Великий Луг

Ввечері, коли в кімнату принесли ночви і наповнили водою, Хор подався до Левка, щоб випити ще пива.

— Хай Ромашка не ображається на Асю, поясни, що вона побувала в Сірих Горах.

— Вже пояснив.

— Якби Дана пройшла через таке, то б теж...

— Замовкни! — грюкнув кулаком по столі Хор, опанував себе, додав тихше: — Досить. Досить з мене Сірих Гір, Темнограду, поламаних ляльок, витівок Грифа!

Замовк, стиснувши кулаки.

Левко теж притих.

— Ти підеш у Пустку, так?

Хор мовчав. Не знав, чи варто довіряти Левку.

— Якщо підеш, поклич мене. Засидівся я вдома. Ех, пополювати б на Мишей...

— У Пустці не лише Миші.

— Знаю. Але Мишей залиш мені, вони мої, гаразд?

— Там буде видно, Левку.

Над таверною висіли великі, як декорації в театрі, зорі. Молодий місяць насолоджувався їхнім товариством, тим, що не було в нього на небі конкурентів. Хор згадав, як Дана гладила волосся Кота. Неприємно. Навіть в Пустку його брати не хочеться. Спільні походи зближують, а Хору не хотілося б ділити з кимось увагу Соколиці. заплющив очі. А коли розплющив, на подвір'ї стояла висока широкоплеча пані.

Вона відкинула каптур, у світлі, що падало з затонованого вікна, фосфорно зблиснуло її біле волосся. Пані зробила кілька кроків до Хора.

Тільки одна жінка уміла так тримати голову, рухатися з такою грацією.

— Ваша величносте!

— Тихо, Хоре, — Королева-мати підійшла ще ближче, сяйнула голубими очима. — Таки покинув мого сина. Ну що ж, не спрацював мій план.

Здогадка вразила, мов грім серед ясного неба.

— То були ви! Це ви закували на мені браслет!

Хор стиснув зуби. Він не пам'ятав свого дитинства. Не пам'ятав нічого з того, що було до того, як його закували!

— Так, я, — королева напустила в голос владності, зійшла на ґанок, поклала руки на поруччя і сказала тихше, іншим, м'якшим тоном: — Тільки ти міг протистояти, переконувати і виправляти помилки Анжа. Ти мусив знаходитися поряд, щоб впливати на нього.

— Ви перебільшуєте, ваша величносте. Ви прекрасно знаєте, що Анж робить, що хоче. Ви просто скували мою волю!

— Не тобі мене судити, Соколе. Не забувай, з ким розмовляєш, — Ліона вже знову говорила холодно, красива, зі сніжним волоссям. Він знав, що їх вже не побачать і не почують: королева накинула магічний заслін.

З дверей таверни виходили і заходили люди, по подвір'ї снували прислужниці, конюх провів в конюшню коня, — але пахло тільки магією Грифів. Кам'яною, гострою і болючою.

В очах Ліони забринів сум такий чистий, що гнів Хора, який всією душею бажав закувати в браслет того, хто це зробив з ним, розсіявся і упав пилом до її ніг. Натомість постала чітка згадка: незнайомі слова з уст Ліони, що надівала йому браслет, набули зрозумілого сенсу; кожна буква, кожна інтонація, шипіння, дзвін, наголоси потекли чарівним струмком, коротким, як браслет, і круглим: перше слово таке ж, як останнє.

Він знав заклинання неволі! Невідомо, чи згадав, чи прочитав в холодних очах королеви, але закарбував у пам'яті.

— І не довіряй Кішці, — зронила Ліона, відвернулася, зійшла по сходах. Хор лише раз кліпнув, — а в небі вже летіла велика магічна птаха, за мить зникла. Зник небезпечний аромат магії Грифів, лише ледве вловимий відтінок його залишився, і настрій, що спонукав стискати кулаки і губи.

Двері скрипнули, на поріг вийшла Ася. Ще одна ніжна, біла і пухнаста, закутана в світлий плед і в солодкий запах ірисів. Стала поряд. В колотнечі емоцій виросло і перекрило все непереборне бажання погладити її по голові, пригорнути до себе. А це вже магія Кішки. Якби не попередження, він так і зробив би. І навіть більше...

Вона пригорнулася сама.

— Я втомився, Асю. Був важкий день, — сказав хмуро. Киця не очікувала такої реакції, закліпала очима, праве розплющене ширше, ліве більш примружене, на личку розгубленість і жаль. Мало не піддався. Однак поки ті довгі вії непередавано тремтіли, Хор утік.

Дана спала, Ромашка — ні, писала щось при свічці в своєму таємничому сувої.

— Що, не вкипіло Асі розважитися? Правильно, не подобається мені ця Киця, — кинула, навіть не підіймаючи голови.

— Ася нормальна, казав же, не чіпайте її.

Ромашка відклала писанину.

— Сьогодні з мене, старенької, сміялися дві юні дівчини, і знаєш, Хоре, у дійсно хорошої людини сміх теж хороший. А щодо завтрашньої допомоги Асі: мені б не хотілося бачити Дану з пошкодженим волоссям. Сто відсотків Кішка зіпсує дівчинці зовнішність, а сама посміхнеться, стисне плечима і видасть мило: «Ой, здається, щось пішло не так.»

— Спіть, Ромашко, і дайте поспати мені. На світанку тихо підемо. Ваші пиріжки ще не з'їли?