Учениця Петрона

Чиста, трохи зеленувата вода колихала Дану на своїх теплих хвилях. Хор стояв на березі, мружився на сонці. І так добре, спокійно на душі від того, що він поряд! Неначе всі незгоди позаду, всі цілі досягнуто. Несподівано річка почала міліти. Дана почула, що її хтось кличе.

— Соколице… камінь…

Дана оглянулася на владний голос, що ішов з дна і проймав до дрижаків: в глибині ріки колихалося - мерехтіло зелене сяйво. Його випромінював смарагд, схожий на вогник Анжа.

"Потрібно його дістати, тут же мілко, я зможу!"

Однак почав падати сніг, вода стала замерзати.

"Десь поряд Ліона" — майнула думка. І Дана прокинулася.

Знаходилася у своїй кімнаті в Рудих Горах.

А сніг ішов. Вірніше, не сніг, а крижаний дощ; Дана потягнулася, визирнула у вікно.

З горіха відірвався й полетів долу полонений блискучою кригою листок, за ним другий.

Гілки та стовбур теж заледеніли; на мощеному каменем слизькому дворі, трохи далі від розсипу жовтого листя хтось прослизнувся й упав.

Дана накинула плащ, відчинила вікно. Лід на гілках почав танути, зникати.

"Хм, який знайомий запах"! Свіжий озоновий, кам'яний.

Розфокусувала зір, вдивилася в низьке сіре небо, в якому град поволі ставав дощем.

Так, здогадка вірна: тут пролітала Ліона! Вилетіла незадовго перед світанком з апартаментів Петрона.

Цікаво!

Дана швидко одягнулася, вийшла з кімнати, і, хоч герцог натякнув, що апартаментів для гостей краще не залишати, подалася за слідами Грифів.

Вони ходили уночі в західне крило замку.

"Напевно, Ліона навідувалася до люфаунів".

Зора доставили сюди трохи раніше, він уже навіть поправився. Ще трохи — і поверне попередній вигляд.

Навкруги пусто, тихо. За дні, проведені тут, єдина, з ким спілкувалися, була пані Лорана. Здавалося, що Петрон навмисно ховає їх з Грянкою від сторонніх очей.

Та раптом виявилося, що Ліона не лише ради люфаунів прилітала!

Від побаченого стало так незручно, що Дана зупинилася.

Там, перед дверима, королева обіймала Петрона, тягнулася до його губ. А він відкинув її руки, щось відповів.

Недивно, що надворі так похолодало: відштовхнута Ліона була зла. А коли зла — морозить.

Тепер зрозуміло й те, чому вона підставила матінку Едель, довівши до опіків: із ревнощів. Темні Гори — темні поступки.

Дана розвернулася, рушила назад, намагаючись не думати про побачене, але не думати не могла. Називати Едельвейс матінкою також язик не повертався: люфлорка ж бо після опіків і зцілення стала ще гарнішою і молодшою. Так, вона наразила Дану на небезпеку, але наразі всі всі живі-здорові — і слава Іскриці!

А вміння бачити магічні сліди не таке вже й невинне: Дану ніяк не залишало неприємне враження, що вона забралася на чужу територію і дізналася те, що не знати не повинна б.

— Дано? Ви так рано прокинулися, — не помітила Петрона.

Добре, що була вже майже біля своєї кімнати.

Дана сховала ніяково очі, герцог трохи повернув голову, пильно глянув скоса.

Зрозумів, що бачила слід Ліони?

Напевно, так. Та й наслідила Ліона знатно. Он конюх, що прошкутильгав на кухню з панею Лораною, знову заходився нарікати на погоду.

— Ваша світлосте, а коли у нас почнуться обіцяні тренування? — швидко запитала Дана.

— Ви впевнені, що дійсно хочете цього?

Дані не сподобався вираз його обличчя. Він що, жалів її наперед?

— Так, — підвела підборіддя.

— Тоді через пів години. Одягніться зручно, я за вами зайду.

Він незрозуміло усміхнувся і пішов, а Дана залишилася стояти: знову охопило відчуття, що потрапила в пастку.

— Це нечесно! Самілла з роду Грифів!

— Так, а ти ніби не знала? — Грянка спокійно приклала лід до Даниного ліктя. Дана могла і сама себе підлікувати, раніше так і робила, але сьогодні чаша її терпіння переповнилася.

— Самілла вища за мене на голову!

— Подумаєш. За мене всі на голову, а то й на дві вищі, — Грянка перекотила льодяник за другу щоку, помацала синяк на зап'ясті Дани.

— Самілла вважає мене ворогом!

— Самілла дурепа, закохана в Анжа.

