В саду

— Ваша величносте!! — видихнула Самілла, підхопилась з-за столу, затріпотіла віями над величезними очима.

"Точно, лялька."

— Ви мали б вийти... ах... зі мною..!

Самілла ображалася тихенько, але за столом почули. Зневага, насмішка, злорадість читались би навіть із закритими очима. Герцог Садовський взявся за голову, лиш каре око досадно блиснуло з-під пальців.

Гриф нахилився до Самілли, та сяйнула щастям.

— Я король, я можу все. Сама це казала, — його голос, спочатку ніжний, став загрозливим. — Сядь на місце!

І контрастно лагідний погляд на Дану:

— Ходімо!

Кутики губ Самілли, підняті вверх, різко опустились вниз. Вона слухняно сіла на  стілець.

"Бідна лялька!"

Тихі смішки за спиною пускали мурашки по шкірі. Чому, коли на твоїх очах принижують інших, вважається, що це возвеличить тебе, або того, хто принижує?

"Сьогодні так з нею, а завтра — зі мною? Ну вже ні, нізащо!"

Гриф, такий бездоганно гарний, владний і красномовний вів Дану по  коридорах божественно прекрасного біло-золотого палацу з кришталевими свічниками й люстрами з  сяйвом магічних свічок; він розповідав, показував, усміхався,  а їй хотілося простоти, волі, здатності літати, хотілося бути не в вишуканій сукні, а у вільному одязі. А головне — поряд з Хором!

"Хо-о-ор! Де ти, Соколе?"

На канапі в коридорі цілувалася парочка, навіть при появі короля не припинили. Може, й не помітили; Анж вдав, що  теж не помітив, відчинив двері в сад.  А Дані згадався поцілунок з Хором. Як же хочеться до нього!

Повітря синє, чисте і прозоре, трохи охолодило.

—  З тобою все гаразд? — запитав Гриф, коли відійшли трохи далі в глиб  саду.

— Так, ваша величносте, — Дана кинула погляд на смарагдову кулю в оточені таких же, лиш різного розміру та відтінків куль, трохи далі виглядали з зелені піраміди, куби, фігури циліндричних форм. Все обсаджене білими трояндами, дельфініумами, лілеями;  у вічному вечорі під магічними ліхтарями прекрасно виживали і гармонійно поєднувалися декоративні кущі різних мастей, форм і видів; в'юнкі та прямі алейки вели до напівсхованих альтанок.

Чудернацько красивий сад розташований на нерівній поверхні, яруси з'єднувались сходинками з поручнями; сходинки теж обсаджені квітами. Неподалік дзюркотів струмок, через нього перекинувся романтичний місточок. Дана й Анж пройшлись по алейці, яку лапками кішки огортали клумби білої кам'янки, її невеличкі  прості квіточки  при світлі рожевуватих ліхтарів здавалися упалими в мох зорями.

Анж вказав на лавку, оточену брилами блискучого різнобарвного каміння.  Дана присіла, а сам він — ні, залишився стояти біля вузького входу в "підкову".

— Ну, як тобі мій сад? — запитав тоном давнього знайомого.

— Я в захваті!

Сад дійсно сподобався. Гриф відійшов, на кілька кроків, повільно крутнувся, вказуючи навкруги. Срібна вишивка на розстебнутому камзолі зблиснула всіма кольорами райдуги.

"Все-таки він сп'янів".

— Це все, Дано, —  володіння бога. Бога!  Він жив тут один.  Мої ж предки, Грифи, розділили його замок з  люфаунами. Тепер тут людно, шумно, весело! ...Але це не рятує від самотності. Я досі мрію, як той Буревій,  зустріти свою Іскрицю... 

Голос його став тихим, щирим і навіть сумним. Дана спіймала на собі проникливий погляд, швидко опустила і відвела очі.

Почувся гуркіт: одна з куль, найбільша,  зірвалася з місця і покотилась  до Грифа. Він зробив жест — куля направилась до Дани!

Дана завмерла. Куля набрала швидкості — і врізалась в камені просто біля лавки, закриваючи до неї прохід!

Серце  ледве не вискочило з грудей. 

А Гриф усміхався.

— Пух, —  сказав.

І гримнув феєрверк! 

Дана мало не підскочила. В іншій ситуації так би й зробила, ще й скрикнула б, але тепер, поряд з Грифом, лиш зблідла.

Іскри здіймалися в небо,  небо заразилося  штучними зорепадами: золотими блакитними, зеленими; іскри перемішувалися, поєднувалися у візерунки, силуети птахів і квітів.

Так, це красиво!

Однак, щоб повестися на такий феєричний сюрприз, потрібно, як мінімум, наїстися тих салатів, що закінчувались на "аша", а, як максимум, запити їх вином.

