Великий Луг

— А ти умієш вишивати, молодець, — похвалила Ліона Дану. — Твої візерунки жорсткі, наче чоловічі. Анжу пасували б.

«Ще цього не вистачало!»

— Дякую ваша величносте, але не думаю, що це гарна ідея.

— Чому?

Дана відвела погляд.

Королева їй подобалася, однак прикрашати Анжа тим, що може його вбити, вишитим тією, яка його ненавидить, — це занадто.

Наступного дня після трагічного випадку в саду Дана вперше відвідала апартаменти королеви. Для цього вона обзавелася плащем з хутряним коміром, і це була не прикраса, а необхідність: Ліона полюбляла віяти холодом. Однак коли вишивала свої візерунки, її обличчя м'якшало, ставало тепліше.

— Можеш не відповідати. Я і так знаю. Тому що ти недолюблюєш його, мало того, ненавидиш. І ти також.

— Я вважала, його величність в усіх викликає захоплення.

Ліона лиш глянула мовчки. Очі її, дві бездоганно голубі льодинки, ховали за собою живий незаморожений смуток.

Дана мимоволі щільніше закуталася в плащ.

Стіни в апартаментах поклеєні блакитним шовком з морозними візерунками й дрібними сніжинками, велика кількість кришталю та срібла навіювали згадку про оселю пані Зимної, героїні дитячої казки.

— Батько Анжа загинув, коли йому було чотирнадцять. Анжа виховувала я, — королева часто і по-особливому ніжно називала сина на ім'я. — Можливо, я не дуже добре справилася з завданням. Петрон учив Анжа і Хора фехтуванню, стрільбі з арбалетів, і навчив, мушу признатися, відмінно. Однак наставник з нього ніякий: він так і не зміг з Анжем знайти спільну мову. А мій син, Дано, що б ти там не думала, гарна людина.

Дана засопіла носом. Вона не знала мами, також не знала, як це, огортати турботою своє чадо, але відчувала, що не варто зараз заперечувати, розуміла, що мама завжди стане на сторону дитини.

— Я вірю в це, — додала королева.

«Отож-бо. Те, що є, і те, в що віриш — різні речі».

— Він не знав, наскільки поранив Саміллу. Був роздратований, не розрахував силу, а її світлість Садовська вельми нетерпляча особа, може лементувати з приводу кожної дрібниці.

«Садовська! Так от чому Петрон до неї кинувся!»

— Анж уже поговорив з Саміллою, вона його пробачила.

«Проте ця лялька досі вважає винною в усьому саме мене...» — Дана зітхнула.

— А ще, я гадаю, не обійшлося без втручання самої Іскриці. Вона досі існує, направляє та підказує. Я знаю, що кажу, повір мені. А боги не люблять, коли прості смертні до них рівняються. Кому, як не мені, дружині того, хто мнив себе богом, це знати. Навіть якщо те, що зчитується з твого промовистого погляду, було жахливим, — Анж цього не знав, не бачив. І то не лише його вина.

За три дні Дана Ліоні вже майже вірила. Магія це, чи ні, не могла сказати. Зате могла сказати, ба більше, була упевнена, що Хор думає про неї, шукає лазівку в Темні Гори і скоро з’явиться. Хотілося з свого боку зробити крок назустріч.

Землі Едельвейс не знайшла. Ймовірно, хтось бачив, як вона її викинула, та підібрав. Дана насторожено ждала появи матінки, але вона не появлялася. Або ж Хор попередив, що виклик слід проігнорувати. З Кішкою не перетиналися.

Грянка в полюванні за Даниною землею вирішила фліртувати з Анжем. Робила це не дуже зграбно і зовсім незрозуміло. Гриф тільки на мить застигав, підіймаючи брови, а потім переходив на іншу тему.

— Нічого, от завтра Веля закінчить шити мою сукню, одягну і піду в його апартаменти. Шукати твої мішечки. Якщо попадуся, плигну в ліжко — і зваблю! — похмуро пожартувала графинька. Або не пожартувала.

— А якщо він дійсно тобою скористається? — промовила з острахом Дана, пригублюючи чергову філіжанку чаю.

Вона простудилася: змерзала біля Ліони. Не дивно, що місце фрейліни завжди вільне.

— Я більше боюсь, що мною так ніхто і не скористається. Дано, ти знаєш, скільки мені років?

— Ні. Скільки?

— Багато! А я ще навіть не цілована! Чоловіки мене жахаються, особливо відтоді, як подавала чай та облила окропом Анжа. А пліткарки доклали, переклали, — і пішло!

— Дай вгадаю: ти облила йому штани?

— Так! В одному місці... Ну, тому самому... — Грянка закрила лице долонями. — Але його одразу вилікували! І то було давно! Проте Анж досі сіпається! Приставив мене служницею до своїх коханок! Звісно, він щедро платить, але... Ти перша, хто не побіг жалітися на мене! Звабити б його, поламати, — і кинути, як він кидає своїх ляльок!