— І що мені з того? Вона уже, — Дана наголосила на кожному слові, — добре підготовлена! А я — незграба, неук!

— А це вже страшно. Намагайся так не казати і не думати, вчися наполегливіше, бо приб'є просто на заняттях. Я попрошу Петрона пильніше стежити за вашими тренуваннями.

Дані хотілося розридатися, Грянка це зрозуміла.

— Поплач, — вказала на худенькі груди, сховані за пишними шлярками, і розкрила обійми. Дана послухалася, вткнулася носом в її новеньке біленьке платтячко і заплакала, і зашмаркала, і засміялася; платтячко одразу намокло. В рот попала шлярочка, Дана нею потім і витерла мокрого носа. А так тобі, принцесочко, — маленька мстя за те, що ти зараз ніжна, сонна, тільки - тільки зі сну, а її, Дану, підняли ні світ ні зоря і вже встигли відлупцювати під перший номер! Найобразливіше, що сама нагадала про уроки.

Як же вона здивувалася, коли в тренувальному залі зустріла Саміллу! Таку бадьору, зібрану, єхидну.

І почалося. Спочатку племінниця Петрона легко перегнала в забігові по колу, хоч Дана сама славилася швидким бігом, потім спостерігала насмішкувато, поки Дана намагалася зрозуміти, як правильно тримати меч, ставити ноги і руки - крюки, а згодом, коли Дана дозріла до поєдинків, заходилася її безжально лупцювати.

— Я прекрасно розумію тебе, моя хороша, — казав Хор. — Колись мені так само приходилося з Анжем. На жаль, в цій ситуації можу допомогти хіба що добрим словом.

Дана і на тому була вдячна. Намагалася не показувати слабкість перед Хором, однак і в собі не тримала.

— А може, Самілла задіює магію? Бо я при ній враз як дурненька стаю. Ні, я все розумію, знаю, як потрібно все робити, — а не можу! Не встигаю так швидко, як потрібно.

— У тебе з часом все вийде, повір. Ти і так молодець, як для новенької. А Саміллу не слухай, не піддавайся на провокації. Петрон перевіряє тебе на силу духу. Мене теж перевіряв. Звичайно, міг би без цього обійтися, але що поробиш, ви зв'язані словом.

І Дана трималася, трималася, а потім все-таки розкисла.

— Е, ми не так домовлялися! — Тендітні ручки графиньки почали її відштовхувати. Сильні, однак безрезультатно: Дана вперто опиралася і продовжувала чи то плакати, чи то сміятися. Зрештою відсторонилася, висякалася в протягнену носову хустинку і понуро заявила:

— Ми багато про що не так домовлялися. Моєю напарницею мала б бути ти.

— І тоді ти била б мене? — відсунулася графинька ще далі.

— Чому одразу — била б? Я не Самілла і не вважаю тебе винною в тому, що ти украла кохання мого життя.

— А якби вона в тебе украла? Хор же частий гість в Рудих Горах.

— Хай навіть не думає! Приб'ю.

— А кажеш, не Самілла! От з таким настроєм і виходь на тренування.

— Зрозуміло. Але все одно я не Самілла.

— Звичайно, ні, — відтанула Грянка, знову наблизилась до Дани, обняла так, що мокра пляма з соплями й сльозами неприємно ковзнуло холодом і вологою по вже чистій і теплій щоці.

— Яка ти добра подруга, — з'єхиднічала Дана. — Так мене жалієш!

— Ага. Як ти мене, — відповіла в тон графинька, підвелася. щоб піти переодягнутися.

Вона вже змінила свою сіру сукню на вишуканий одяг, бо Дана заявила, що тут Грянка не прислуга, а подруга. До того ж вона графиня! Едель доставила Дані сукні, куплені ще до походу в Пустку, і їй цього вистачало. А Грянка з розмахом придбала нові — коштів мала достатньо. Коли появилася на вечерю в новому амплуа, пані Лорана прокашлялася і попередила, що тутешні жителі моди Темних Гір не люблять, розкіш засуджують і надають перевагу простій їжі. Щодо останнього вони вже самі впевнились. Дана навіть зрозуміла, чому Петрон на балу так охоче їв. І від Грянки в гарних сукнях теж не міг відвести очей.

— Грянко! — зупинила Дана подругу. — Має бути спосіб заманити сюди Веляну! Ми одного росту, ваги, саме вона була б ідеальною напарницею! Веля ж у Темних Горах добровільно? Потрібно переконати її перейти на наш бік! Петрон тебе обожнює, може, попрохаєш його, щоб і Веляну навчав?

— Веляну? Особисто я їй не вірю. Але, якщо ти так хочеш, я з Петроном поговорю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.