Поки Дана відходила від несподіванки, Анж опинився поруч, торкнувся пліч:

— Ти схожа на богиню, така ж прекрасна, приваблива і яскрава! 

"Цікаво, скільком дівчатам  він це казав?"

— Станеш моєю Іскрицею? Врятуєш мене від самотності?

— Я... Я просто дівчина, ваша величносте. Я не можу... — прошепотіла Дана.

Він почав нахилятись до її губ, вкутуючи в моторошно кам'яний аромат Грифів. У Ліони парфум значно м'якший. Дана напружилась.

"Ні, тільки не це! Мушу негайно  щось придумати!"

Вона рвучко сіла на лавку, схопилась за живіт.

— Мені потрібно до вбиральні, мене нудить. —  глянула знизу вверх.

Гриф застиг, схиливши голову і дивлячись кудись вбік з - під лоба. За ним на небі спалахнув і розсипався білими іскрами величний птах у короні. З вікон палацу донеслись захоплені вигуки.

— Можна ж, так? Сад занадто гарний, — Дана надула щоки, приклала руку до губ.

Гриф розгублено кивнув. Напевно, такої реакції на свій поцілунок ще не спостерігав.

— Я знаю дорогу! — крикнула Дана вже на ходу. Підібравши плаття, щодуху мчала до палацу.

— Я пришлю цілителя, — почула ззаду, і побігла ще швидше.

В замку перейшла на швидку ділову ходу. На  напіввідкритих вікнах колихались прозорі штори, лопотіння феєрверку вже стихло; то тихіше, то гучніше доносилась на диво романтична мелодія.

Дана  усміхнулась, підіймаючись по сходах.

"Гарний фон, та поцілунок не вдався!  Ха. Ха. Ха... Ох!!!"

Величезна біла лапа, знайомо м'яка й пухнаста, підхопила її за талію і затягнула в темну комірчину, (хто б міг подумати, що вона тут є!) інше лаписько блискавично та тихо зачинило двері. В темноті зблиснули зелені очі.

"Ася!!!"

Від згадки про її кігті всередині похололо ще більше, ніж від сюрпризів Анжа.

Якби дійсно хотілось у вбиральню, було б не смішно.

"Ну, все! Мені кінець!" — подумала Дана, хотіла закричати, та Ася вправно закрила їй рота.

Солодко війнуло ірисами, зелені очі наблизились.

— Тихо! Я тут, щоб тобі помогти.

"Відправитись на той світ?"

Дана врізала її носком дизайнерського черевичка  по оголених ногах. Ася скривилась, зціпивши зуби, але не скрикнула, а зло прошепотіла:

— Я тут, щоб допомогти тобі, дурепо. Дивись!

Лапа з  рота перемістилась під Данині груди, притисла до стіни так, що вони мало не вискочили з декольте. Інша лапка перетворилась в ніжну дівочу руку.

Ася задерла своє плаття і стала загортати край мереживних панталон.

Дана відвернулась, заплющила очі.

"О, Іскрице, Ася божевільна!"

— Поглянь сюди!

— Ні, дякую! — зажмурилася ще міцніше. — Вважай, ти вже допомогла — я бігла блювати, але сумнівалась, що зможу зробити це при цілителі. Тепер не сумніваюсь, згадаю тебе — і точно блюватиму!

— Поглянь сюди, сказала! Ти ж пам'ятаєш мої кігті?

Дана пам'ятала, але здаватись не хотіла:

— А ти пам'ятаєш...

"Чим налякати, чим налякати?!"

— ...пам'ятаєш моїх друзів, Роба, наприклад?.. Г?! — глянула на Кішку одним оком.

— Та-ак... — млосно пожалілась Ася. Реакція була якась дивна, не та, на яку сподівалася, однак лапа ослабла, Дана сіпонулась до дверей, але її миттю повернули на місце.

— Якщо не глянеш — уб'ю! — рикнула Ася по-тигриному.

Дана повірила їй. Тому вибрала глянути.

З-під панталон виглядав бронзовий браслет Хора! Значно тонший, мов розтягнутий, але точно він!

Кішку закували! Там, де ніхто не міг побачити.

Дана відкрила рота, але закрила, бо Ася красномовно вказала на губи, потім на стіну і на вухо.

Думка про те, що Хор торкався Асі в такому місці несподівано розізлила.

Дико захотілося вліпити ляпаса. Дана замахнулась...

— За що? — пискнула Кішка, зіщулившись. В її очах спалахнув страх, образа. І сум.

Дані згадався її синяк під оком, рука опустилася.

Хоч врізати було за що.

— Пусти, — сказала сухо. — Мене, напевно, вже чекає цілитель!

Ася глитнула, глянула недовірливо, потім обережно визирнула з-за дверей.

— На сходах пусто, біжи!

Дана помчала у свої апартаменти.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.