Дана мало не розлила чай.

— Що? Чому так дивишся? Теж гадаєш, що не вийде?

Гафинька, маленька, худенька, в сірому платтячку прислуги, подивилася на Дану якось жалібно. Згадалося, як вона затуркується, мне руки при появі Анжа.

— Звісно, гадаєш. Хто він — і хто я...

«О, Іскрице, невже графинька закохана?!»

Перед очима постала контрастно розкішна Самілла у ще більш розкішному червоному платті. А потім її крик і оте безжальне Грифове: «Ти не Іскриця!»

Дана долила собі ще чаю.

— Чому ти погоджуєшся прислуговувати?

— Через необачну обіцянку, — надулася Грянка, з гіркою рішучістю вибрала найкраще тістечко.

«Ох, дякую тобі, Хоре, що попередив мене нічого не обіцяти та не говорити конкретно!»

Дана глянула на темні коси, приємне лице, ладненький стан Грянки.

— А хто ти? Ластівочка?

— Ні!!! — Грянка зло, аж наче кровожерливо надкусила тістечко.

«Про горобчика не питатиму, ще більше образиться.»

— Тоді хто?

— Не скажу, бо будеш сміятися, — графинька жувала тістечко так, ніби вона насправді страшна птаха, і це дійсно викликало усмішку.

Дана посерйознішала, запевнила, що сміятися не буде, та це не спрацювало.

— А ти можеш перейти в магічну форму? — підійшла до справи з іншого боку.

— Ні.

— Чому? Ти ж люфаун?

— Дано, тут люфауни — одна назва. Літають тільки Кажани і Ворони, тупі жорстокі створіння. Від перебування у магічній формі ж деградують!

Дана в цьому дуже сумнівалася.

— Я б не сказала, що Хор чи Анж деградували.

«Швидше самі люфауни з їхніми нескінченними дурманними застіллями.»

— До речі, — нагадала Грянка. — Ти після вбивчих концентрацій аш зовсім не змінилася. А мала б поводитися більш розслаблено та байдужо.

Дана закашлялася.

— О, починається! Тобі потрібен перстень з рубіном! Тоді не простудишся від холоду Ліони.

— Не потрібен мені перстень.

— Чому? Анж щедрий! Всі ходять в прикрасах, це так красиво! — Грянка дзеленькнула, викликаючи служницю.

— Прикраси Грифа заважають літати, Грянко. А хто взнав радість польоту, уже від нього не відмовиться.

Дана вкотре підійшла до вікна. Вечір відрізнявся від ранку лише одним напівтоном. Знайомо промайнув силует Кажана. Тут вони літають і вдень, і вночі.

Згадала про магічну сітку.

«Я у клітці. У великій, міцній клітці. Нічого, виберуся!»

Скрипнули двері, з'явилася служниця, тихо закалатала посудом.

В саду замаячила біла постать Анжа. Плащ сам по собі злегка сяяв, це були не відблиски ліхтарів. Але навряд чи магічний купол вічного вечора потрібен лише для підкреслення його осяйної краси. Анж вилітає за межі Темних Гір тільки вдень. Ліона — вночі... Магічний купол для них — зона комфорту. Що саме допомагає підтримувати вічний вечір? Зі слів Хора, Зоряну Карту підживлюють люфауни. По одному в день.

По шкірі пішов мороз. Як страшно знати ціну магії цього місця…

Як би не старалася королева мати виправдати свого сина, його дії промовляють самі за себе.

Дані раптом стало жаль Ліону.

Вона дійсно самотня.

Грянка розповіла, що старий голошийко постійно грубіянив їй, не звертав уваги на Анжа, пропадав як не в нальотах на Луг, від чого селяни досі жахаються всіх люфаунів, то в домі розпусти. Там і помер, перебравши дурману. Абсолютна влада і вседозволеність звели його з розуму і погубили.

— Ваша світлосте, час готуватися до сну. Завтра рано вставати, — нагадала Грянка.

— Як дивно звучить «ваша світлість» у Темних Горах, де навіть вітаються фразою «темного дня». Хто вигадав ці звертання? — Дана відійшла від вікна, присіла, дозволяючи виймати шпильки з волосся. Всі вони були з невеличкими квітами: від прикрас з каміння, навіть крихітних, Дана відмовлялася. — Нас у сиротинці учили казати «вельможна пані».

— Ці звертання іноді зустрічалися в давніх книгах. Анжу сподобалося, ввів у моду. Однак тут досі часто звертаються просто на ім'я.

— А ти щось чула про місця сили?

— Нічого не чула, — немов відрізала Грянка.

Дана не стала продовжувати цю тему. Хоча їй просто необхідно знайти місце сили якомога швидше, слід встигнути відновитися до повторної появи Хора. На цей раз вона вже не стоятиме, склавши руки.