару, вони вже летіли над Пусткою звичайними пташками.