Ліона

Вона трохи світилася у темноті. Зрідка блідувато-зелене сяйво їїї постаті ховалося за поворотами, і Дана незрозуміло чому боялася загубитися в цих нескінченно довгих лабіринтах коридорів, встелених червоною килимовою доріжкою, в ярусах, похмурих кімнатах з килимами на підлозі й з дверима, серед яких потрібно було вибрати саме ті, в які зайшла Ліона. Тоді Дана переходила на магічне бачення і подумки дякувала Іскриці та Хору за своє вміння. Пахло кам'яною сирістю, трохи облагородженою парфумом королеви. І озоновим холодом. 

Якщо коридор був темним, Ліона, не повертаючи голови, граційно змахувала рукою, запалювала магічні свічки на кам'яних стінах. 

Зрідка попадалися кімнати розкішні, наче жилі, і від того ставало моторошно, навіть Роб торкнувся плеча і попросив бути обережнішою,  ступати тихше. 

Навіщо в підземеллі такі "гніздечка"? Хто тут живе?  Що тут відбувається?

Невдовзі про одну таємницю дізналися: Ліона прийшла, куди мала. 

З тієї кімнати несло спертим повітрям, вона була простора і  краще освітлена.

Дана спочатку спостерігала, як королева викладала на стіл пироги, пляшки з молоком, горщечки з чимось гарячим, бо, коли відкривала кришку, звідти йшла пара.

— Дякую за продукти з Лугу, ваша величносте. Для хворих це дуже важливо, — почувся низький грудний голос. 

Дана обережно заглянула всередину: проти королеви стояла немолода жінка чоловічої статури в одязі служниці.

— На жаль, це останнє з запасів. 

— Едельвейс вже не постачає продуктів з Храму?

— Вона зникла. Кажуть, стала ще красивішою і молодшою, ніж була, — понуро вимовила королева.

Жінка засопіла носом. 

— Не там ви її землю посипали!

— Так, — погодилася Ліона. — Я гадала, вона вього лиш отримає кілька опіків на обличчі і руках. Але тепер ми знаємо, що магії в Едель набагато більше, ніж гадали. 

— І  що той хлопчик-люфлор живий, виріс і навчився лікувати. Ви пожаліли його,  знову знехтували передбаченням? — докірливо-сумно сказала стара служниця. — Ваша величносте! Ви своєю жалістю погубите власного сина! Ви ж знаєте, хто саме  його смерть!

— Ні! — гордо підвела голову королева. — Добро повертається. Моя жалість його врятує. Це Темні Гори його гублять! А наш світ уже починає руйнуватися. Наближаються зміни.

Жінка оглянулася туди, куди зі смутком дивилася Ліона.

Дана теж глянула. Там, просто на встеленій перинами долівці, лежали накриті простирадлами живі скелети. 

Дана сахнулася назад, наступила на ногу Роба. Роб притримав міцною рукою.

Зниклі люфауни! Які вони страшно худі! Та Зор у порівнянні ще красунчик!

— Цих люфаунів продамо Петрону такими, як є. Відновлювати їх нічим. 

— Людей, ваша величносте. Вони уже без магії.

Запала мовчанка. Один виснажений люфаун підняв руку. Рука безсило впала на простирадло. Дана той звук видався надто гучним. Здригнулася.

— Вони ж підуть проти Анжа, — сказала жінка. — І Петрон, коли побачить їх, також. Може, краще…

— Ні!!! — Королева  знову гордо мотнула головою. — З володінь Петрона не повертаються. І часу нема, він уже летить сюди. 

"Летить сюди?!" 

Дана ніби  почула змахи крил. Розтеклася по холодній стіні. 

Петрон дійсно летів! Благо, при наближенні повільніше, а біля дверей  став на ноги.

Дана, згадавши ящірку в пустелі, вчепилася в чарівну тканину. 

А Роб не вчепився. Магічне крило Петрона зачепилося за невидимий плащ. Почувся тріск. Ні, Звіробій зреагував вчасно, залишився невидимим. Видимим став клаптик льону, що залишився на крилі. Поки погляд Петрона ковзнув по стіні, де зашурхотів Роб, Дана схопила той клаптик, сховала. 

Петрон застиг. Дана теж.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.